Відчайдушна історія хлопця з ДЦП, який підкорив Європу

logo
114194_vidchajdushna_istorija_hlopcja_z_dcp_jaki.jpeg


dcp4Близько року назад промайнула звістка, що хворий на ДЦП 20-річний хлопець із звичайного українського села з колоритною назвою Березівка готується перетнути Європу на триколісному велосипеді. Тоді це здавалось неможливим і, правду кажучи, мало хто вірив, що мрія Івана Маслюка здійсниться.

Здається, навіть батьки ніяк не могли усвідомити всю серйозність намірів свого сина та його друзів. Проте, пройшов рік і тепер Івана знають не тільки, як першу в Україні людину з ДЦП, що підкорила Говерлу та 12 країн Європи. А й одного з авторів проекту під назвою Оn3Wheels, або «на трьох колесах»,який допомагає людям з інвалідністю відкривати світ заново.

Мрія дається разом з силами для її здійснення

«Перший раз я побачив Івана на дискотеці. Я тоді був шокований. Хлопець танцює на милицях, радіє і просто насолоджується життям. Я підійшов до нього і кажу: «Чувак, ти хто такий?». Так ми познайомились і почали дружити. Іван розказав, що в нього є мрія. Він хоче перетнути всю Європу і побачити океан. Він сказав, що хоче зробити це на коні, тому що дуже любить коней. Але я не знав, як це можна було б організувати», – розповідає Олег Савчук, який разом з Сашком Луциком організували для Івана 100-денну подорож до Лісабона через 12 країн. Саме ці троє хлопців складають такий собі «кістяк» команди.

Затяті мандрівники, які вже побували у більш, ніж 30 країнах світу, не змогли просто забути про мрію свого друга. Хоч і довго ламали голови перш, ніж її здійснити. Та для людини з інтелектом нема нічого неможливого.

dcp3«У Франції я побачив спеціальне спорядження для людей з інвалідністю. Спорядження називається LaJoëlette, ми її лагідно називаємо Іванка, або Джульєтка. От тоді стало зрозуміло, як можна допомогти Івану. Спорядження коштує кілька тисяч доларів і ми почали шукати гроші. Тільки одна людина повірила в наш задум», – говорить Олег.

За словами Сашка Луцика, інженери продумали її майже ідеально: там є спеціальні амортизатори, підголовники, можливість кільком людям піднімати її. Тепер вони готові організувати такий похід для будь-якої людини з фізичними вадами. Але про це згодом.

Так, у хлопців з’явилася «джульєтка». А в подарунок на свій день народження Іван отримав триколісний велосипед, на якому і здійснив свою подорож.

Неможливе можливо

До поїздки хлопці підійшли з всією серйозністю. Довго тренувалися вдома, адже задумали підкорити 5000 кілометрів. До того ж потрібно було добре продумати всі технічні та організаційні моменти.

Спочатку вони їздили по Україні, поїздки тривали до двох днів. Коли піднімались на Боржаву, то просто посадили Івана на звичайнісінький велосипед і так підкорили вершину.

«Все це було зроблено практично за три місяці. Величезна робота. Зараз, оглядаючись назад, мені взагалі здається, що ми зробили неможливе. Відчуття таке, ніби я піднявся на найвищу вершину, яка тільки існує. Я навіть не знав, що я таке можу. І тільки тепер я починаю усвідомлювати все, що сталося (поїздка Європою завершилась в листопаді минулого року, – Ред.)», – говорить Олег.

dcp5Однозначно, це перемога над собою не тільки для Івана, а й для всіх учасників.

«Ми виїжджали з 200 євро в кишені. І не знали, як все буде. По дорозі ставалися різні ситуації. Наприклад, у Франції настав критичний момент, коли грошей зовсім не було. Ми вже думали, що візьмемо гітару, барабани і підемо на вулицю. Але тоді сталося те, чого ніхто з нас взагалі навіть не міг очікувати. Один підприємець почув про нас і про те, що ми робимо і запросив нас в ресторан. Ми смачно поїли, він за все заплатив і дав нам конверт. В нього була єдина умова, щоб ми відкрили той конверт після того, як він піде. Ми чемно подякували і розійшлись. В конверті було 500 євро. На той момент то було просто, як чудо. Також багато допомагала українська діаспора», – згадує Олег Савчук.

Такі ситуації траплялися повсюди. Якщо в Україні питають: «Для чого вам це потрібно?», то в європейців таких питань не виникає.

«Було багато ситуацій, про які журналістам не можна розказувати, – сміється Іван. –  Найбільше вразила реакція людей. В Іспанії на законодавчому рівні це відчутно. Жодне кафе не відкриється без пандусів. І ставлення суспільства до інвалідів зовсім інше. Я побував у багатьох музеях, в Альпах, підкорив Монблан, побачив океан. Це не забувається».

Очі не бачать, серце не болить

Після поїздки життя Івана набрало швидкостей. Із звичайного сільського хлопця з ДЦП він перетворився на того, хто надихає інших людей з фізичними вадами змінювати своє життя. 

dcp6«Мрія подорожуватиу мене була з самого народження. Інвалідність в придачу. Дякуючи моїм батькам я  їздив по Україні, але це були такі поїздки.. Приїхав, посидів, поїхав назад. Я завжди жив нормальним повноцінним життям: вчився у звичайній школі, катався верхи, навіть грав у футбол. Але це було життя звичайного сільського хлопця. Спокійне, тихе, розмірене», – розповідає Іван Маслюк і одразу застерігає від «коректних» питань стосовно здоров’я.

«Мені дуже не подобається, коли люди стараються коректно задавати питання. Часто на вулиці на мене дивляться так, ніби я завтра вмру. Тому я розумію тих, хто закривається вдома і не хоче виходити на вулицю», – додає він.

За його словами, основна проблема для інвалідів – це не фізичні вади, а ізоляція суспільства. Іван переконаний, по справжньому обмежена не та людина, в котрої є фізичні вади. А той, хто будує бар’єри в себе в голові.

«В мене ніколи і думки не було, що я можу когось надихати, чи змінити чиєсь життя. Я просто хотів жити «на повну» сам. А зараз в мене є можливість допомогти й іншим людям. Головне – не сидіти вдома, не закриватись в чотирьох стінах, а виходити на вулицю. Інваліди рідко ходять в кафе, тому що здебільшого для них нема умов навіть сходити в туалет. Для суспільства це вигідно, тому що нас не бачать. Якщо не бачать, то й допомагати не потрібно», – говорить Іван Маслюк.

Цього літа за допомогою своїх друзів та «джульєтки» Іван підкорив Говерлу.

«То було важче, ніж я думав. До того ж ми забули ключі, щоб підкручувати спорядження. Виходили з ситуації, як могли. Підкручували ножами. Всім, що було під руками. З нами була одна дівчина, Мирослава. То вона зав’язувала шнурівки, якщо в когось розв’язувались, допомагала в елементарних речах», – згадує Олег Савчук.

До кінця літа хлопці планують організувати 12 походів для людей з обмеженими фізичними можливостями абсолютно безкоштовно. Наступна ціль – здійснити подорож Америкою на велосипеді. На цей раз задумали проїхати 7 000 кілометрів.

Оn3Wheels – це команда, яка мріє про те, що рано чи пізно в Україні люди з фізичними вадами зможуть жити повноцінним життям. Підтримати команду можна на Спільнокошті. 

А поділитися?



Вам має сподобатись...