Війна без Ліста
«Аби таке заграти, непогано б мати ще декілька рук» – «Не завадять й декілька додаткових очей!» – ці жартівливі дебати точаться під записами найскладніших фортепіянних творів Ференца Ліста (1811-1886 рр.). Ідеться про несамовиту, пристрасну чи навіть диявольську зливу звуків, яка приголомшувала слухачів посеред ХІХ століття. Навіть попри те, що тодішній навколишній світ був не менш буремним за цю музику: скрізь, де опинявся Ліст, тривали революції чи війни. Не всі з них він бачив на власні очі і в жодному побоїщі не брав участі. Врешті-решт Ференц Ліст лишався людиною, яка просто жила: від кволого малюка з Добор’яну, для якого батьки замовили труну, бо скидалося на те, що він вже мертвий, і аж до уславленого майстра, який дійсно помирає, щойно оселившись у черговому «тимчасовому» місті – Байройті.
До першої революції
Не шукайте на мапі селище Добор’ян, де на угорському терені Австрійської монархії 1811 року народився Ференц Ліст. Наразі це ярмаркова громада Райдінґ в Австрії. Не питайте, чому так сталося, бо ця оповідь ніколи не закінчиться. А Ференц Ліст народився в часі Наполеонівських війн. Його батько, Адам Ліст, з’ясувавши природні здібності дитини, був неабияк зачарований можливістю водити розкішними залами навдивовижу обдарованого хлопчика. Пан Адам шукав учителів, облаштував життя родини спершу у Відні, а згодом в Парижі… На тринадцятому році Ференц за допомоги вчителя пише першу оперу. Кілька місяців по прем’єрі десь у Петербурзі відбувається Повстання декабристів, але то, звісно, задалеко від Парижа.
Року 1829 завершується війна у Греції, яка тривала понад вісім з половиною років. Проголошено незалежність країни. Паризькі друзі Ліста – Гектор Берліоз (1803-1869) та Ежен Делякруа (1798-1863) присвячують свої твори визволенню з-під османського ярма натхненниці европейської цивілізації. Лістові тоді вісімнадцять років і він захоплений коханням, в якому батько нареченої не дав згоди на шлюб. Через це юнак зникає з паризького життя й усамітнюється аж до того, що газети передчасно поховали Ліста журливими повідомленнями про його власну смерть. Зцілення надходить у липні 1830 року, коли впродовж трьох днів збурений столичний народ повалив короля, а Ліст неабияк надихнувся, ба навіть мав на меті створити Революційну симфонію, яку, щоправда, ніколи не завершить.
Мрійлива філософія та «місто лева»
У ті часи Ференц цікавиться такими собі сен-сімоністами. Добродій Анрі Сен-Сімон (1760-1825) спочив у Бозі ще в рік прем’єри Лістової опери, але справа його не вщухала. І був це достоту герой свого часу: походячи з давнього шляхетського роду, він взяв участь в американській Війні за незалежність, у Французькій революції, зрештою, зрікся свого високого походження та витратив геть усі статки на освіту, аби перевтілитися у великого філософа і… змінити світ. Добродій Сен-Сімон заснував власну чи то релігію, чи то громадський рух, однак помер серед тяжких злиднів, здобувши прихисток у свого колишнього служника.
У свій, дуже особливий спосіб колишній шляхтич сповідував приголомшливу «релігію праці» для безпідставно відірваних від поспільства аристократів. Згодом історики долучатимуть його до шановного товариства з дещо глузливим назвиськом «утопічні соціялісти». Ні, Ліст у це не поринув, але перейнявся найкращими переконаннями своєї доби.
Восени 1837 року Ліст потрапляє до французького «міста лева» – Ліона – і шле другові розпачливого листа про навколишній занепад. Ще під час Французької революції місто зазнало облоги, по тому сталося два повстання. Обидва – майже напередодні відвідин Ліста. Злидні, безпорадність, страждання справляють на мандрівника вкрай гнітюче враження, тож у його Альбомі подорожнього (Album d’un voyageur) з’являється бентежно-похмура п’єса Lyon. Ліонові не щастило: вже по відвідинах Ліста в ХІХ столітті там сталося ще щонайменше три великі повені.
А навесні наступного року жахлива повінь нищить угорський Пешт. Як і в багатьох інших випадках, Ліст не може лишитись осторонь: всі кошти від концертів у Відні стають допомогою місту і його мешканцям.
Весна народів
Львівський Оссолінеум, що на теперішній вулиці Стефаника, постає за життя Ференца Ліста. Для цієї мети перебудовують кляштор і костел кармеліток взутих, а до цієї справи доклався, зокрема, будівничий Юзеф Бем (1794-1850). Оссолінеум навесні 1847 року був одним з місць у Львові, що там грав Ференц Ліст. Ліст прямував до Львова з Києва, де зажив великої слави і познайомився зі своєю останньою великою любов’ю – Кароліною Зайн-Вітґенштайн.
Але до чого ж тут Юзеф Бем? Річ у тім, що будівництво не було його головним і єдиним фахом, тож він брав участь у Листопадовому повстанні, а 1848 року очолив військо Угорської революції у Пешті. То були часи, коли в імперіях гучно лунали думки, ніби парламент і конституція є «небезпечними брязкальцями для розлючених дітей». Молоді та справді дещо розлючені нації мали інші міркування з цього приводу.
Революція у Пешті долучалась до повстань Весни народів, що вельми схвилювали Европу. Її придушили, однак з угорських подій народилося ціле гроно творів Ліста. Зокрема він згадує про чернетки незавершеної двадцять років тому Революційної симфонії і переробляє їх на таку собі поховальну славу героям – Héroïde funèbre. До нотного видання додаватиметься велика передмова композитора. У ній, наприклад, це:
«Скорбота – її понуру присутність хоч хто з нас завжди спостерігає зі зблідлою зосередженістю і зачаєним острахом, з поважним виявом чутливості і тремтливим зацікавленням, бо вона навідується до добрих і лихих, до переможених і переможців, до мудреців і нерозумних, сильних і слабких. З якого б єства і ґрунту вона не простилала свої згубні й отруйні паростки, звідки б вона не линула, звідки б не походила – Скорбота, щойно випроставшись на увесь свій зріст, вже являє нам велич і спонукає себе шанувати. Ті дві, що крокують з двох ворожих таборів, що несуть задушливу імлу нового кровопролиття, – дві Скорботи вітають одна одну, наче сестри, бо саме вони доленосно стинають всі гідності, саме вони щедро занапащають усі намагання. Будь-що вільно перемінити в людських суспільствах: звичаї і віру, закони і думку, сама ж Скорбота лишатиметься тою ж, вона лишатиметься тим, чим була споконвічно».
Під час Угорської революції вибухає ще одне повстання, яке стосується не так, власне, Ліста, як його давнього друга Ріхарда Ваґнера. Ваґнер втрапляє у халепу через дієву участь у повстанні в Дрездені. Йому доводиться світ за очі втікати з німецьких теренів, тож… сфальшований пашпорт з’являється за сприяння друзів. Серед яких, звісно, Ференц Ліст.
Незграйна Европа
Зрозуміло, що спокою не буде, тож, поки триває Кримська війна, можна пошкодувати про те, як не щастило Лістові, адже його Glanz-Period припав на геть не ті часи. Близько 1839-1847 років, він найбільше концертує, саме тоді набуває розквіту його видовищний і незабутній фортепіянний речіталь. Власне, тоді він грає вже згадуваний концерт у Львові. Одначе в ті часи Европа, звісно, вже крокувала шляхом вздовж великих виробництв і закіптюжених міст, проте… щедрого плетива залізниць не було, тож Ференц Ліст подорожував у супроводі лагідних свідчень на зразок: «Немає доріг! Немає заїздів! Ніякої поліції!». Це, власне, іноземець повідомляє про Угорщину. Не зайвим буде згадати й велике розмаїття кордонів: Італія і Німеччина постають яко єдині країни впродовж другої половини Лістового життя. Тоді навіть Буда, Обуда і Пешт стають Будапештом.
Взагалі, Лістові від початку бажалося стати священиком, але батько йому це заборонив. Поволі читаючи релігійні книжки навіть латиною, на якій він, щоправда, не дуже добре знався, Ференц Ліст з уславленого коханця з позашлюбними дітьми, з романтичного митця, який зловживає алкоголем, тютюном і картярством, перетворюється на усамітненого ченця. Хоч уявлення про його особисте життя, звісно, набуло легендарних перебільшень, це лишень одна його суперечність у пошуках пункту опертя серед світового гармидеру.
Друга суперечність складніша. Річ у тім, що Ліст, вихований Австрією і Францією, згодом мешкає у Ваймарі – осерді одного з німецьких герцогств, – водночас він подорожує до Риму і нестямно закоханий в Угорщину. Угорщині Ліст освідчується переважно французькою мовою – тою, що вона йому найближча. А поруч із цим усім – політичні постави цих культур, які неабияк ворогують, тож митець щораз опиняється в незручному становищі, але скрізь опрацьовує місцеві надбання: в Ліста є «Фауст», «Данте», Hungaria 1848 та Mazeppa. Останнє – за поемою Віктора Гюґо.
Місток до нового століття
А війна не вщухає. В кожному укладеному мирі містяться зародки наступної суперечки. І Франко-Прусська війна з 1871 року перекидається до наступного століття – там буде Перша світова. Натомлений Ліст ще двічі згадає про Угорську революцію. Одним із тих творів буде Petőfi Szellémenek – Dem Andenken Petőfis («Дух Петефі») на згадку про Шандора чи Александра Петефі – молодого поета, що загинув у Весні народів. Врешті-решт, усі «революційні» твори Ліста геть позбавлені переможності чи гонору.
Сьогодні в Будапешті над першою гілкою метро на Европейському континенті обіч жвавого проспекту стоїть будівля Угорської опери. Дещо похмурий, замилуваний на Відродженні театр наразі зачинено аж до 2019 року. Там триває реставрація, але просто з проспекту Андраші вільно побачити дві скульптури обабіч від входу. Ліворуч Ференц Еркель (1810-1893) – музичний митець і шахіст, засновник угорської опери і автор музики до угорського гімну. Праворуч – його сучасник, який на тринадцятому році склав одну-єдину і, кажуть, не надто вдалу оперу. Теж Ференц. Ференц Ліст, якого більшість европейців таки називає Францом.
Вже 18 і 19 листопада Трансцендентні етюди Ференца Ліста звучатимуть у виконанні львівського піяніста Андрія Макаревича у Палаці Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Організатором концерту є музична аґенція Collegium Musicum.
