Що не так із фасадами львівських будинків

logo
129184_wo_ne_tak_iz_fasadami_lvivskih_budinkiv.jpeg


Як львів’яни нищать свою історію, роздовбуючи стіни перфораторами, замінюючи старі вікна і брами… Не кажучи вже про засклені балкони

Урбан-активіст Дем’ян Данилюк проілюстрував найбільші проблеми з історичними будинками у Львові. Перша частина присвячена фасадам, вікнам, брамам і балконам. Публікуємо зі скороченням.

Хто взагалі сказав, що з фасадами львівських будинків щось не так? Для більшості все нормально. Хіба що облуплені і тьмяні, а загалом усе гаразд.

Очевидно, що піраміда Маслоу типового українця/українки не передбачає естетичних потреб, упорядкованості, спокою. Типова проблема відсталих, нецивілізованих охлократичних суспільств, до яких ми належимо.

Кілька років тому у співпраці з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) у Львові розробили й видали «Довідник облаштування міста». В ньому якісно і зрозуміло викладена проблематика, аналіз і рекомендації щодо збереження будівель, зведених до 1939 року. У довіднику все дуже якісно пояснено і проілюстровано.

Але вигляду міста і стану будівель це не дуже допомагає. Маргінально-охлократична частина мешканців  з обмеженою зоною комфорту, яку вони самі собі створили, чхала на всі ці рекомендації та пояснення. Тому щодня Львів утрачає унікальні деталі, які роблять місто неповторним.

Саме це відрізняє міста цивілізованих країн від наших – лад та автентичність, увага до найдрібніших деталей.

У нас повно мешканців-лицемірів, які кричать, що влада краде бруківку з вулиць, і водночас роздовбують фасад перфоратором, аби поставити собі в хату кондюк. Свердлять дірки для супутникових антен, викидають оригінальні вхідні двері до квартири, розвалюють віконні отвори, бо їм потрібне пластикове вікно. Замінюють унікальні оригінальні брами на шмат страшного металу. Про скління балконів годі й казати.

Покажу вам страшні приклади, а для порівняння позитивні. Перших я маю сотні, других – лише кілька десятків.

З фасадами у Львові, як і скрізь в Україні, біда чорна. Темно-чорна! Вісім із десяти власників/орендарів приміщень – повні неадеквати, позбавлені чи не навчені відчуття естетики та смаку. Про дотримання паспорту фасаду, якісну реставрацію, гарну невеличку вивіску тощо чули одиниці. Головне виділитися.

Саме через таких людей славний Львів/ Lwow/Leopolis/Lemberg за останні двадцять років перетворився на райцентрівський базар несмаку. Додається й той фактор, що вандалів ніхто не штрафує: це породжує вседозволеність, яка в Україні процвітає в кожній сфері життя.

Найгірше те, що є люди, яким це подобається і які заохочують цей триндець: «А шо таке? Дуже файно! Наше життя таке сіре, шо хоч троха красочки не завадить».

У більшості постсовкових громадян вкрай обмежена зона комфорту. Головне, щоб у квартирі було добре. А що там на фасаді, з дахом, на сходовій… Та хоч звалище – нам байдуже! І ось так рік за роком, будинок за будинком архітектурна і культурна столиця, як часто називають Львів, перетворюється на казна-що. Як будинок із різними вікнами:

Як «утеплення» на вулиці Джерельній:

Чистий автентичний фасад, нехай і трохи облуплений, але без «прикрас» і з однаковими вікнами, знайти у Львові тепер украй важко. Хоча ще двадцять років тому таких було більшість. Тепер це хіба що музеї, та буквально ще кілька будівель, як ось ця на Федьковича:

Відновлений фасад усієї будівлі на проспекті Шевченка із реставрацією автентичних дерев’яних вікон.

Мімімішно-інстаґрамний вірменський дворик майже без пластику, без кондюків, сателітарок та інших покращень. Перетинаєш кордон, а там цілі міста чи, принаймні, їхні центри мають такий вигляд. А в нас це малесенький клаптик. Двадцять з гаком років незалежності та технічного прогресу перетворили Львів, який виглядав краще за Краків чи Неаполь, на каліку.

Більшість львів’ян не асоціює «спальні» райони зі Львовом і не вважає їхню архітектуру цінною. Тож і вирішили, що з тими будинками можна творити що завгодно.

Це вкрай обмежена позиція. У Польщі, Чехії, Швеції, Франції – так, там теж таке будували – такі будинки виглядають значно краще, наче щойно збудовані. Ось будинок, збудований у 70-ті:

А це той самий, але в українських реаліях:

Важливо, коли в суспільстві є лад і невідворотна відповідальність – тоді й місто має здорове обличчя без прищів, шрамів і опіків.

За останні кілька років Львів утратив десятки, якщо не сотні унікальних автентичних брам. Звісно, що за понад сімдесят років недбальства багато з них у поганому стані, але це не привід їх викидати, вставляючи китайські «бронедвері», наче ми у Венесуелі і в нас громадянська війна.

У місті є програма реставрації історичних брам і вікон. Але є проблеми – добрих майстрів мало, програма GIZ передбачає співфінансування (внесок мешканців, щоб ті відчували співвідповідальність), відновлення брами триває довго. Більшість мешканців не знає про цю програму, ще частина байдужа до автентичності й цінності, інші не будуть чекати цілий рік, допоки  настане їхня черга. Тому обирають шлях найменшого опору – шмат металу з домофоном. Хіба ж це краще? Хіба ця старенька втомлена брама не заслуговує на відновлення? 

Такого лишилось небагато – скоро не буде на фоні чого робити інстасторіз…

У нових (радянських) районах ситуація не краща. Люди, вам не огидно заходити в таку браму? Не страшно? Невідомо, хто стоїть за тими «дверима». Ще й світло повинне горіти всередині навіть удень. Чого ви боїтеся? Що картель нападе на ваш будинок і забере діточок у рабство на героїнові плантації?

Вгадай, де вхід у під’їзд, а де сміттєпровід. Навіть отвору для мисок не зробили!

Скажете, що для старих совкових панельок такі двері – це нормально? Погляньмо на новобудови! Ось будинок на 100500 квартир на Сихові, збудований у 2012-2016 роках. Хто ж вас так травмував? Чи, можливо, ви зливки золота ховаєте в квартирах?

Це вхід до багатоповерхівки у Дрездені. Будинку не менше 30 років, він модернізований. Пандус там теж є, тільки в кадр не потрапив:

Бачите біля перил стовпець із нержавійки з помаранчевою наліпкою? Там є кнопка для батьків із візочками чи для будь-кого з зайнятими руками, щоб натиснути, і двері відчиняться автоматично, а за кілька секунд зачиняться. Що ж до злодіїв, то навряд чи вони будуть розбивати потрійний склопакет, привертаючи увагу навколишніх. Такі злодії недовго будуть на свободі.

Вікна… «В нас клімат не той», «ті вікна вже прогнили наніц!». Що ж, мешканцям цієї квартири тепер точно не дує і не затікає. Те, що вони спаскудили будинок, їх не цікавить.

А тут у кожній квартирі проявили індивідуальність:

Щодня місто втрачає частинку своєї неповторності.

Погляньте на унікальність старих львівських вікон, яких залишилося як білих тигрів і зубрів.

У цьому будинку на проспекті Шевченка досі всі вікна оригінальні. Неймовірно!

А що думаєте про ці? Міняти чи залишити?

У Німеччині не все ідеально – відреставрованих вікон там значно більше, але не всі. Та вони принаймні замінюють вікна одночасно на весь будинок. Це вікна єдиного дизайну й кольору, максимально наближені до дерев’яних. Часто нові вікна мають дерев’яні рами, але зі склопакетами. Не найкращий варіант, але й не те варварство, що відбувається в нас:

Однаковість вікон відіграє дуже важливу роль:

І останнє: балкони. Прочитали розділ про балкони в довіднику?

А бачили, як вони виглядають у скандинавських країнах? Незважаючи на холодну, сніжну погоду, ніхто там не чудить із балконами те, що в нас. У новобудовах роблять відкриті балкони, рідше лоджії.

У моїй квартирі є балкон, але ні в моїх батьків, ні в мене не виникало ідеї засклити його, замурувати чи зробити там склад. Балкон призначений для відпочинку. Ще на ньому можна сушити білизну. Так, я виходжу взимку і змітаю сніг – це займає дві-три хвилини. Руханка на свіжому повітрі корисна для здоров’я.

Знаю, що на постсовку це важко зрозуміти. Особливо селянам, які не встигли перейняти міську культуру, бо совок розвалився, не виховавши поселенців 80-х. Зрештою, й заможні люди в чотирикімнатних квартирах мурують і склять балкони. І навіть львівшька професура…

Тут, мабуть, начальник цеху чи депо живе:

А це Дрезден:

А ось частково засклені безрамним зйомним склом балкони у Дрездені. Будинок не новий, після реконструкції. І, тим не менше, мешканці не перетворили його на склад непотребу і закруток.

Панельний будинок 1970-80-х років у Східній Німеччині. Жодного (!) заскленого чи замурованого балкону. Там падає сніг.

Порядок у суспільстві. Заборонено склити – означає, що склити не можна. А ось аналогічний у Львові:

Далі буде.

Повну версію матеріалу дивіться на сайті Дем’яна Данилюка.

А поділитися?