Захисники Вітчизни на варті порядку, або чому учасники АТО йдуть працювати в поліцію
У минулому, працівники різних сфер, вирішили докорінно змінити своє життя саме після армії. Кажуть, бойовий досвід допомагає їм і в новій роботі.
Нічні патрулювання, ДТП та домашні сварки – вже рік інспектор патрульної поліції Володимир Півовар пильнує за порядком у місті. До того, сім років пропрацював на залізниці, але під час другої хвилі мобілізації, у 2014-му прийшла повістка. Тоді, каже, навіть сумніву не виникло – потрібно їхати на схід.
«В цей час, якраз було піднесення в країні таке. Всі, звичайно, хотіли йти в армію. Якраз тоді, перша – друга третя хвиля, люди йшли з ентузіазмом», – розповідає Володимир.
За рік, у складі 24-ї механізованої бригади, Володимир тричі був на ротації у зоні АТО. В липні 2014-го під Зеленопіллям став свідком страшних подій, коли в бік українського війська вперше застосували «Гради».
«Спочатку було дивно, бо коли бачиш як воно стріляє. Мені спочатку здалось, що це як запалені стріли, а коли воно вже бахкало, падало за кілька метрів до тебе, це звичайно вже не було смішно», – пригадує Володимир.
Десятки смертей, знищена техніка та боєприпаси. Далі – Довжанський котел, в якому перебувало близько тисячі військовослужбовців, Новоайдар, Райгородка Кримське та чимало інших гарячих точок на карті Донбасу. Та ні про що не жалкує. Каже, війна відкрила йому очі на багато речей та дала цінний досвід, який Володимир використовує і в новій роботі. Зараз поліцейський хоче вступати на юридичний, аби продовжити службу вже як слідчий.
Інший поліцейський, Олег Ясеницький, каже – в поліцію пішов по адреналін. Мовляв, після війни мирна робота стала нецікавою .
«Як тільки почалось оце з Кримом, в 2014-му році, ми з братом здзвонились. Я кажу: треба їхати у військкомат. Він каже: їдемо, питань немає. Ми поїхали і записалися добровольцями», – розповідає Олег.
Про цей вчинок рідні не знали. І про те, що вирушає на Схід, Олег не сказав навіть дружині.
«Вона думала. що ми в Рівному на полігоні, техніку ремонтуємо, – сміється Олег. – Навіть будучи там, я дзвонив до неї і було навіть кілька разів, що це вже все, можливо, це останній дзвінок. В горлі стоїть комок, груди давить, але я говорю до неї спокійно, головне щоб тільки не зрозуміла, де я і як. Коли розмову закінчив (на телефоні була фотографія) поцілував фотографію, вона якраз з малим була. Все телефон виключив. Ніхто не знав».
Тоді, розповідає Олег, його підрозділ якраз вирушив на підкріплення під Іловайськ. Тоді каже, ніхто не розумів, що там відбувається, і чи повернеться бодай-хтось живим. За якийсь місяць, його бригаду розформували і вже в складі іншої Олег поїхав у сектор А Луганської області.
Там і пробув до самої демобілізації. Але зараз певен, за потреби повернувся б на Схід знову, адже не хоче аби його діти бачили те, що пережили їхні ровесники на Донбасі.
