У Львові започатковують Меморіальний музей видатного історика України Івана Крип’якевича
Днями у Львові в приміщенні двох кімнат, призначених для Меморіального музею славетного історика України Івана Крип’якевича в Бібліотеці Академії Наук ім. Василя Стефаника відбулась установча конференція.
Започаткування ж Музею відбулось з ініціативи групи осіб, а саме гендиректора Бібліотеки Михайла Романюка, директора Інституту українознавства ім. Крип’якевича Миколи Литвина, директора Львівського історичного музею Романа Чмелика , заст. директора Бібліотеки АН Василя Ферштейна і членів родини видатного науковця, котрі приурочили цю подію з часу 50-річчя його відходу у вічність.
Нині ім’я Івана Крип’якевича (1886-1967) можна зустріти в багатьох підручниках з історії України. А «Історія української культури», видана за загальною редакцією Крип’якевича, є найнеобхіднішим посібником у вивченні побуту, письменництва, образотворчого мистецтва, театру та музики українського народу з давніх часів до першої третини XX століття. Крім того, його перу належить низка праць з української геральдики, сфрагістики (наука, яка вивчає печатки), екслібрису. Він досліджував проблеми краєзнавства, освіти, розвитку педагогічної думки в Галичині.
Іван Петрович Крип’якевич народився у м. Львові у сім’ї священика. У 1904-1909 рр. навчався на філософському факультеті Львівського університету. У студентські роки брав активну участь в боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю, в 1908 р. організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював із «Просвітою». Наукову ж діяльність Іван Петрович розпочав під керівництвом Михайла Грушевського і згодом став одним з найвидатніших його учнів. З 1905 р. почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 р. був його редактором). У 1911 р. захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912—1914), згодом— у гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911-14) та «Ілюстрована Україна» (1913-1914 рр.). У 1918— 1919 рр. — приват-доцент Кам’янець-Подільського Українського Державного Університету. Знання ж більш ніж семи мов дало йому можливість вільно орієнтуватися в зарубіжній літературі, описах і каталогах джерел і матеріалів закордонних бібліотек та архівів. Він був знавцем українських літописів. У міжвоєнний період він плідно займався науково-педагогічною роботою. У 1921-1924 рр. — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934-39 викладав історію України в Богословській Академії у Львові, тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 р. був секретарем історичної секції, 1924 р. редагував «Записки НТШ», з 1934 — голова історичної секції). У 1920-1930-х рр. Іван Петрович Крип’якевич вів широку національно-громадську роботу. В 1921-1922 рр. працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923-1925 рр. брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай», співпрацював з журналом «Політика» (1925-1926 рр.). З жовтня 1939 року Іван Крип’якевич— завідуючий кафедрою історії України, професор (з 1941 р.) Львівського університету. У роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань Українського видавництва у Львові. У повоєнний час зазнав переслідувань. У 1946 Крип’якевич разом з частиною львівських науковців був депортований до Києва. Деякий час обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. У травні 1948 р. Іван Петрович дістав можливість повернутися до Львова. У 1951 р. очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953-1962 рр. — був директором цього інституту. Помер і похований у Львові.
Найважливіші історичні праці Івана Крип’якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925-1931), «Богдан Хмельницький» (1954) тощо. Іван Крип’якевич — також автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»), археології, історії культури («Історія української культури», «Історичні походи по Львові»), численних науково-популярних нарисів з історії України («Велика історія України», «Історія українського війська») та підручників («Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл») тощо.
Відтак у програмі прес-конференції були: вступне слово Василя Ферштейна, слово про життєвий шлях і наукову діяльністьКрип’якевича професора, доктора історичних наук Івана Патера, слово про особисті спогади від спілкування з науковцем завідувача відділу нової історії України Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України Феодосія Стеблія, слово про важливість такого музею для зростання історичної науки Романа Чмелика, слово науковиці відділу рукописів пані Тамари Литвин про високу вартість переданого для музею родиною архіву, бібліотеки та особистих речей І. Крип’якевича. А з подячним словом виступила невістка історика – Леся Крип’якевич з побажанням, щоби музей був живим осередком для дискусійного подіуму молодих істориків.
Ігор ГалущакЛьвів
