Валерій Теодорович – герой, який врятував не одне життя українського воїна.
Побратимам з ним не страшно, а от ворогові навпаки. Не перестаєш захоплюватися такими мужніми, сильними, справедливими та завжди готовими прийти на допомогу чоловіками, адже вони є уособленням справжньої сили української людини, і неодноразово це доводили. Тільки дуже сильна особистість змогла би впоратися з такими непростими завданнями.
Ця розповідь піде про захисника, який рік тому боронив нашу землю від оскаженілого ворога. Це – старший прапорщик Валерій Теодорович, завдяки йому було врятовано не одне життя українського воїна.
Родом Валерій Олександрович з міста Рівного. Закінчивши вісім класів середньої школи, вирішує вступити до технічного училища. Закінчує його з відзнакою та отримує фах “столяр будівельник, тесляр”. Але не за горами строкова служба в армії. Відслуживши, вирішує далі здобувати знання, тому вступає на заочну форму навчання до Таврійського інституту підприємства і права, що в місті Сімферополь, на факультет “Економіка підприємства”.
Життя знову ж таки зводить Валерія Олександровича зі Збройними силами України. До речі, він не один військовий у своїй сім’ї – його дід та прадід пройшли Світову війну. За більше ніж двадцять років в армії Валерій Олександрович служив на різних посадах, так би мовити, опанував різноманітні військові фахи. Наразі проходить службу в окремому радіотехнічному батальйоні Галицько-Волинської бригади Повітряного командування “Захід”, що на Рівненщині, на посаді командира взводу охорони.
Події, які відбулися на Сході України, а саме на території Луганської та Донецької області, не могли не привернути його уваги. Саме в 2015 році він двічі воював у Зведеному загоні Повітряних сил Збройних сил України “Дика Качка”.
“Річ у тому, що під час першого мого перебування в зоні АТО це – четверта ротація “Дикої Качки”. Я евакуйовував людей, витягав з-під обстрілів бойових побратимів, возив лікарів на позиції, вивозив поранених. За такої щільності обстрілів, на жаль, не обійшлося і без втрат”, – розповідає Валерій.
Офіційно в зоні бойових дій старший прапорщик Теодорович був на посаді начальника зв’язку. Довелося також забезпечувати зв’язок, ремонтувати радіостанції – все робив, що потрібно. Але найбільше йому довелося побувати на передовій, забезпечуючи перебування лікарів у жовтій зоні та рятуючи колег і вдень, і вночі. Саме під час першої ротації було дуже багато поранених у тяжкому стані, і він не лише евакуйовував людей, а й надавав першу медичну допомогу. Розповідаючи про ті пекельні події, старший прапорщик із сумом згадує про загиблих та поранених. Саме тоді він відчув внутрішнє спустошення через втрату бойових побратимів.
“Лабус”, саме такий позивний отримав український військовий на Зеніті. “Ну, в Україні – хохол, в Білорусії – бульбаш, а в Литві – лабус”, – усміхаючись розповідає про походження свого позивного Валерій.
“Усі люди, в принципі, як один. Неможливо виділити когось, кожен побратим є унікальним. Був ось у нас командир, полковник Сазонов, таких командирів дійсно дуже мало. Це – єдина людина, завдяки якій ми там і трималися. Навіть коли нас повинні були штурмувати, ніхто не говорив, що потрібна евакуація, що треба втікати, залишати все. Тоді ми складали план, як тримати оборону під час повного оточення. Були також у нас і ЗУ-шники досвідчені хлопці, одним з яких був командиром зенітних установок ПМ – людина з великої літери. Разом були під час четвертої та сьомої ротацій. Хлопці – просто ексклюзив, вони виробляли такі речі, що ворог довго до тями не міг прийти. Дуже багато ворожої техніки було ними знищено “, – з гордістю згадує про бойових побратимів “Лабус”.
Перший такий найбільш пам’ятний обстріл відбувся в лютому 2015 року. Коли четверта ротація Зведеного загону Повітряних сил зайшла на позицію “Зеніт”. Позиція «Зеніт» стала фактичною мішенню для озброєних сепаратистів російських військових, оскільки має стратегічне значення, адже звідси відкривається дорога на Авдіївку, Опитне та Піски. Саме в той момент наші захисники перебували там приблизно сорок хвилин, і тоді ворог застосував систему залпового вогню “Град” по позиції.
“Я пішов з товаришем полковником Потоцьким, він був заступником командира загону, забирати своє майно, – ділиться спогадами військовий. – Ми, коли приїхали, розвантажили свої речі і не лише. Коли підходили до бункера, почав лупити по нас “Град”, то перше таке враження, коли зверху щось летить, все навкруги піднімається, вибухає, свистить – словами не передати. І ми з ним відразу ж в укриття. Залізли в сміття, під бочку з водою “ЦВ-4″, влетіли туди, перечекали… – І додає: – Ну, а вже потім побігли до бункера. Тоді могли б бути інакші наслідки”.
Розповідає також про військовослужбовця зі Старокостянтинова, якому під час того шквального обстрілу на позиції “Зеніт”, осколком “Граду” пробило каску. На щастя, хлопець залишився живий, лише ґуля на лобі нагадувала йому про той обстріл.
“Волонтери в нас були просто прекрасні: Віталік Коршенко і Віолета Бородіна, вони із Запоріжжя. Незважаючи ні на що, навіть під обстрілами приїздили до нас. Раз на тиждень, стабільно привозили все, що було необхідно, різноманітні смаколики. Завжди нас підтримували”, – з вдячністю говорить Валерій.
Чи вирушити вдруге до зони АТО, Валерій навіть не сумнівався, як і багато інших добровольців. Адже Зведений загін Повітряних сил “Дика Качка” – це загін добровольців.
Саме під час сьомої ротації старший прапорщик Теодорович був на форпості “Глаза”, найближчого до “Донецької фортеці”. Уже там довелося виконував обов’язки кулеметника. Пост був оснащений протитанковою керуючою ракетою “ПТУР-и”, яка призначена для знищення танків та інших броньованих цілей, якою він і керував. Лабус має на рахунку багато бойових пусків, результативних. Він також знешкодив сепаратистський мінометний розрахунок біля старого терміналу Донецького аеропорту. Це свідчить про його чималий професіоналізм та мужність. Кожний день перебування для нього був особливим, оскільки силовики, незважаючи на вимоги Мінських домовленостей, кожного дня порушували режим тиші, підступно вдавалися до обстрілу позицій наших вояків.
“Прилітали “Гради”, накривало “Васильками”, – додає зенітівець Лабус. На жаль, під час сьомої ротації Валерій зазнав контузії та осколкового поранення.
“Перший раз, коли прилетів ПТУР, саме в той час я готувався до наведення протитанкової керованої ракети для пострілу, на мені навіть бронік розірвало. А другий раз накрило “Васильками”, отримав осколкове поранення, влучило в праву руку – легка травма, навіть до лікарів не звертався по допомогу, загоїлося скоро”, – переповідає про власні поранення старший прапорщик Валерій Теодорович. Під час цього удару найманцями був знищений ПТУР українських воїнів, залишилося від нього лише одне решето. На щастя, Валерій вберіг своє життя – Ангел охоронець у нашого воїна сильний!
Зараз Валерій Олександрович служить у тій же частині та у своєму рідному місті, де колись починав службу. Героєм, як і інші хлопці, які побували на передовій, себе не вважає, не вагаючись, відповідає, що то його обов’язок. І якби випала б нагода, обов’язково вирушив боронити рідну землю. Мріє лише про такий довгоочікуваний мир на українському Донбасі.За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом «За мужність» ІІІ ступеня старший прапорщик Валерій Теодорович був особисто нагороджений Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Текст і фото: прес-центр Повітряного командування “Захід”
Читайте також:
Loading…
Loading…
