У Фейсбуці мене просять про весілля, похорон та потреби АТО

logo


Якби хтось прочитав, що у мене на сторінці у Фейсбуці, то подумав би, що у мене щось не так із головою. Треба мати окремий департамент, який би вивчав прохання у мене на ФБ. Але я завжди намагаюся відповідати на прохання, запитання, додавати людей у друзі. Одного разу я відхилив заявку, бо не знав, що це за людина. А він мені потім написав, що тепер може не потрапити до раю.
фото: xn--80aafeg3bveo.dp.ua

фото: xn--80aafeg3bveo.dp.ua

Соцмережі допомагають у роботі, коли ти дуже мобільний і треба охопити багато людей. Коли я спілкуюся з ротою солдат, а це сто людей, нам не вистачає 40-50 хвилин. І ти знаєш, що у десятьох із них є питання до тебе, але ти не можеш відповісти, бо ви обмежені у часі. Тому завжди після такого спілкування я називаю свій акаунт і вони мені пишуть.  У повідомленнях ставлять різні питання: починаючи від того, що військовослужбовець посварився з дівчиною і тепер не знає, що з цим робити і закінчуючи тим, що мені писали одного разу «Отче, научите меня молиться». Я тоді скинув йому молитву через Фейсбук і він її вивчив.

Читайте також: Учасників АТО запрошують на безкоштовне навчання в УКУ: деталі

Треба мати окремий департамент, який би вивчав прохання у мене на ФБ

Раніше я у Фейсбуці сидів багато, бо було цікаво саме вивчати його.  Але на даному етапі у мене це радше допоміжний інструмент. Я не можу тримати у голові всю інформацію, яку мені люди говорять на вулиці, чи коли просять про щось. Саме тому я їх переадресовую або на емейл, або на Фейсбук, або, якщо мова йде про військових, то на Вконтакті.  Вони там спілкуються найчастіше. До мене звертаються у приватні повідомлення з різними проханнями.  Починаючи від того, що домовляються про шлюб, хрещення дітей, похорони, закінчуючи потребами, які  є в АТО: форма, берці, ліки тощо. Якби хтось прочитав, що у мене на сторінці у Фейсбуці, то подумав би, що у мене щось не так із головою. Треба мати окремий департамент, який би вивчав прохання у мене на ФБ. Але я завжди намагаюся відповідати на прохання, запитання, додавати людей у друзі. Одного разу я відхилив заявку, бо не знав, що це за людина. А він мені потім написав, що тепер може не потрапити до раю. Тепер більше нікого не відхиляю.

Фейсбук – це друге життя

Інколи я не задоволений, що настільки відкритий. Бо люди мені скидають свої проблеми і вони вже стають моїми. Бо я ж намагаюся розібратися, а не кинути це у смітник. Таке життя. Фейсбук – це друге життя.

Я би не сказав, що соціальна мережа є для мене якоюсь радістю. Від того, що мені можуть написати якісь подяки чи лайки поставити, мені все одно. Якби не було лайків, можливо, було б трошки легше.  Бо іноді мене просять розмістити інформацію лише для того, щоби її більше людей побачили та вподобали. Хтось можливо живе лайками. Але я ними не живу. Проте, таке життя. Фейсбук – це друге життя.

Не все те, що я думаю, не все те, що хотів би написати у Фейсбуці, я пишу. Навіть були такі речі, що я опублікував, але потім видалив пост. Бо побачив, що дискусія піде в нікуди.

Соцмережі ніколи не замінять живе спілкування

Соцмережі ніколи не замінять живе спілкування. Ми потрапили в таку інженерію, яка нас затягує. Я реєструвався також в Інстаграмі, але коли у мене за годину з’явилися тисячу фоловерів, то я зрозумів, що стільки не потягну. Соцмережі мають полегшувати нам певні комунікативні речі, коли наприклад, ми на відстані, знайомства абощо. Вони мають бути корисними. Але не можна ними замінити реальне спілкування. Бо комунікація  – це те, що дає нам змогу пізнати самих себе, побачити, що означає бути добрим, щирим, чесним і нечесним.

Записано з дискусії «Я, ти і Фейсбук», яка відбулась у Львові 11 липня. Повний відеозапис можна переглянути за посиланням.

 

Читайте також: Що інші відомі люди Львова думають про соціальні мережі