Андрій Садовий: “Коли я займався бізнесом, інколи у мене не вистачало грошей на обід”

Мера Львова Андрія Садового немає потреби особливо представляти. Просто мер, активний і успішний політик, лідер партії “Самопоміч”, з проєвропейською позицією, хороший сім’янин та інтелігент.

– Однією з найбільш гучних тем на сьогодні є подача е-декларацій. Чи стежите за розвитком подій? Подякують Єгору Соболєву за цю дуже правильну ініціативу?

Читайте також: Андрій Садовий: “Тема сміття – це просто спланована акція проти мене”

– Стежу і сам подав декларацію. Думаю, що коли-небудь держава подякує Єгору Соболєву за цю правильну і своєчасну ініціативу. Адже він один з авторів цього декларування. Через його комітет проходить дуже багато законів, багато він зупинив, але багато хороших і правильних ініціатив він підтримав. Це і закон про люстрацію, і правки до закону, який стосується прокуратури, і тепер ось закон про декларації. Чесно кажучи, коли побачив перші результати – був шокований. Я займався підприємницькою діяльністю і у мене були такі моменти, коли мені не було за що пообідати. Дуже добре знаю, що таке бізнес і ризики, з ним пов’язані, – я керував підприємством, яке будувало лінії електропередач. І коли я зараз бачу людей, які все життя провели на державній службі і декларують величезну купу грошей та мільйони доларів, дорогі годинники – то я шокований. Це просто неповага до людей, які живуть в Україні. Адже ми одна з найбідніших країн Європи і світу. Якщо підсумувати всі ці статки держслужбовців – то вийде не один бюджет нашої країни. Вони всі повинні бути клієнтами НАБУ, прокуратури – нехай кожен з них пояснить, де взяв цей годинник і мільйони. Я спілкуюся з багатьма простими людьми, і після цих декларацій вони зізнаються, що їм просто наплювали в душу. Я думаю, що це питання не можна залишати просто так.

– Але деякі члени “Самопомочі” також не відстають. Взяти ту ж Ганну Гопко та її квартири, або дружину Семена Семенченка, яка стала мільйонеркою …

– Ганна Гопко до того, як йти в політику, не була держслужбовцем. І Семенченко також. Ніхто з депутатів “Самопомочі” раніше не був ні депутатом ВР, ні міністром. В цьому наша фішка і наша пропозиція – показати людей, які зробили себе самі, стали лідерами у своїй професії, у своїх соціальних групах. А тепер зі своїм умінням, своїми талантами прийшли до ВР. Я особисто задоволений членами “Самопомочі” і тим, як вони працюють. За два роки нам є що показати людям.

– Політологи обіцяють вже навесні або восени наступного року позачергові парламентські вибори. Це можливо? Як впливає “сміттєва” епопея на Ваш рейтинг?

– Я займаюся політичною діяльністю вже більше 10 років і скажу зі свого досвіду: рейтинг – це така річ, яка постійно коливається. Головне робити речі, за які потім соромно не буде, і говорити з людьми щиро. Адже люди завжди відчувають, коли з ними щиро, а коли фальшивлять. Можна зробити різний макіяж і грим, але люди фальш вловлюють. Якщо говорити про “Самопоміч”, то я взагалі здивований їх росту і їх професійним навичкам, придбаним за два роки. Недавно тільки спілкувався з Оксаною Сироїд – вона повернулася із закордонного відрядження і розповіла мені, що за кордоном політики їй кажуть: “Оксана, ваша “Самопоміч” поламала всі плани Путіна”. Все тому, що Мінські домовленості в його виконанні вже не будуть реалізовані. Якщо ви проаналізуєте виступ Оксани Сироїд та інших її колег рік тому, коли їх називали агентами Кремля, і якщо проаналізуєте нинішні виступи керівництва держави – то там один в один повторюються слова, які говорили політики з “Самопомочі”. Реалізація Мінських домовленостей – це просто зрада України. Я хочу привести вам один приклад – один з найвидніших політиків минулого століття – Аденауер став канцлером Німеччини у 1947 році. Він був канцлером три каденції, і всі три каденції його підштовхували до процесу об’єднання НДР і Західної Німеччини. І все три каденції він відмовлявся, відповідаючи, що вибирає свободу, а не об’єднання двох Німеччин. І тільки його наступник Коль вже воз’єднав Німеччину. Аденауер чудово розумів, якщо об’єднати дві країни, то вся Німеччина потрапила б під вплив Радянського Союзу і не була б тією Німеччиною, яка є сьогодні – а на сьогодні ця країна двигун ЄС. І в тому, що Мінськ відкидають, є велика заслуга “Самопомочі”. Наступний наш крок – вибори до ВР за відкритими списками. Це була вимога Майдану, це була обіцянка Президента, і це потрібно зробити. Якщо ми це зробимо – ми будемо мати інший склад парламенту. Тобто, парламент за відкритими списками – це шанс отримати якісний уряд, який буде мати політичну волю змінювати країну. Я спілкуюся з багатьма європейськими політиками. Але навіть вони сьогодні не мають оптимізму з приводу майбутнього України в тій ситуації, в якій ми опинилися зараз. Влада живе в своєму закритому елітному клубі, де все добре. Подивіться на будь-яку прокуратуру, на ці автомобілі, які в робочий час стоять під прокуратурою – там йде дуже чітка градація та субординація – навіть в автопарку. А обурення простих людей нині набирає обертів – хтось публічно говорить про це, хтось тримає все в собі. Але це виклик нинішньої влади. Ми сьогодні не маємо опозиції або коаліції – парламент став заручником олігархічних домовленостей. Так бути не може. Можливо, я оптиміст, але чомусь вірю, що наш Президент нарешті зрозуміє, що він відповідає за цю країну, і у нього з’явиться політична воля змінити ситуацію, що склалася. Це дуже легко зробити – просто потрібно зайнятися деклараціями, притягнути до відповідальності і розігнати злодійкуватих, набрати нових чесних людей – які незалежні, які були в бізнесі, які знають, що таке гроші, відповідальність, ризики.

– Як складаються зараз Ваші відносини з Києвом?

– Я завжди діяв в інтересах громади Львова і завжди з усіма намагався знайти спільну мову. Але сьогодні дуже складний період. Я не кажу про якусь допомогу чи підтримку – просто мені заважають на кожному кроці. Така ситуація робиться не безпосередньо, але з посмішкою. Якщо подивитися на Держбюджет на наступний рік – то українські міста не отримають фінансову децентралізацію. Тільки у Львова хочуть забрати 700 млн гривень. У інших міст така ж ситуація. Я розумію, що ми увійшли в складний процес. Я позитивно ставлюся до Володимира Гройсмана, тому що розумію, що він пройшов школу життя, але я розумію, що він не може до кінця самостійно приймати рішення, він також пов’язаний з тими чи іншими людьми. Тому що, якщо йому потрібно прийняти закон, йому потрібні голоси в Парламенті, а значить, потрібно йти на переговори з олігархами, щоб вони забезпечили ці голоси. Жодна успішна країна так не будується.

– “Самопоміч” довгий час виступала проти Яценюка…

– Це не було якоюсь персональною неприязню, це було, скоріше, нерозуміння його планів. У плані комунікації Гройсман діє краще, у нього більше досвіду. А “Народний фронт” – це партія, зроблена нашвидкуруч, з великим капіталом, вони провели дуже дорогу виборчу кампанію, отримали хороший результат. Це тільки підтверджує моє переконання, що в країні потрібно заборонити політичну рекламу. Не можна взяти кульку, надути її, написати щось на ній і продавати це людям. Ми так ніколи не будемо мати нормальної влади.

– Ви так і не відповіли про позачергові парламентські вибори.

– Я не знаю, чи будуть вони чи ні, але кожна політична сила повинна бути готова до виборів. Подивіться, як працюють уряди інших країн. В Італії чи Ізраїлі уряд змінюється раз на рік. Питання в іншому – ми ж країна, яка знаходиться в стані війни. І я бачу елементи використання цього стану – мовляв, не можна під час війни проводити вибори. Я не прихильник позачергових виборів, але вони самі штовхають до цього країну. Тому до виборів потрібно бути готовим завжди.

– “Самопоміч” виступає проти Мінських домовленостей. Яку альтернативу пропонуєте?

– Прийняти закон про тимчасово окуповані території, як у ситуації з Кримом – тому що окупанти повинні нести відповідальність перед жителями цих територій. Я думаю, що перемогти в цій війні ми зможемо тоді, коли рівень життя в Україні стане вище. Для цього всього лише потрібно почати боротьбу з корупцією, і е-декларування – це перший крок до цього. Вибори за відкритими списками – наступний крок. А далі – це робота на місцях. Ось в цьому році ми закупили 7 нових трамваїв – ці трамваї Львівського виробництва. Ми створили у Львові робочі місця, закуповуємо у них продукцію, платимо податки в місцевий бюджет, люди отримують комфорний транспорт. Адже це не складно, правда? В цьому році ми проклали 11 кілометрів нової трамвайної колії, через півмісяця відкриємо новий трамвайний маршрут. Так само можна робити в усій Україні. От скажіть, скільки наше Міністерство оборони закупило літаків Антонова, скільки літаків купила наша ДСНС? Скільки кораблів побудували в Україні і закупила держава? Жодного. А можна було б жити і працювати за принципом: свій до свого по своє. Потрібно розвивати свою економіку, платити людям зарплати, платить податки в бюджет, розвивати виробництво. Наведу тільки маленький приклад того, як легко починати з маленьких кроків – ми в минулому році ввели в львівських школах обов’язковий предмет – шахи. І ми отримали кращий результат по ЗНО в Україні. Це взаємозалежні речі.

– Ви говорите про нові місцеві проекти, але ж не можна не враховувати ситуацію в державі – комуналка росте, курс долара за останні роки виріс у кілька разів, йде війна. Які настрої у Львові?

– Я не думаю, що настрої у Львові у людей якось кардинально відрізняються від решти України. Рівень життя у Львові на порядок вище, ніж в інших містах, але у нас інша проблема. Львів’яни порівнюють своє життя з Краковом, Барселоною. А в Запоріжжі або Миколаєві порівнюють своє місто зі Львовом. Тому багато українців приїжджають до Львова і розуміють, що надія є, що можна щось змінити на краще. Надія є, але не можна зробити щастя в одному конкретному місті чи куточку. Його просто знищать. Саме тому ми пішли в політику. Якщо ви хочете будувати успішну країну, без успішної партії це неможливо робити. І це моя амбіція – успішна партія. І коли мені хтось каже, що зараз важко, я вже можу запитати – а нашим батькам, дідам не було важко за часів Голодомору, війни, за часів радянської влади? Я не думаю, що тоді було легко. Ми втратили один шанс в 90-му році, коли отримали незалежність і не знали, що таке побудувати свою країну. Ми втратили свій шанс після Майдану – на нас тоді всі дивилися з відкритими очима і хотіли інвестувати в нашу країну мільярди, але до влади прийшли не ті люди і вирішили працювати по-іншому. Це все втрачений час. Після Революції гідності дуже багато пройдисвітів прийшли у владу, і це сумно.

– У Вас є амбіції стати Президентом?

– Моя амбіція зараз – сильна і успішна партія. Я прихильник парламентсько-президентської країни. Парламент має бути на своєму місці, а Президент повинен бути моральним авторитетом. Такий камертон, який дає чистий звук.

– Всіма членами “Самопомочі” Ви особисто задоволені?

– Я ж не присутній на всіх голосуваннях.

– Але ви ж бачите результати? Даєте якісь вказівки?

– Ну є загальна лінія, в фарватері якої всі повинні працювати. В цілому работою своїх партійців я задоволений. Можливо, якби я був присутній на всіх обговореннях і голосуваннях, я б не був так задоволений, і результат був би іншим, але не думаю, що дуже радикальним. Я часто порівнюю той момент, коли хлопці, тільки прийшли в “Самопоміч” та зараз – вони вчаться, беруть відповідальність, змінюються. Для мене головне, щоб вони трималися разом. Хоча недоліки теж є – я постійно їм кажу, що потрібно більше їздити в регіони, до людей, вести роботу там.

– Чи погрожували вам? Чи відчуваєте тиск на собі?

– Знаєте, коли по вашому будинку раз стріляють з гранатомета, потім другий, потім кидають у двір гранату, і коли у тебе маленькі діти, які живуть в цьому будинку, – це змушує по-іншому сприймати реальність. Я на все це дивлюся вже з іншого ракурсу. Найбільше турбуюся за сім’ю – їм дуже важко це все переносити, дружина Катерина дуже важко переживає такі речі.

– Чим закінчилася ця історія з гранатометами?

Читайте також: Тема дня: найбагатші депутати потребують матеріальної допомоги

– Людину, яка кинула гранату, знайшли, був суд, його засудили. Я бачив його під час суду – хлопець пройшов війну, служив у батальйоні “Айдар”. Після його затримання я навіть звернувся з листом, щоб йому дали мінімальний термін. Я думаю, що в той момент, коли він кинув в мій двір гранату – це були емоції людини, яка повернулася з війни і не змогла впоратися сама з собою. Мені його шкода. Я спілкувався з його мамою, бабусею – цій людині потрібна підтримка і допомога. Він відсидів десь рік, і я його недавно вже бачив. Кілька місяців тому ми покладали квіти на цвинтарі, прийшли хлопці-АТОшники, він теж був там. А цих людей, котрі стріляли з гранатомета, маю надію, що все-таки знайдуть. Але шукати треба не їх, а замовників. Я про свої підозри, хто може бути замовником, розповів і слідству, і Президенту. Це люди на дуже високих посадах.

– Як складаються Ваші стосунки з олігархами?

– Мені їх, відверто кажучи, шкода. Тому що якби вони свої капітали витрачали на добрі справи – ми жили б в іншій країні. Ось подивіться – сьогодні 90% медіа збиткові, і сьогодні олігархи використовують медіа як інструмент для вирішення тих чи інших питань. Якби рівень життя піднявся, піднялася б капіталізація, вони були б багатшими, але маємо те, що маємо. У мене до олігархів завжди було, є і буде одна вимога – платити всі податки. Я розумію, що ми з вами ніколи не дізнаємося, хто і де з них заробив перші 100 доларів або перший мільйон – але дуже важливо, щоб всі вони платили податки. Я не прихильник того, щоб революційно відбирати все їхнє майно, але тільки в тому випадку, якщо на всіх цих мільйонах немає крові людей. Ось з приводу чиновників-мільйонерів, я був би жорсткіше. Тому що такого немає в жодній європейській країні, навіть польські чиновники в порівнянні з нашими виглядають бідняками …

Я згадую, як на початку 90-х поляки дивилися на українців. У нас був інший рівень: ми будували кораблі, літаки, запускали щось у космос – і це все втрачено. Прекрасно пам’ятаю, як був в Еміратах в музеї і спостерігав, як змінювався їх рівень життя. Ще в 60-х роках там були бедуїни з фініками. А сьогодні ми з наддержави перетворилися в державу з бедуїнами. Часто згадую слова Кахи Бендукідзе, який говорив: ніде в Біблії не написано, що Україна повинна бути незалежною країною. За незалежність треба боротися, і кожен це робить, як може.

– З Президентом ви спілкуєтеся?

– Так, час від часу говорю йому те, що думаю.

– Як він реагує?

– Болісно.

– Що Ви про нього думаєте? Питаєте про кондитерську фабрику у Липецьку?

– Я думаю про нього: дай йому, Боже, здоров’я. А про кондитерську фабрику, вважаю, його Меркель із Олландом запитують. Щиро бажаю йому відчути свою відповідальність персональну за свій народ, яку він взяв на свої плечі. І частіше згадувати момент, коли він покладав руку на Біблію і на Конституцію. Адже запитає і Бог з нього, і люди. Я згадую розмову з Леонідом Кравчуком. Він якось мені сказав: ось зрозумій, я ж завтра стану перед святим Петром, і він мене запитає. І що я йому скажу? Кожного з нас коли-небудь покличуть і запитають за слова і за вчинки, за те, як використовував свої таланти.

– Як складаються стосунки львів’ян і поляків?

– Я б сказав, що в цьому столітті вони є найкращими, тому що в минулому столітті ми пережили не найкращі моменти. Поляки все це вивчили, досліджували, ми поки – ні. Просто тому, що наші архіви вивезені в ту саму Росію. Але нам потрібно навчитися самим себе поважати, щоб нас поважали і ті самі поляки.

– Останнім часом українські політики багато мусолять тему реституції. Як Ви до цього ставитеся? Чи вірите в те, що ми вступимо до ЄС, отримаємо безвізовий режим?

– Думаю, що питання безвізового режиму для України – це тільки питання часу: рано чи пізно, але ми його отримаємо. З точки зору Європи – я не знаю, що має статися, щоб країна, яка має більше 6 тисяч кілометрів кордону з такими проблемними країнами, як Росія, Білорусь, Придністров’я, увійшла в ЄС. Але нам нічого не заважає будувати ту ж Європу в Україні. Взяти ті ж дорожні карти, які колись брали поляки, коли вступали в ЄС. Ніщо нам не заважає мати європейські стандарти в медицині, освіті, культурі. Якщо хочемо бути в тому суспільстві, потрібно починати жити, як живе європейське суспільство.

З приводу реституції – я не думаю, що це настільки страшно і швидко буде, як описують. Думаю, що це буде питанням іншої половини цього сторіччя. І якщо у Львові жила сім’я, у якої все нахабним чином відібрали, і у якої є документи на це майно – треба його повертати. У будь-якому випадку, треба знаходити компроміси і поважати право власності. Тому що так само нечесно можуть вчинити і з нами.