У рамках фестивалю LvivMozArt відбувся концерт Мар’яни Садовської
На сцені львівської «Копальні кави» співачка Мар’яна Садовська представила нову програму «Ніч лише починається» у рамках фестивалю LvivMozArt. Звучали народні пісні, зібрані під час експедиції на Донбасі, куди співачка вперше поїхала три роки тому. Вона також посилається до поезії Сергія Жадана та Любові Якимчук.
Зустріти співачку у рідному їй Львові – непросто. Потрапити на концерт – ще складніше. Вже довгий час вона мешкає у німецькому Кельні. Проте кожну українську прем’єру нової програми воліє почати саме зі Львова. Цей раз не став винятком. В рамках фестивалю LvivMozArt, що цими днями триває у різних локаціях міста, Садовська представила унікальний перфоманс «Ніч тільки починається».
Проект народився як відповідь на трагічні події 2014-го року на українському Сході. Власні переживання і відчуття співачка нанизує на тексти Сергія Жадана і Любові Якимчук, а також на народні пісні Донбасу і Приазов’я, зібрані нею ж в експедиції у 2016-му.
Її творчість (саме цим словом варто описувати те, що відбувалося на сцені) – це сув’язь експерименту і обрядовості, електроніки і фольклору, поезії і театру. Їй важливі кожна літера і кожен звук. Кожну пісню Садовська виконує як головну пісню свого життя. Унікальна здатність – занурити присутніх у півторигодинний перфоманс настільки, аби жодному не спало на думку доторкнутись до чашки на столі, а офіціанту – зрушити з місця. Кожен необачний рух під час її виступу, здається, може зруйнувати всесвіт.
Любов протистоїть ненависті, пристрасть – болю, апофеоз щастя – невимовній тузі. Туга у Садовської – наша. Але через власний біль, через біль своєї країни, співачка говорить про щось значно більше. Розкриваючи власну рану – показує рани світу.
Мабуть, саме тому мова Садовської – універсальна. Її під силу зрозуміти (навіть на рівні відчуттів) німцю, британцю чи італійцю. Проект вже побачили і почули у Нью-Йорку, Зальцбурзі, Мюнхені. Наступного дня після львівського концерту Мар’яна виступатиме у Брюсселі.
Садовська – одна з небагатьох українських артисток, для якої слово «пошук» у творчості є найпріоритетнішим. Співачка за першої ліпшої нагоди кидається в експедицію (байдуже, що це прифронтові села), годинами спілкується місцевими («А скажіть, пожалуйста, це чесно, що ви наш Донбас так ненавидите?»), збирає кожну пісню, як розсипане намисто.
Шукає і – головне – знаходить універсальну мову, аби зберегти віднайдене. Співачка прокладає міст – крихкий, але такий важливий – між втраченим, забутим і цілковито новим, вповні авангардним. З безжальністю хірурга розрізає цілий пласт культури, черпає звідти, скільки може, і показує: дивіться, це – ви. Це – ваше. Співачка, відірвана від рідної землі фізично, робить для неї значно більше за будь-якого чиновника.
Фото: LvivMozArt
