Тут виховують вільних людей. Як змінюється львівська гімназія Шептицьких

Перша греко-католицька гімназія в Україні розвиває в учнях відповідальність та самостійність, готується стати двомовною і пропонує учневі й учителеві стати друзями.

Торік львівській гімназії Шептицьких виповнилось двадцять п’ять. Уже два роки її очолює священик-салезіянин Олег Ладнюк. У школі, заснованій 1991 року як греко-католицький ліцей імені Климентія Шептицького та реорганізованій три роки тому, навчається дві сотні учнів та працює три десятки педагогів. Цієї осені розпочнеться новий етап в історії гімназії – спорудження нової сучасної будівлі, землю для якої вже виділило місто. У новому приміщенні зможуть навчатись удвічі більше учнів. Зараз гімназія розташована на Сихові, на вулиці Хоткевича, 16.

Проте змінюється не лише форма, а й зміст освіти. «Ми для себе вирішили: чекати ідеальної реформи не будемо. Будемо змінювати шкільний мікрокосм самі», – говорить директор.

Tvoemisto.tv поспілкувалось із директором, учителями та випускниками школи, де, за словами отця Олега, «виховують не людину з високим IQ, а особистість».

«Все буде добре, ти молодець!»

Вікторія, Наталя і Марта – позаминулорічні випускниці гімназії імені Андрея і Климентія Шептицьких. Розповідають, доповнюючи одна одну:

– У нас не було радянської дистанції між учителем і учнем. Ми справді вважали директора та вчителів своїми друзями. Звісно, так було не завжди, часом доводилось нас виховувати. Проте тільки в гімназії до тебе на перерві може підійти директор і просто обійняти, кажучи: «Все буде добре, ти молодець!». Часто дискутували на уроках, обговорюючи питання, з яких у вчителя і учнів були різні думки. Ми не боялись заперечувати чи перепитувати.

Не боялись і говорити, коли щось було негаразд. Так, учні добилися заміни вчителя англійської мови, який працював не досить ретельно. Водночас директор пояснював їм, що до нових учителів потрібно бути терплячими, даючи їм час адаптуватись.

– У кінці кожного семестру учні дев’ятих, десятих і одинадцятих класів ставлять оцінки вчителям. Для цього ми запровадили анонімне опитування. Хоча деякі учні добровільно підписуються: мовляв, я не боюсь, – каже отець Олег. За підсумками опитування вчителям пояснюють, чим саме незадоволені учні, та підказують, як можна працювати ефективніше. Вчителі сприймають критику адекватно.

– Ми любили гімназію за чесність, – розповідають дівчата. – Тут ти чітко знав, що, не виконавши завдання вчасно, втратиш бали. Не було питань, звідки в тебе та чи інша оцінка, а якщо виникало бажання щось виправити, можна було поговорити з учителем. Точно знаємо, що в гімназії не було корупції. До того ж, можна було не хвилюватись за свій гаманець або телефон, забутий під партою – він завжди залишався там.

Не карати, а запобігати

– Гімназія Шептицьких має свою методику співпраці з учнями, – розповідає вчителька історії Марія Филипів. – Ми називаємо її запобіжною системою виховання; вона базується на засадах Івана Боско, засновника салезіянського згромадження. Головне її правило: педагог повинен запобігти поганому вчинку учня до того, як він його скоїть.

Марія Филипів працювала у школі ще за Радянського Союзу, тож може порівняти тогочасну комунікацію між учителями та учнями з теперішньою. На її думку, причина в радянській ідеології, яка залишила освіті незалежної України «подарунок»: репресивну систему контролю й покарання.

– Звісно, покарання завжди було найпростішим інструментом регулювання поведінки учня. Але запитаймо себе: якою особистістю цей учень виросте? Щоб працювала запобіжна система, треба стати другом для того, кого хочеш навчити. Не казати «сиди тихо!», «не став мені зайвих запитань!», «не смій робити того, що я тобі не дозволяла!»; не керувати дітьми, а скеровувати їх. Не забороняти, а пояснювати, чому не можна, яка відповідальність чекатиме на них після вчинку. Отже, виховувати вільних людей, – пояснює вчителька.

– Не все, звісно, було ідеально, –  згадують випускниці. – Але є один епізод, який би напевно не відбувся, якби ми навчались не в гімназії. Ми разом із директором та вчителями поїхали під час Революції гідності на львівський Майдан. Без пафосу, примусу чи якихось ідеологічних настанов. Просто домовились, зібрались і поїхали. Зараз розуміємо: інакше тоді бути й не могло.

Не бали, а відповідальність

Отець Олег каже, що витрачає чимало часу, пояснюючи батькам, що в гімназії Шептицьких виховують чесних, відповідальних і активних громадян, а не рекордсменів із кількості балів.

– Ми намагаємося зробити так, аби школа була для дітей «місцем сили». Щоб їм було тут комфортно. Дуже тішимось, коли вони бавляться на перервах чи після уроків. Часом учні залишаються на ніч: ми влаштовуємо для них міні-камп в актовому залі, переглядаємо фільми на ніч, а зранку вони повертаються додому сонні та щасливі, – розповідає директор.

Відповідальність в учнях розвивають не тільки на уроках. Улітку для школярів проводять табір «Веселі канікули» у Бродах, де старшокласники розважають і навчають молодших. У жовтні учні гімназії на тиждень їдуть до геріатричного пансіонату чи дитячого будинку – дивитись, знайомитись і допомагати. Запрошують дітей із прифронтової зони та відправляють їм подарунки. «Один такий досвід є для наших школярів ефективнішим за рік теоретичного лекційного курсу з гуманності», – пояснює отець Олег.

В одинадцятому класі учні мають нагоду спробувати себе в ролі вчителів. Марта, Наталя й Вікторія згадують, як обирали предмет і самі готували урок на запропоновану вчителем тему.

– Було відчуття відповідальності. Ми знали, що додатково цю тему не розглядатимуть, і треба все пояснити як востаннє. Потрапляючи в таку ситуацію, багато переосмислюєш – розумієш, що зацікавити однією темою весь клас і при цьому зберегти хороші стосунки з кожним дуже непросто.

Нестандартні уроки

У гімназії проводять так звані бінарні уроки: наприклад, учитель всесвітньої історії та світової літератури обирають спільну тему і подають дітям із двох ракурсів. Так учні вчаться аналітично мислити і порівнювати.

– Учитель уже сьогодні має всі можливості, щоб адаптувати навчальну програму хоча б частково, – каже отець Олег. – Було б бажання. Торік я почав викладати у випускних класах предмет «Людина і світ». Я зрозумів, що він частково базується на філософії – отже, щоб зрозуміти мій курс, діти мають знати, хто такі Платон, Арістотель, Ніцше й Руссо. В Італії філософію викладають у гуманітарних школах три, а то й п’ять років!

– Ми часто робили презентації, дивились фільми. Часом учителі не розповідали нам нові теми, а просили нас самих їх зробити. Писати есеї після перегляду фільмів із християнської етики, наприклад, значно цікавіше, ніж просто прослухати урок, – розповідають випускниці.

Отець Олег посилається  на польского соціолога Зиґмунта Баумана, який писав про перетворення homo sapiens на homo videns. Тому в гімназії намагаються використовувати якомога більше візуальних матеріалів. Нещодавно одинадцятикласники мали завдання створити фільм – написати сценарій, зняти, змонтувати та презентувати.  А торік учні гімназії вразили Львів, поставивши мюзикл.

У минулому навчальному році гімназія розпочала співпрацю з Українським католицьким університетом: студентів запрошували вести уроки англійської. Проводять заняття з іноземної мови й носії мови – американці та німці. У вересні тут чекають двох австрійців, які допоможуть провести в гімназії тиждень німецької мови.

Більше, ніж просто мова

У майбутньому отець Олег Ладнюк сподівається зробити гімназію двомовною, аби носії іноземних мов викладали також інші дисципліни.

– В Україні носія мови, який міг би викладати історію чи хімію, знайти не так просто, – каже директор. – Але приклад Словаччини показує, що така форма викладання не тільки популярна, а й ефективна та цікава для учнів.

Щоб учні перебували у мовному середовищі, в гімназії створили власний Speaking Club. Директор каже, що це зручно для батьків, адже їм не потрібно возити дітей після школи на англомовні курси. Влітку для учнів п’ятих-шостих класів проводять мовний табір у Коростеві, де викладають учителі гімназії та студенти з AIESEC. Старші – самостійніші – учні їздять на англомовні та німецькомовні табори до Польщі, Словаччини, Австрії.

– Програми обміну дають нашим дітям значно більше, ніж просто можливість покращити свій рівень володіння англійською або німецькою. Наші випускники знають, що світ без корупції, постійної брехні та безвідповідальності можливий. Варто тільки почати з себе і зрозуміти, що корисного ти можеш зробити вже сьогодні, – говорить отець Олег.

Viber і шкільна демократія

Двічі на рік у гімназії збирається Виховнича душпастирська рада, яка вирішує актуальні проблеми у колі вчителів, батьків та дітей.

– Зазвичай маємо гарячі дискусії на таких посиденьках. Востаннє, до прикладу, говорили про те, як побороти проблему зі спізненням на уроки, – розповідає отець Олег. – Я був щиро здивований, почувши спершу пропозиції вчителів і батьків ставитись поблажливо для тих, хто має проблеми з пунктуальністю, а потім – вислухали учнів. Саме вони були налаштовані радикально і переконували нас запровадити суворіше покарання. Аж до виключення однокласників, неспроможних упорядкувати свій час.

Із батьками класні керівники спілкуються за допомогою Viber, а важливі оголошення з’являються на фейсбук-сторінці. Перед батьківськими зборами вчителі виділяють час для особистого спілкування з батьками. Класні керівники не збирають грошей, а торік навіть відмовляли батьків від заміни вікон у класах, адже гімназія отримала на це кошти з бюджету. Прозорість фінансів є принциповим питанням для гімназії Шептицьких: біля входу тут висить список усіх бюджетних надходжень і благодійних внесків. «Так батьки розуміють, що віддали гроші на цілком реальні штори», – пояснює директор.

Батьківська рада збирається тричі на рік: представники всіх класів обговорюють усе – від звітів і планування майбутніх подій до скарг і пропозицій щодо методики викладання. Пропозиції є і в учнів.

– Було б чудово, якби можна було використовувати більше сучасних технологій у навчанні, – розмірковують випускниці гімназії. – Нам не можна було відсилати на електронну пошту домашнє завдання. А це могло би зробити комунікацію комфортнішою і швидшою.

Розвантажити випускника.

Навчання у випускних класах отець Олег уважає лакмусовим папірцем, що демонструє необхідність змін у шкільній освіті.

– Тільки уявіть, як виглядає побут майбутнього випускника! – каже він. – Від десяти до одинадцяти уроків на день. Діти, які знаходять у собі сили прийти на заняття, часто засинають за партою. Комусь носом іде кров, хтось хворіє від перевантаження. Адже після занять кожен іде до репетитора, а потім – додому, робити уроки… На сон залишається небагато часу. Не певен, чи доросла людина витримає такий ритм.

Тому, на його думку, програму потрібно змінювати. Хоча ЗНО директор гімназії вважає необхідним запобіжником від корупційних схем при вступі до вишів. Проте за шкільним рейтингом тут не женуться.

– Щоб підготувати дитину з одного предмету до ЗНО, потрібно витратити близько п’ятисот доларів. Ці кошти є не в усіх батьків, і часто їм доводиться позичати, брати кредит. Я проти таких методів підвищення престижу школи, – говорить отець Олег. 

Цьогорічний випускник гімназії Тарас Когут, із гордістю розповідає директор, склав ЗНО на дуже високий бал без допомоги репетиторів. Просто був уважний на уроках і ретельно повторював матеріал. Цей результат – свідчення того, що правильна модель співпраці учня та вчителя може бути дієвою.

Фото з відкритих джерел та надані адміністрацією гімназії

Христина Малиш