У Львові поставили виставу на тему твору нобелівської лауреатки Ельфріде Єлінек про повоєння
Що буде з нашим суспільством після війни? Про це спробували пофантазувати у Першому театрі. Там 14 і 15 липня влаштують прем’єру вистава «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи» на тему твору нобелівської лауреатки.
Вистава буде про повоєнне суспільство, інфіковане агресію і про нас нинішніх. «Нам стало цікаво, як та повоєнна травма передається через покоління. Оскільки ми зараз живемо в стані війни, то нашій команді було цікаво зануритися у той стан і спробувати уявити, а що відбувається, коли війна закінчилася війна», – розповідає режисерка Роза Саркісян.
Тому, щоб це не була історія з Відня 50-х років, а наша, теперішніх часів, акторам запропонували стати співтворцями тексту п’єси. Від книжки «За дверима» нобелівської лауреатки Ельфріде Єлінек взяли лише тему повоєння. Увесь текст писала польська драматургиня Йоанна Віховська і актори.
«Приходила режисерка, казала: ви прочитали матеріал, тепер зробіть мені етюд на задану тему або взагалі без теми, придумайте етюд я повернусь за 5 хвилин і ви мені зараз щось покажете. Ти сидиш, в тебе ступор, але від того ти починаєш думати і щось народжується», – пояснює актор Віталій Гордієнко.
«Я писала дуже часто на базі того, що актори імпровізували, вони імпровізували також тексти. Для мене то є дуже важливо, бо мені здається, що актор чи акторка, як інструмент в руках режисера, і як такі раби тексту, це є трошки вже минуле», – додає драматургиня Йоанна Віховська.
Це перший такий досвід для акторів, бо вони на сцені розкажуть трохи і про себе. «Більша половина текстів – це те, що вийшло з нас, чи то акторів, які грали конкретних персонажів, чи то нас, акторів як людей, які ділилися своїм життєвим досвідом», – розповідає актор Михайло Понзель.
Окрім наслідків війни тут розкриють тему стосунків між батьками і дітьми. «Ми думаємо: які погані діти, але ми не знаємо, чому вони такі є і ми не знаємо їхніх батьків. І режисер намагається показати те, що відбувається за дверима у кожній сім’ї», – каже акторка Наталія Алексеєнко.
Сценографія у виставі мінімалістична: дві білі стіни з проекціями. «У нас є титри, які нібито коментують і проводять таку літературну частину, є камера, яка також працює онлайн на сцені», – пояснює художниця Діана Ходячих.
«Щодо пластики, то тут власне хореографії немає, є тільки пластичні рішення і скоріше пошук такого психологічного жесту. Тобто він виглядає побутово, але знайти його треба було у цей момент: що має актор зробити, щоб йому було зручно, але підкреслювало його внутрішній стан», – розповідає хореограф Нінель Збєря.
