Винахідливий селянин продає компост з опалого листя і щомісяця заробляє 25-30 тисяч гривень

20.11.2016 21:32

“Не розумію тих, які постійно бідкаються, мовляв, жити важко, немає ні грошей, ні роботи, – зітхає Петро Тимчук. – А самі лінуються: не хочуть навіть думати. А я так скажу: наші гроші – у нас під ногами. Я ж зумів їх підняти? Чому інші не можуть?”

…Ми сидимо на подвір’ї проти старенької хати.  Петро перебрався сюди недавно. Покинув місто, відмовився від трикімнатної квартири та комфорту і гайнув у глушину — якомога ближче до природи, якомога далі від цивілізації. Ні з дружиною, ні з дітьми не склалося. Тож захотів пожити самітником. Він був упевнений: у далекому селі не сумуватиме і не голодуватиме. Та й раду собі дасть. Тим паче що поряд із будинком — грядка, садок, криниця. Що ще треба чоловікові?

“Думав, вирощуватиму зернові, городину, торгуватиму яблуками чи горіхами, – всміхається. — Так і робив, але недовго. Зиску з такого промислу як кіт наплакав. Ні, на прожиття вистачало – не голодував і не схуд. Та мені захотілося іншого. Коли був молодшим, їздив на заробітки до Німеччини та Польщі. Бачив, як там щоосені ретельно збирають опале листя і виробляють із нього органічне добриво. Технологія проста — компостування.

А що роблять у нас? Даруйте, такої пори з хати вийти неможливо: у кожного в садку чи на грядці — горить багаття. Диму стільки, хоч протигаз вдягай. Який зиск від цього? Аніякого. Натомість лише шкода – і довкіллю, і здоров’ю. Якось намагався переконати, то навіть слухати не хочуть. Кажуть, так роблять усі. “Ні, не всі, – вигукнув спересердя. – І я  вам доведу це. Ось побачите, ви ще заздритимете мені”.

Cказав і зробив: почав згрібати листя та складати у компостні бурти. Тоді Петро Тимчук ще не знав, що цей протест невдовзі перетвориться на перспективний промисел. Тепер у його садку яблуку ніде впасти: куди не кинь оком, скрізь купи опалого листя. Збирає його де завгодно, навіть на вулиці чи в сусідньому лісі й доправляє сюди, для компостування, пише газета “Експрес”.

“Укладаю шарами, – пояснює. – Товщина — сантиметрів 15, потім присипаю грунтом, і знову листя… Одне слово, роблю щось на кшталт листяно-грунтового пирога. Ще й теплою водичкою поливаю та накриваю поліетиленовою плівкою, щоб пришвидшити процес перетворення на компост. Такі бурти в мене не тільки в садку, а й у хлівах – під дахом. До кожної купи заселяю  каліфорнійських хробаків, і вони працюють – без втоми та перепочинку”.

“А що ви робите зі своїм біогумусом?” – запитую. “Як що? – дивується. – Фасую у мішечки і здаю в магазини, щоб продавали. Затрат майже ніяких. Колись купив трішки хробаків. То вони так розплодилися, що тепер переробляють моє листя за місяць. Особливо в теплу пору року. Не лінуються і взимку.

Я ніколи не думав, що на опалому листі зароблятиму 25 — 30 тисяч гривень. Он хату відремонтував, купив уживаного легковика, щоб доправляти товар. Тепер ось хочу поставити на даху сонячні панелі”.

“А як сприймають ваш промисел земляки?” – цікавлюся. “Придумали нове виправдання своїй ліні, – всміхається. – Мовляв, я вже зайняв нішу. Відтак у них – жодної перспективи. Правда, так кажуть не всі.  Дехто таки, бачу, почав компостувати листя. Отож щонайменше у селі буде легше дихати”.

Володимир ІСАЄВ 

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter