З Франком на ти: перші 100 днів директора Тихолоза

logo
103667_z_frankom_na_ti_pershi_100_dniv_direktora.jpeg


tyholoz5Мабуть, мало хто не чув про львівський музей Франка, у народі Дім Франка. Багато хто знає його як перший в Україні музей, у якому “працює” кіт. З його появою про Дім Франка заговорили усі. Таке новаторство — ідея 38-річного директора Богдана Тихолоза. Його призначення теж було досить резонансне. Викладач Франкового вишу, колишній заступник декана факультету журналістики раптом змінює апмлуа та подає заявку на конкурс на посаду директора. Профільної музейної освіти, як і музейного досвіду, у нього не було. Тихолоз брав амбіціями та живими ідеями. І його підтримали.

Богдан Сергійович на посаді вже 100 днів. Зазвичай, після такого терміну підводять перші підсумку та ставлять нові цілі. Про це ми і поговорили з молодим директором.

Ще зі шкільних років відвідини музею були для мене карою і мукою. Монотонний голос екскурсовода, експонати, що припадають порохами та зали з нафталіновим “душком”. Тут завжди тихо і пусто. Але це не про Дім Франка. На розмову до Тихолоза прийшла під кінець робочого дня, але застати його у власному кабінеті не змогла. Охоронець підказав, що шукати його треба у підвальному приміщенні — там зараз відкриття виставки.

tyholoz2Зловити директора у натовпі гостей важко. Багато охочих з ним поспілкуватися і він нікому не відмовляє. Після усіх урочистостей забираю Богдана Сергійовича на розмову. Прямуємо до його кабінету. “За ці 100 днів я і дня не сидів у кабінеті. Мені цікавіше серед людей”, – починає Тихолоз. На сходах зустрічаємось з його заступником і з ним директор вітається на ти. Побачивши мій здивований погляд Тихолоз випереджає моє запитання: “Як викладач, можу сказати, що університет створює дуже багато рамок. І найперша – штучна дистанція між викладачами і студентами, мовляв «я начальник, ти дурень». Викладач апріорі розумний і завжди правий, а студент навпаки, нічого не тямить. Дурня це все! Добрий той викладач, який пам’ятає своє студентство і прагне спілкуватися зі студентами на рівних. Якщо говорити про музейний менеджмент, то одна з перших новацій, яку я тут ввів – з більшістю співробітників перейшов на ти. Оскільки люди дуже комунікабельні істоти і люблять поговорити, навіть коли їх про це не просиш, то у колективі почали поширюватись чутки: «Який він директор, якщо дозволяє до себе «тикати», що це за панібратство». Але якщо ми працюємо в команді, прагнемо спільної мети, то маємо почувати себе партнерами, а не начальником і виконавцем”, – зауважує директор та запрошує мене до власного кабінету. Тут жодної розкоші, старенькі дерев’яні меблі, пахне фарбою — у кабінеті ремонт. У куті невеликий кавовий столик. Секретарка приносить американо і вже за горнятком кави продовжуємо нашу розмову.

Після обрання Тихолоза директором багато хто сумнівався, чи зможе він поєднувати викладацьку діяльність і роботу в музеъ. Та, і сам Богдан Сергійович розумів обсяги покладеної на нього відповідальності. Однак, роботу в університеті не покинув і досі веде пари у майбутніх журналістів. “Розумію, що на двох стільцях одночасно не всидиш, тому я перейшов на 0,5 ставки в ЛНУ. На жаль, не зможу приділяти студентам достатньо часу. У мене зараз рання стадія становлення як керівника, маю навести лад, згуртувати колектив, сформувати команду. Що ж до викладання в університеті, я не бачу сенсу у простому переливанні знань з однієї голови в іншу. Якби все було так просто, то можна було б зробити USB-порт та вживити у студентську голову чіп. На мою думку, освіта – це простір для діалогу, розвитку креативності”, – каже пан Богдан.

Розмову перериває дзвінок дружини, – хвилюється. “Не можу сказати, що я ідеальний тато. І не вважаю, що той тато, який проводить увесь час з дітьми — ідеальний. Мої діти – постійні гості музею. Адже діти — це лакмусовий папір: якщо дитина уважно слухає, цікавиться, то подія цікава, а якщо питає, коли ми підемо додому, то значить, щось не так”.

tyholoz4Продовжуємо спілкування вже під час імпровізованої екскурсії музеєм. Ескурсію проводить сам директор. “Є стереотип, що музей – установа тиха, закрита, у якій нічого не відбувається. Насправді це величезний простір для експериментів. Музей – це університет культури, а університет – музей наук. І один і другий мають не тільки слугувати для збереження цінностей, а й бути експериментальним майданчиком. На жаль, багато років у музеї було лише дві події — день народження і день смерті Франка. Звісно, це важливо. Але цього мало. Для того, щоб прийшли відвідувачі, треба наситити музейне життя подіями. З моменту мого приходу відбулося близько 50 подій. Найперше, що зробили — встановили касовий апарат. Раніше його в музеї не було. Потім запустили сторінку у Фейсбук”, – розповідає директор.

Впевнена, що не усім працівникам, яких у музеї півсотні, такі нововведення до вподоби. У подібних установах завжди є жіночки, які усім незадоволенні і хлібом не годуй – дай покритикувати. До того ж, у колективі музею більшість людей старші за Тихолоза і навряд чи поділяють його погляди і розуміють суть його програми. Однак, пан Богдан зауважує, що з колективу жодна людина не втекла: “Так, відбулися певні кадрові ротації. Але за три місяці я не підписав жодної заяви на звільнення, тобто жодна людина з музею не пішла. Погоджуюсь, що деякі мої ідеї працівники сприйняли насторожено. Коли пропонував збільшити кількість дитячих програм, казали, що Тихолоз хоче перетворити музей на дитячий садок. Коли з’явилася ідея відкрити музейну кав’ярню та крамницю, обурились, що я зроблю з музею супермаркет, – пояснює. – Насправді ж мені йдеться про те, щоб зробити музей живим, сучасним і динамічним простором комунікації і творення актуальної культури».

Цікаво, що у переліку проведених подій жодного слово про вже відомого музейного кота. Тихолоз сміється. Каже, що, напевне, та людина, яка готувала цей список, просто про нього забула. “Кіт зараз пішов у творчу відпустку. Його так засмикали на дні пам’яті Франка, що я побачив у його очах стрес та страх. Наша співробітниця забрала його на кілька днів додому, але він обов’язково повернеться з новими силами та енергією».

Зауважую, що кота у новинах стало забагато і він вже трохи набрид. “Але свою роботу хвостатий виконав. Мені треба було, щоб про музей заговорили, щоб ним зацікавились. Кіт зробив потужну інформаційну кампанію. Без копійки грошей”.

tyholoz1До речі, про гроші. Бюджет у музею 5 млн. гривень, але цих коштів вистачає швидше на виживання установи, ніж на розвиток. Зарплати у працівників теж не захмарні — в середньому 3-7 тисяч гривень. “Ми можемо збільшувати бюджет за рахунок благодійних коштів, проданих квитків, грантових програм. Але на ці гроші дуже не розгуляєшся. Зараз є потреба у меблях для облаштування зони гостинності — диванчик, стіл, щоб люди могли присісти, відпочити. У конференц-залі не було столів. Довелось поїздити по кількох меблевих фірмах і випросити кілька столиків. Ребрендинг, логотип, сайт нам теж роблять безкоштовно. Певно, люди вірять у мої шалені ідеї», – посміхається Тихолоз. Серед актуальних потреб музею — пандус. На нього треба 15 тисяч гривень. Але виділити ці кошти з бюджету нереально. Сподіваються на підтримку благодійників.

На місцеву владу у музеї поки так і не дочекалися. Натомість посадовці у сфері культур час від часу навідуються. “Мені не потрібні ритуальні відвідування, для галочки. Мене цікавить реальне ефективне партнерство. На жаль, влада рідко має культуру у пріоритетах. Але ми маємо їх теж чимось зацікавити, робити нові проекти, події. Перші два місяці ми займалися створенням іміджу. Зараз для нас розробили логотип (Тихолоз одягає на шию шкіряний амулет та показує). Ми працюватимемо під брендом «Дім Франка» і намагаємось відійти від усталеної схеми логотипу — «хата+голова чоловіка». Потрібні лаконічні й багатозначні символи, а не архаїчні натуралістичні картинки».

Більшість подій, які відбуваються у музеї — безкоштовні. Це теж частина тактики Тихолоза — спочатку привчити людей, що тут цікаво, а вже потім згодом просити якусь копійку. З приходом нового директора збільшились ціни на квитки, але не суттєво, на 3-4 гривні. Але відвідувачів це не відштовхнуло.

Виходимо на двір. На території музею є справжній сад. Директор тішиться, що останнім часом сюди приходять робити фотосесії, серед них є навіть молодята.

Робочий день закінчився дві години тому. Дім Франка вже закритий для відвідувачів. На вишуканому музейному балкончику, з якого відкривається мальовничий краєвид, вирішуємо поговорити не про музейну справу. У більшості людей, які чули або знають про Тихолоза, він асоціюється тільки з Франком. Дехто навіть жартує, чому він назвав свого сина Тарасом, а не Іваном. Але не Франком єдиним. Пан Богдан — мандрівник зі стажем. Обожнює автомобільні подорожі та привчає до них усю родину. “Я особливо насолоджуюсь процесом планування мандрівки — що будемо дивитись, де ночуватимемо, де будемо їсти. Колись ще займався боксом. Ще маю абонемент у басейн. Але поки графік не дозволяє плавати. Я трохи прив’язаний до певної точки на карті — Дім Франка, і мені ця точка дуже подобається”. – підсумовує Богдан Тихолоз.

Фото автора

А поділитися?



Вам має сподобатись...