Що не так із містом-3. Львівські вивіски та таблички

logo


Величезні потворні вивіски, заліплені вітрини, шматки бляхи замість значків пожежних гідрантів, надгробки замість меморіальних таблиць.

Продовження циклу львівського урбан-активіста Дем’яна Данилюка «Що не так із містом». Попередні серії: Вхідні групи, вітрини, літні майданчики та Фасади. 

Сьогодні говоримо про вивіски, таблички з назвами вулиць, навігацію та технічні покажчики – те, що чіпляють на фасади будівель.

Вивіска — навігаційний елемент будівлі, що інформує про розміщені в ній підприємства, установи та організації. Вивіска – мала архітектурна форма, елемент декоративного оздоблення фасаду будинку, будівлі або споруди, яка містить інформацію про зареєстроване найменування особи (включаючи герби, емблеми, знаки для товарів та послуг, які належать цій особі, комерційне (фірмове) найменування, якщо таке є; час роботи).

У цивілізованому світі у міст, особливо старих, з архітектурною спадщиною, встановлені правила розміщення вивісок. У деяких містах ці правила дуже суворі та вимогливі, а в деяких стосуються не лише центру, а й нових районів у чорта на болоті. Так, навіть приватних будівель.

У Львові теж є такі правила.

Коротко про вимоги до вивісок:

– окремі літери, які не закривають фасад будівлі

– вписуються в його зовнішній вигляд та прикріплені на одній металевій рамі, яка в разі демонтажу залишить тільки чотири отвори у стіні

– товщина вивісок (в таких вивісках замість ламп почали використовувати діоди, бо однією з вимог була товщина вивісок).

Крім того, старі лампи завдавали шкоду довкіллю на відміну від майже вічних діодів.

– площа не більше 3 квадратних метрів, а в історичній частині не більше одного

– не яскраві – які дисонують зі зовнішнім виглядом будинку

– не повинні закривати його архітектурні елементи, руст і так далі

Щоправда, як уже традиційно склалося в цій державі, виконують правила вибірково. Є заклади з гарними і правильними вивісками, а за кілька метрів – гігантський несмак і рагулізм.

Краса вивісок – це, звісно ж, суб’єктивне поняття, на колір і смак товариш не всяк. Тому будемо розглядати не так художні рішення (шрифти, зображення і тому подібне), а конструктивність, вибір матеріалів, лаконічність і розмір.

Найперше – це неадекватність пострадянських підприємців і дизайнерів, які погоджуються щось таке робити.

Приготуйтесь: далі не для людей із слабкими нервами. Вагітних, дітей і літніх відведіть від екранів. Це Полтава:

А це Львів:

Те саме місце повинне було б мати приблизно такий вигляд:

Як воно в нормальних людей? Більшість не була в цивілізованих країнах, тому сприймає пострадянську реальність за норму. Ось, наприклад, Німеччина:

Та сама будівля в українських реаліях виглядала б так:

Можливо, я занадто перебірливий, але завжди намагаюся уникати таких закладів. А ось Львів – самісінький центр, проспект Шевченка. Чхали вони на правила!

Чому не можна було обійтися без цієї гігантської чорної підкладки, не зрозуміло. Як і тут – що дає ця здоровенна сіра смуга пластику? Чому не можна було зробити дві вивіски з буквами на ширину вікон?

А це двісті метрів від Ратуші:

Як на мене, це Володар Фасаду!

І, звісно ж, кондиціонер, заліплені вітрини, граніт на цоколі – солідний магазин!

А ця контора геть знахабніла. І тут є порушення, але на перехресті Стрийської і Сахарова вона встановила вивіску 5х10 метрів:

Ще така цікава ситуація: мережа державного банку ніби не має брендбуку, а в кожного відділення свій дизайнер чи дизайнерка. Гнатюка (стандартне жахіття):

Левицького-Франка: непогано.

Район радянсько-української забудови:

І найкраща вивіска на центральному відділенні. Чому такі різні підходи, не зрозуміло.

На Городоцькій. З ними все ясно:

Ось так було на Шептицьких:

А так стало:

Звісно, не все так погано. Залежно з чим порівнювати – хтось скаже, що у Львові взагалі нема проблем із вивісками, якщо порівнюватиме з київськими, харківськими, одеськими… Розглянемо хороші приклади зі Львова. Магазин «Рома»:

«Дель Песто», які чомусь закрились:

Сучасне цілком може співіснувати зі старим:

І ще:

І ще:

Будинок-мутант від Дубневичів – підробка під старовину, але до вивісок застосували правильний підхід: усі в одній палітрі.

Люкс!

А ця взагалі одна з найкращих у місті:

Теж добре:

Але найбільший кайф можна отримати від вивісок у Парижі:

Якщо в одній будівлі кілька закладів:

А так у Львові:

Париж. Хіба в нас би цим хтось заморочувався? Напишуть на картоні «НЕ ПАРКОВАТИ» і приб’ють цвяхами до брами:

Це Зальцбурґ:

А це центр Львова:

Тепер покажчики. Від минулих імперій нам у спадщину залишилися технічні покажчики, які по суті стали витворами мистецтва:

Це орієнтаційні покажчики, які почали встановлювати з кінця ХІХ століття.

S означає Spust – кран для спускання води з системи. H – Hydrant, пожежний гідрант. Z – Zasuwa: засув для перекриття потоку води. Число внизу означає відстань від стіни, а ліворуч або праворуч  від букви – відстань вліво або вправо від самої таблички. Відмірявши ці дві відстані, працівники «Водоканалу» легко – навіть взимку під снігом – знаходять лючок, під яким ховається водяна затворна арматура. Номер зверху – діаметр труби, а ще вище порядковий номер самого покажчика.

Покажчики ці дуже мімімі. Настільки, що на більшості вулиць Львова вони стоять уже більше ста років, а новіші адаптували під цей стандарт із кириличним позначенням ПГ (щоправда, гіршої якості) й чіпляють на старій забудові:

На жаль, не все так добре. Якщо австріяки та поляки думали головою і мали смак, щоб не псувати вигляд будівлі, то з приходом совка впровадили свій держстандарт, вкрай утилітарний і ніякий:

Покажчики гідрантів, скоріш за все, на балансі в пожежників, і останнім часом вони почали кріпити саме такі бездушні сині прямокутники (навіщо двічі одне й те саме, не знаю):

До речі, у Польщі ці покажчики не такі симпатяжки, як у Львові:

У Норвегії це виглядає так:

Об’ємність літер на наших покажчиках захищає інформацію від вандалів-орендарів, які перемальовують фасад, а з ним і все підряд:

Трапляються ще ось такі наскальні малюнки газовиків, які чи то розуму, чи бажання, чи грошей не мають на свої покажчики:

Ще однією цікавинкою з минулого є кріплення для трамвайних розтяжок на фасадах:

Тепер про навігацію та аншлаги. Зараз має початися срач про «якісь ідіоти в тому Львові понаписували Street!!111». Почнімо з того, що року 2010-го Львівська міська рада виграла ґран на впровадження системи туристичного знакування центральної частини міста. Розробкою системи займалися фахівці, зокрема філологи.

Звідти: «Чому «vul.» а не «str.»?

Написи латинкою не перекладені, а транслітеровані. На табличках передаються не значення конкретного слова, а лише його звучання. Ми даємо можливість людині прочитати напис українською мовою, а розуміти що саме написано їй доведеться самостійно. Якщо б ми вирішили перекладати напис, це обов’язково спровокувало б суперечки про те, якою саме мовою слід здійснювати переклад: англійською? Але ж у нас не всі туристи англомовні. Німецькою? Польською? Російською? Перекладати назву цілком, чи тільки частину? Freedom avenue? Svobody avenue?.. Тому єдино правильним виходом з цієї ситуації є транслітерація українських назв.

Хто запропонував саме такі правила транслітерації?

Правила транслітерації для табличок у Львові розроблені на кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики національного університету імені Івана Франка. Ці правила дещо відрізняються від офіційно затверджених кабінетом міністрів України, наприклад, для передачі закінчення –ій- використовується замінник –iy-, а не –іі-, як у офіційних правилах».

Ось Норвегія – ніхто не пише тут street:

Італія:

Тому у Львові все зроблено правильно і грамотно.

Але є одне але! Деякі вулиці в центрі міста або взагалі залишились без таких табличок, або отримали лише частину:

Вулиць із старими табличками в центрі близько десяти:

Як пояснити отаке?

Розпиляли ґрант? Антисемітизм? Погано порахували кількість? Забракло коштів з ґранту?

Меморіальні таблиці. Їх є багато в кожному місті, і з ними також має бути лад. Хтось робить їх на металі, хтось як надгробок, хтось відливає голову чи цілий бюст, і все це перетворюється на цвинтарний несмак. Найкраще рішення – скляна таблиця.

Вулиця Курбаса:

А ось різнобій, ще й на різній висоті… Скляна табличка виглядає найкраще і не псує фасад:

Словом, подорожуйте більше й розповідайте, «як у них».

Далі буде.