«У селі – головний, а в родині – на других ролях»: наймолодший в Україні сільський голова-студент працює на Львівщині
Віталій Дяків переміг свого опонента з різницею в 26 голосів. Фото: facebook.com
Позаминулої осені студент-четвертокурсник львівського вишу Віталій Дяків відкрив нову сторінку свого життя – його обрали на посаду голови села Давидів, що за 15 км від Львова. З різницею в 26 голосів він переміг чинного главу, який займав це крісло впродовж останніх десяти років. З тих пір замість пар і посиденьок за горнятком кави з друзями на голову Віталія звалилося ще й вирішення десятків проблем, які накопичувалися в селі роками.
Односельці своїм молодим головою дуже задоволені. Кажуть, що 22-річний Віталій Дяків за рік зробив більше, ніж попередня влада за десятиліття правління – за кілька місяців в Давидові з`являються нові дороги, поступово реставруються сквери, нарешті з`явилися лавочки та урни, освітлення. А раніше картинка була трохи іншою. Та й сам молодий глава сільради вірить, що незабаром різниця між старим і новим Давидовом стане більш відчутною. Головне – бажання.
Франція зачекає
Ця сторінка на рубежі юнацтва і дорослості могла б стати для Віталія зовсім іншою – більш барвистою, яскравою, по-європейськи комфортною і з блискучими перспективами. Літо 2016-го, попереду на нього чекає Франція – навчання в магістратурі університету, а потім – успішна кар`єра, солідні заробітки, подорожі з друзями і коханою дівчиною. Але вже тоді Віталій прийняв інше рішення – восени піти на вибори в рідному селі, щоб змінити його. Побудувати маленьку Європу під Львовом – ось його мета.
Своїми невеликими досягненнями Віталій не хизується – знає, що це крапля в морі, а селу для нового життя належить подолати цілий океан проблем. Але жителі відзначають – колишня влада і того не робила, і зовсім не дбала про комфорт місцевих мешканців. Якщо раніше між чиновниками і селянами була величезна прірва, то зараз можна запросто поскаржитися голові на будь-яку проблему і бути впевненим – її рішення не за горами.
Давидів – село немаленьке, тут живе близько семи тисяч осіб. Молодь часто виїжджає, куди подалі – хто за кордон, хто в Київ, хто – хоча б до Львова. Розуміючи реальні перспективи населеного пункту в майбутньому стати «селом старих», Віталій залишився. Умовляння батьків, шокованих рішенням сина йти на місцеві вибори замість навчання у Франції, не допомагали.
– Мене лякали і «бандою», яка мене проковтне не вдавившись, і політичними змовами, які не оминуть мене стороною. Зверталися до здорового глузду – навіщо залишатися в Україні, в селі, якщо є можливість виїхати в Європу і залишитися там жити, – розповідає 22-річний сільський голова Віталій Дяків. – Але я наполіг на своєму. Нові горизонти потрібно відкривати тут, для майбутніх поколінь, щоб їх мрія не полягала лише в одному – тікати.
Я не альтруїст – гроші потрібні
Віталій знав, що лізе в справжнісіньке політичне болото. Як він каже, все виявилося ще гірше, ніж він думав. Слідом за його призначенням звільняються старі працівники сільради, які не визнавали начальника-студента.
– А з депутатами у нас почалася мало не справжня війна, – каже Віталій Дяків. – Вважали, якщо на щось виділяються гроші, значить, я в «долі» з виконавцями. А якщо ні – значить, сам краду. По-іншому ніяк, якщо не крадеш, виходить, гроші тобі не потрібні – і ти «дивний». Але я не альтруїст – гроші мені потрібні. І я їх отримую в вигляді зарплати.
Побудувати маленьку Європу в рідному селі – мета молодого голови ради.
Зарплата у Віталія – близько 6100 грн. Квартиру на ці гроші зняти можна, а на їжі вже доведеться економити. Але, каже, йому вистачає – про «Мазератті» та яхти не марить, а своєї сім`ї поки немає, так що витрат менше. Живе Віталій з батьками, які після виборів оцінили його надійність і «дорослість». Тому з часом їхні стосунки в сім`ї перейшли на зовсім інший рівень.
– Кермо правління вдома мені в руки не дали, там я не командир, – сміється Віталій Дяків. – Це в селі я – голова, а вдома доводиться і прибирати, і сніг розчищати. Сім`я – це маленька держава.
Щоб не було підозр і звинувачень, Віталій подружився з усіма жителями села і разом з ними обговорює, що потрібно зробити, скільки грошей на це буде потрібно, хто виконає роботу. І люди бачать, що він слово тримає. Загальні збори тепер проводяться регулярно.
– Це головне для управлінця на будь-якому рівні – вміти слухати і чути людей. Місеві, як ніхто інший, знають, чого не вистачає в селі, – зазначає Віталій Дяків. – Деякі політики, можливо, вважають інакше – що їм видніше. Але це не так.
За рік в селі побудували дорогу, зробили освітлення на трьох вулицях, відреставрували сквер, зараз закінчується реконструкція джерела біля фігури Богородиці. У планах – зробити каналізацію. Це найгостріша проблема в Давидові, яка час від часу змушує жителів тицьнути в неї молодого управлінця. Комунікації підведені тільки до багатоповерхових будинків. Ціна питання – 25 мільйонів гривень, тому вирішити його в короткі терміни не вдасться.
– Якщо каналізацію зробить – виберемо на другий термін, – каже мешканка Давидова Марія. – Але особисто я в цьому дуже сумніваюся. Якщо колишні не змогли зробити, то куди там Віталику, в його-то віці. Хоч він і незвичайна дитина, пощастило батькам. У інших сини в такому віці все по шинках та по дівках, а він по ночах собі голову нашими проблемами сушить. І що може – вирішує. Раніше в сквері гуляти було огидно – скрізь сміття, на лавці не сядеш, на розбитих плитах, покладених ще в 70-ті-80-ті, ноги можна поламати. Зараз же краса і порядок.
Молоді односельчанки залюбки фотографуються зі своїм головою.
До пенсії крісло займати не буде
Життя в селі загартувало юнака з дитячих років. Весь вільний час в сім’ї присвячували домашнім клопотам, обробці великого городу. Це крім основної роботи батьків і навчання Віталія. Його батько працює слюсарем на газовій ділянці, мати там само. Справлятися зі всім майже одночасно навчили і сина. Правда, поєднувати його посаду, яка вимагає уваги часом і вночі, і в свято, з повноцінним навчанням не вийшло – хлопець перевівся на індивідуальне навчання на стаціонарі. Через півроку захистить диплом за спеціальністю «політологія».
Похвали та допомоги від більш досвідчених колег не чекає – воліє спиратися тільки на власні сили і бюджет.
– Чому в країні жити погано? А тому, що тільки шукають крайніх, – зазначає Віталій Дяків. – То нам щось винна Європа, то Америка, то Росія. Влада погана, нічого не роблять. Так хто ж цю погану владу вибирав? Хіба не ми? Не потрібно закривати очі на фальсифікації на виборах, або взагалі не йти голосувати. Тоді до влади прийдуть ті люди, яких ми хочемо там бачити.
Про Європу Віталій все-таки не забув – але поїде до Франції вже як турист. Остаточний вибір зроблено – залишитися в Україні і зробити життя тут таким же комфортним, як «там». Засиджуватися в кріслі сільського голови хлопець не планує – з часом хоче перейти на обласний рівень. Але для цього потрібно ще попрацювати.
Олена МАТЮЩЕНКО.
