В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, – львівська іконописиця

logo
112474_v_ikonah_mae_buti_prisutne_wos_nezemne_pe.jpeg


Львівській художниці-іконописиці Іванні Демчук тільки 27. Але у її доробку – десятки робіт, участь у виставках і пленерах, персональні виставки. Роботи мисткині відзначаються неповторним стилем і колористикою.

В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, – львівська іконописиця

ІА Дивись.info поспілкувалася з Іванкою про сучасний іконопис, його корені, тенденції розвитку.

– З чого почалося Ваше захоплення живописом?

В дитинстві я відвідувала мистецькі гуртки, художню школу, захоплювалась класичним мистецтвом. Зацікавлення живописом та згодом іконописом виплило з бажання творчої самореалізації, котра природно присутня в кожній дитині, тоді я й не думала, що зайде так далеко. По-справжньому живописом я захопилась вже в коледжі, де познайомилась з творчістю Я. Вермеєра, Х. Рібери, М. Караваджо, котра справила тоді на мене дуже велике враження. Після коледжу я вирішила обрати досить вузьку художню спеціалізацію – сакральне мистецтво в художній академії. Саме тут я полюбила іконопис, спочатку класичний, а потім сучасний, і зрозуміла, що з ним буде пов’язана велика частина моєї творчої діяльності.  Це було досить спонтанне рішення, але я нітрохи про нього не жалію. Про це пишуть Версії з посиланням на Дивись. info.

В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, – львівська іконописиця«Перехід через море», дошка, полотно, акрил 2017

– Як саме і чому Ви прийшли саме до іконопису?

Спочатку вибір сфери сакрального мистецтва великою мірою був зумовлений обставинами, попри те, це була й моя зацікавленість у даній тематиці. Творення образів, до яких люди звертають свої молитви і які сприймають як посередників між ними і силами творіння, вимагає великої відповідальності. В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, яке не так просто передати і яке втім є індивідуальним великою мірою. Мета передати це відчуття для мене є завданням інтригуючим і мотивуючим водночас. Також важливою ціллю для себе вважаю створювати сакральне мистецтво, яке буде сучасним та актуальним, відповідатиме вимогам часу і тенденціям у світовому мистецтві.

Творення образів, до яких люди звертають свої молитви і які сприймають як посередників між ними і силами творіння, вимагає великої відповідальності

– Поряд з іконами у Вашому доробку чимало релігійного живопису. У чому принципова різниця?

Між цими поняттями є принципові відмінності. Я маю твори, які виконані живописною технікою, а є й ікони. Насамперед це технічні відмінності: класична ікона виконується на дошці із шаром полотна – паволокою, покритими левкасом, живопис, звично, виконується на полотні іншою технікою та фарбами. Проте це лише технічні нюанси, цікавішим і більш дискутивним питанням є стилістика та канон іконопису. Саме це виокремлює ікону з-поміж інших видів образотворчого мистецтва.

В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, – львівська іконописиця«Преображення», дошка, левкас, темпера, 2017

Ікона має свої стилістичні нюанси, наприклад, зворотну перспективу, спосіб опрацювання – від найтемнішого до найсвітлішого. Митець починає з темного тла, поступово висвітлюючи лики, одяг святих. Відомий богослов Павло Флоренський писав, що «висвітлення» в іконі відображає богословську ідею світла, яке зароджується в темряві. Іконописець не може піти зворотнім шляхом.

Митець починає з темного тла, поступово висвітлюючи лики, одяг святих

Проте аспект канону часто стає питанням спекуляції: спершу було лише декілька канонів, які були запроваджені на Трульському та Другому Нікейському соборі. Значно пізніше виникли приписи, які дехто також вважає канонами. В зошитах афонські монахи записували правила іконописання – грецькі єрмінії. Потім монах Діонісій з Фурни видав їх у формі збірника, в якому є маса приписів стосовно того, як мають виглядати очі, якими повинні бути структура волосся, пропорції обличчя, колір, погляд тощо.

Всі ці правила обмежують митця. В результаті це призводить до банального копіювання, а роль художника зводиться до відтворювача одних і тих самих іконографічних типів, мистецтво творення ікони набуває ремісничого характеру. Тому перед  художниками-іконописцями постає складне завдання – з одного боку дотриматись певних рамок, з іншого ж, вберегти ікону від уніфікації.

– Іконопис відзначається канонічністю. Чи залишається простір для творчості та експерименту?  

Релігійна тематика, звичайно, пропонує тільки певні сюжети, проте їх вибір досить великий. Є теми дуже мені близькі, котрі часто перехрещуються із актуальною проблематикою сучасності. Кожен із нас має творчий потенціал: наскільки вражаючим не було б мистецтво навколо, певні речі можуть зародитися лише в процесі власного експерименту, і тільки конкретний художник несе відповідальність за їх реалізацію. У відношенні зображальних аспектів, то тут я теж надаю пріоритет творчості, максимально даючи собі свободу при виборі засобів.

В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, – львівська іконописиця«Плащаниця», полотно, акрил

– Чи є у Вашій творчості місце для сучасних мотивів?

Окрім візуальної сторони ікони та живопису, котрі я  в тій чи іншій мірі прагну підпорядкувати естетиці мінімалізму в кольорі, тоні, стилізації форм, завжди намагаюсь пам’ятати про ідейне навантаження твору, часто воно стоїть в пріоритеті.  У випадку з живописом це значно простіше. Ікона ж за своєю суттю прагне наблизити людину до Першообразу, отже, будь-яка інша ідея їй не потрібна. Тим не менше, ніщо не заважає переосмислювати деталі релігійних сюжетів та подавати їх через призму свого бачення.

Ікона за своєю суттю прагне наблизити людину до Першообразу, отже, будь-яка інша ідея їй не потрібна

Одна з моїх недавніх ікон «Притча про десять дів» представляє не стільки загальновідому біблійну історію, скільки саму проблему інертності та байдужості притаманну людям кожної епохи. Абсолютно кожен отримує від Бога  особливі дари та благословення і кожен може їх змарнувати.

Аналогічно з немудрими дівами, котрі не розвинули тих унікальних дарів, даних кожній людині для служіння іншим, не принесли добра в світ, відповідно, не розкрили для світу самих себе, тому залишились безликими. Я свідомо позбавляю їх обличчя, як ознаки індивідуальності, неповторності даної кожній людській істоті при народженні. Також в цій іконі закладена ідея впливу інформаційного простору на групи людей. Правдива інформація проливає світло на обставини, пояснює бачення певних ситуацій, допомагає рухатись у вірному напрямку. Люди ізольовані від неї однаково продовжують йти, але в напрямку невідомому.

В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, – львівська іконописиця«Притча про дів», дошка, левкас, темпера

Є певна лінія, з якою я намагаюся пов’язати більшість своїх робіт. Концепція стосується безперервної повторюваності явищ у людській історії. Еволюція людської свідомості не настільки спрогресувала, щоб ми якісно відрізнялися від людини двотисячної давності. Перед нами постають ті самі проблеми та питання, ми можемо бути тими самими зрадниками, які розіп’яли Христа.

– Як на Ваших роботах позначився вплив традиційної української іконописної школи?

Візуальна складова моїх ікон досить відмінна від зразків класичного іконопису, зокрема українського. Проте українська ікона часто тяжіла до експериментаторства, часом напівпрофесійні майстри могли порушити канон, зате їхні ікони вирізнялись живістю, не підлягали уніфікації. В Національному музеї у Львові є безліч ікон зокрема «Страшного суду» з неповторною іконографіїєю, це справжні шедеври. Їхні автори знаходились у постійному пошуку,  намагались відійти від стандарту і при цьому зберегти дух ікони.  Мені дуже близький такий підхід і я хотіла б його максимально втілити у своїй творчості.

В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, – львівська іконописицяСв.Юрій, дошка, яєчна темпера

Мене надихають ікони Федора Сеньковича, Івана Рутковича – це кінець українського Ренесансу та епоха бароко. В іконостасах з’являються цікаві експерименти, введення сучасних елементів на той час – ландшафтів, будівель, одягу. Нестандартною є ікона Рутковича «Дорога в Емаус». Двоє апостолів зображені як подорожні в сучасному одязі. Це було досить революційно – так само, якби ми зараз зобразили їх у ділових костюмах. Мене це спонукає задуматися над тим, якою повинна бути ікона. Які цілі вона переслідує? Наскільки важливе її об’єктивне спрямування до першообразу? Чи може вона нести певний суб’єктивізм, що допоможе глядачеві щось переосмислити, можливо, наблизить ікону до сучасної людини.

– Хто чи що мало найбільший вплив на формування Вашого власного стилю?

Однозначної відповіді на це питання немає, оскільки я захоплююсь багатьма художниками, хоч не всі вони мали вплив на мій стиль.  В 19 років я познайомилась з творчістю Новосельського, і вона справила на мене велике враження. Власне, він допоміг мені розширити рамки бачення ікони. В декількох моїх ранніх роботах простежується цей вплив.

Приблизно три роки тому, завдяки захопленню мистецтвом італійських художників Фра Анджеліко, Караваджо та іспанця Хосе де Рібери моє бачення сакральних сюжетів зазнало трансформації з іконописного напрямку в більш живописний. У той період були створені декілька великих робіт: «Благовіщення», «Явління десятьом» і «Тайна вечеря». У цих полотнах присутні деякі іконографічні прийоми, проте загалом техніка, колорит, стилізація звернені до італійського Ренесансу та раннього Бароко. Вплив Караваджо ті Рібери присутній в контрастному колориті, світлових ефектах і стилізації фігур. Приблизно у той же час я почала експериментувати з технікою акватипії, котра в своїй естетиці гармонійно поєдналась з класичними іконографічними сюжетами, що згодом вилилось у серію сакральних робіт. В даній техніці я працюю і дотепер.

В іконах має бути присутнє щось неземне, певне невловиме відчуття божественного, – львівська іконописиця«Різдво», дошка, акрил

– Якою є сучасна українська іконописна школа, її тенденції?

Внаслідок певних історичних обставин, нашої локації  та потужної іконописної традиції, загалом, в Україні сформувався вдалий ґрунт для розвитку ікони в сучасному напрямку. В процесі швидкого розвитку важко чітко розділити сучасні іконописні тенденції в Україні. Швидше можна говорити  про спрямованість певних іконописців на неовізантійський стиль,  інші творять під впливом народної ікони, хтось вносить готичні елементи та колорит, котрі в сучасній інтерпретації виглядають особливо цікаво, багато хто слідує  мінімалістичній естетиці. Є цікаві ікони народного напряму – осучаснені, але інспіровані неповторною естетикою зображень народних, часто напівпрофесійних майстрів.

Останнім часом українською сучасною іконою дедалі більше цікавляться за кордоном, зокрема колекціонери з Франції, Італії, Іспанії, Канади і США

В Польщі, а також в Росії, Грузії, Фінляндії та Білорусії ікона також розвивається в сучасному напрямі. У нас є спільні українсько-польські пленери в Новиці, де художники з різних країн можуть спільно творити та ділитися досвідом. Останнім часом українською сучасною іконою дедалі більше цікавляться за кордоном, зокрема колекціонери з Франції, Італії, Іспанії, Канади і США. Поціновувачів нашого сакрального мистецтва можна знайти навіть у Австралії та Японії. Таке зростаюче зацікавлення не може не тішити, воно свідчить про великий потенціал, унікальність та активний  розвиток сучасного іконопису в Україні.

Оксана ДУДАР

А поділитися?