Що означає слово «Баборня», або Новий український прозаїк
Мирослав Лаюк. Баборня. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.
До останнього часу Мирослава Лаюка знали як одного з помітних молодих українських поетів. Із виходом книжки «Баборня» (з’явилася зовім нещодавно у «Видавництві Старого Лева») він став ще й молодим амбітним прозаїком. Роман уже встиг отримати відзнаку на літературному фестивалі-ярмарку «Запорізька книжкова толока». Триває презентаційний тур різними містами України.
Отже, що це за книжка і що означає її назва? Впевнений, багатьох потенційних читачів зацікавить саме друге питання. Відповідаємо. «Баборня» — це місцева діалектна чи жаргонна назва будинку престарілих у містечку в Карпатах чи Прикарпатті. Частина дії роману відбувається саме в такому закладі, а ще він постає одним із символів суспільної системи, котра постійно краде в героїв час, сили, життя і самих себе (ця колізія — певно, основний смисловий лейтмотив книжки).
Головний сюжет «Баборні» — доля шкільної вчительки Марії Василівни, «математички», людини жорстокої, лихої, такої, що наводить страх на учнів і так само на колег-співробітників. У молодості, в шістдесятих, приїхавши до глухого закутка Західної України, вона опинилася в центрі любовного трикутника. Її чоловіка було вбито, і цей злочин супроводжувався загадковими обставинами. Але до розгадки таємниці Марія Василівна змогла підійти лише вже за часів незалежності… Зрештою, їй належить відкрити для себе багато малоприємних загадок темних радянської епохи.
Не варто, втім, думати, що роман Мирослава Лаюка суто детективний. На тлі цього сюжету письменник демонструє своїм читачам дуже багато інших цікавих речей. Це й субкультура провінційної, досить затурканої школи. І абсурд антирелігійної пропаганди в шістдесятих роках (і релігійної пропаганди, власне кажучи, теж). І музична поп-культура шістдесятих-вісімдесятих років (у «Баборні» є навіть екстравагантний розділ із описом відеокліпів Софії Ротару). І «лібералізація» радянських норм у пострадянський час.
Усі ці та інші мотиви й сюжети Лаюк розробляє з ядучою іронією та водночас із естетством. Текст насичено алюзіями, натяками, відкритими та прихованими цитатами (від «Товариства мертвих поетів» і до фільму «Асса»), є цікава робота з фонетикою, ритмікою прози. У своєму першому романі Мирослав Лаюк — іще, звісно, не досвідчений, але вже майстерний і тонкий прозаїк. Прихильники вигадливої, орнаментальної, багатозначної літератури це оцінять. А от любителям чітко-сюжетної прози та «психологічного реалізму» навряд чи буде дуже цікаво. І перші, й другі, гадаю, зауважать, що «Баборню» не назвеш книжкою світлою. Ні. Вона відверто скептична, її емоційність нагадує густу гуаш. Невеселий настрій автор зумів парадоксально особливо згустити у фіналі роману, що є хоч і не класичним «хепі-ендом», але загалом усе закінчується відносно добре. Що ж, це не погано і не добре. Таким є один зі способів писати про наше суспільство, про його часом дуже дивакуваті мутації радянських і пострадянських часів, про долю маленької людини, що опинилася посеред цих мутацій і викликає якщо не співчуття, то хай уже хоч інтерес.
Олег Коцарев
Придбати книжку
Поділитися цим:
Пов’язано
