Авіахаби, розвиток міст та підтримка культури. Навіщо Андрію Москаленку Верховна Рада

Заступник міського голови Львова Андрій Москаленко, який балотується до парламенту у 115 окрузі Львова, розповів, як держава може долучитися до охорони історичного середовища, чому потрібен механізм для відкликання депутатів та чи планує він брати участь у виборах міського голови.

Фото: Роман Балук

Чому ви вирішили піти у велику політику? Як приймали для себе це рішення?

Я прийшов у міську раду ще студентом третього курсу, був стажером, головним спеціалістом, керівником відділу, управління, департаментів, а тепер є заступником міського голови, у якого в підпорядкуванні близько 2000 людей. І моя мотивація в парламенті — дати містам більше можливостей для розвитку. Саме міста можуть підняти країну на зовсім інший рівень, але для цього треба прибрати низку перепон. Я бачу їх зсередини, працюючи в міській раді, а на національному рівні це ніхто не змінює — ні в культурі, ні у сфері охорони історичного середовища, ні в ІТ, ні в туризмі.

І що саме ви плануєте робити у Верховній Раді для розвитку міст?

Наприклад, є кілька проблемних питань, які стосуються мого округу. Поруч зі Стрийською розташований Український католицький університет, що активно розвивається, невдовзі ІТ Кластер розпочне будівництво ІТ Парку, а далі є Львівський автобусний завод. І природно було б, щоб на ЛАЗі працювало виробництво, лабораторії. Узагалі вся ця територія могла б бути львівською Кремнієвою долиною.

У той же час у сфері охорони історичного середовища ми мали фінансову підтримку урядів Німеччини та Польщі, але не України. Якби хоча б був 1% підтримки держави в програмі співфінансування брам, балконів чи вікон, це б показувало, що їй це важливо, що ми розуміємо, як поводитися з пам’ятками.

Тобто ви хочете змінити роль держави в житті місцевих громад?

Якщо узагальнити, то це продовження децентралізації. Її не роблять, бо багато хто не розуміє цих речей. Поки ви не оштрафуєте відомого бізнесмена на 170 тисяч, а він не виграє у вас суд, ви не зрозумієте, що це таке. А на нього ж дивляться інші. «Йому можна? То і нам можна вибити двері на Левицького». Штраф для фізичних осіб — 1700 гривень і ніякої реакції, а має бути шалений фінансовий штраф і юридична відповідальність. Натомість наші працівники, які боронили ту пам’ятку архітектури, ходять в суди, бо на них подали позов. Це абсурд.

Також потрібні зміни, які стосуються туризму. На початку року зміни до Податкового кодексу пропонував депутат, який зовсім не дотичний до цієї сфери. Одна його правка могла взагалі знищити туризм в Україні: ви платили б за ніч у хостелі 100 грн іще до 200 грн податку, а іноземний турист мав платити більше за українських. Зрозуміло, що ця новина б розійшлася по закордонних ЗМІ, і в той час, коли ми мусимо боротися з пропагандою, ми могли б самі собі завдати удару.

А як щодо закону про місцеве самоврядування? Він давно в Україні не змінювався. Можливо, варто було б змінити щось у самій структурі управління містами? Наприклад, більше розділити функції міського голови та депутатів.

Я вважаю, що треба для початку зменшити кількість депутатів — як у Верховній Раді, так і в місцевих. Але про це ще треба радитися. Помилково приймати рішення, яке просто хтось вніс, без обговорення. Крім того, має бути інструментарій відкликання депутата. Він дає змогу звітувати, чи ти зробив щось за певний період, чи ні. Звичайно, можуть бути труднощі, не все вдається, але ти це маєш пояснити виборцям. Якщо ти не можеш зробити те, що обіцяв, — кладеш посвідчення і йдеш. Наприклад, на вулиці Левицького, аби зупинити ремонтні роботи, ми поставили бетонні брили, бо іншого варіанту немає. А якщо я вийду і скажу, що не можу нічого зробити, — що це дасть? Якщо я заступник міського голови, то маю щось робити, виходити із ситуації, як можу. Треба шукати нетрадиційні рішення.

Чи треба змінювати закон? Для початку треба зрозуміти взагалі, для чого він і що заважає містам. Тобто питання не в творенні нових законів, а в тому, щоб прибирати перепони. Наприклад, ми відкриваємо нові медіатеки, а критерієм для оцінки працівників є кількість книжок. Чому не кількість відвідувачів? Медіатека — це ж не лише про книжки. От на Сихові ми відкрили першу частину проєкту Lviv Open Lab. Такого ще не було в Україні, немає юридичної моделі, як вона має працювати. І ми маємо думати, що робити, аби нас ніхто не оштрафував. Також минулого тижня ми робили три дні без поліетилену, але є Держпродспоживслужба, яка забороняє пакувати їжу з собою в багаторазову тару. Для чого це? Створіть на рівні держави потрібний інструментарій — і все. Подібні точкові речі можуть давати поштовх для розвитку міст, і для їхнього рішення потрібні одна постанова чи закон.

А якими трьома проблемами ви хотіли б зайнятися першочергово?

Одним із моїх пріоритетів є наука, освіта й інновації. Більшість інновацій зі Львова реєструються за кордоном, оскільки в Україні вони не мають належного захисту від крадіжки чи рейдерства. І в моєї команди є розроблений план дій для підтримки українських стартапів та проєктів. Індустріальний парк в Рясному-2 міг бути давно збудований, але Генпрокуратура відкрила кримінальну справу щодо іноземного девелопера. Він натомість за цей час збудував індустріальні парки в Польщі і Румунії, хоч міг і в нас. І це не одиничні приклади. Якщо ми хочемо залучати іноземних інвесторів в Україну, вони мають бути захищені.

Другий важливий напрямок — підтримка ОСББ. Якщо є закон про реформу ОСББ, то має бути інструментарій для термомодернізації будинків, яким уже по 30-50 років. Ми маємо на Сихові концепт встановлення індивідуальний теплових пунктів, теплий кредит, але якщо будинки не термомодернізувати, знос теплових мереж лягатиме на плечі власників квартир. Не йдеться, що все має зробити держава, має бути співфінансування — держави, міста, мешканців.

Третім може бути будь-який з 12 наших законопроєктів — і про охорону історичного середовища, і про культуру, і про поводження з ТПВ. Наприклад, є ідея створити авіахаби. Зараз до Лондона зі Львова можна долетіти за 300 грн, а до Києва — за півтори тисячі. І нам потрібно зняти певні обмеження, які є на польоти всередині України. А якщо ми зробимо авіахаби у Львові, Одесі, Харкові та Києві, це дозволить створити нові робочі місця і отримати доходи. І українські авіакомпанії мають не під санкції потрапляти, а навпаки, підтримуватися — пільгами від міст або якимись фондами.

Якщо говорити про політичну складову, то має бути інструментарій відкликання депутатів, бо інакше й надалі будуть змагання гаслами, а не програмами. Також мають бути ухвалені відкриті списки і скасована мажоритарна система, а разом із тим — недоторканність.

Досить іронічно виглядає те, що ви хочете скасувати мажоритарку, але самі балотуєтеся в мажоритарному окрузі.

Саме тому і хочу її скасувати. Ця система ставить тих людей, які йдуть у Раду, і тих, які за них голосують, у неправильну ситуацію. Я от вже почув, що мав би поставити більше 50 лавок на Сихові, і важко пояснити, що парламентарі займаються трохи іншим. Але ця проблема є, бо людей змушують так поводитися, їх ставлять у такі умови. При відкритих списках такого не буде. Ми відмовилися від біл-бордів і сітілайтів, бо це дорого. Але ті, хто вкладає мільйони гривень у зовнішню рекламу, має автоматичну впізнаваність і додатково 10-15% підтримки виборців. Так само і ті, хто має гроші, аби встановити сотню лавок. Це не проблема виборців і всіх кандидатів — це проблема тих, хто має гроші і йде до влади, щоб їх повернути.

Можливо, люди голосують за лавки, бо не до кінця розуміють, чим має займатися народний депутат чи президент?

Я теж так думав раніше, але ні. Зрештою, люди і не мають так докладно в цьому розбиратися. А кандидати не мають до них іти, стукати у двері і просити про допомогу. Але мажоритарна система їх ставить у такі умови.

Якщо ви пройдете до Верховної Ради, вам потрібно буде залучатися підтримкою інших депутатів. З ким і за яких умов ви готові співпрацювати, а з ким точно не будете говорити? Йдеться як про партії, їхні цінності, так і про конкретних людей.

Тут все впирається в цінності. Коли рейтинги показують, що у Верховній Раді буде Медведчук, — це абсурд, він має бути зовсім в інших місцях, а не в парламенті. І, крім нього, є ще політсили, з якими апріорі немає, про що говорити. А щодо інших: якщо пропонується закон, що стосується розвитку міста, то чому його не підтримати?

Якщо говорити про кандидатів по львівських округах, то з ким би ви хотіли далі працювати в парламенті?

Команда «Самопомочі» представлена у всіх чотирьох львівських округах. Ірина Подоляк була однією з ініціаторок закону про мову, яка його реально пробивала, будучи в опозиції. Я її знаю ще з тих часів, як вона була керівницею управління культури. Вона дуже принципова і потужна. Тарас Кльофа — лікар і військовий, який врятував сотні людських життів, також дуже принциповий чоловік. Андрій Шевців був одним із лідерів проєкту «Розумний район», він дуже прогресивний. Думаю, така команда була б дієвою.

Кого з кандидатів на своєму окрузі ви вважаєте найсерйознішим конкурентом?

Зараз є нетрадиційна виборча кампанія — вона дуже швидка. І насправді кожен є конкурентом, оскільки ми достеменно не знаємо, хто буде 21 липня у Львові, а хто поїде у відпустку. Крім того, деякі люди влітку їдуть на роботу за кордон. І тому будь-яка соціологія зараз є нерепрезентативною. Може бути низька явка в день виборів. Ми часто зараз спілкуємося з людьми на вулиці, і не всі вони навіть знають, що будуть перевибори. Звичайно, той, хто має багато біл-бордів, автоматично є більш впізнаваним кандидатом і потрапляє в топ. Я проти цього, бо один борд коштує більше 20 тисяч гривень. Ми лиш просимо людей, щоб вони повісили в себе на балконах плакати.

Раніше ходили чутки, що ви можете балотуватися на мера Львова. Як ви до них ставилися? Ви розглядали таку можливість чи відразу планували йти у Верховну Раду?

Робота в місті, з містом — це дуже круто. У світі саме міста зараз задають тон. Тому мені цікаво працювати саме з міськими проєктами. Коли я побачив, що є можливість вплинути на те, щоб зміни в містах відбувалися швидше, то вирішив нею скористатися. Різні чутки можуть ходити, але моє завдання — бути максимально ефективним. Якщо мешканці побачать, що я можу бути ефективним у парламенті, то буду там працювати. Якщо буде інша підтримка — на тій чи тій позиції, — буду працювати там.

Тобто ви не відкидаєте можливості своєї участі в місцевих виборах?

Про це говорити занадто рано. У мене зараз є висока позиція — заступник міського голови, і з мого боку буде не дуже коректно говорити про такі речі.

Ви казали, що у вас у підпорядкуванні приблизно 2 тисяч людей. На кого ви їх залишаєте?

У нас є досить потужна команда. Ліна Остапчук — на мою думку, одна із найсильніших керівників convention-бюро у Європі, воно є єдине в Україні. Зараз вона очолює управління туризму. Наталія Бунда — потужна керівниця управління культури, департаменту розвитку. Їй вдалося впровадити зміни в культурній сфері завдяки закону, який допомогла ухвалити Ірина Подоляк. Ожили Органний зал, Територія терору, Театр Лесі, Центр Довженка — люди дізналися, що ці установи існують. У сфері охорони історичного середовища ми створили Архітектурно-археологічну службу, яка перейняла роботу GIZ по реставрації вікон та брам, наступного року плануємо взятися за балкони та інші елементи. Працювати є кому.

Ви йдете у Верховну Раду на один термін чи хотіли б продовжувати надалі роботу в парламенті або, може, Кабміні?

Мене цікавить можливість працювати і створювати. Тому питання не в кількості термінів, а в тому, що ти за цей час створиш. Мені здається, що п’яти років достатньо для того, щоб зробити ключові безповоротні зміни, і в нас у програмі закладені якраз такі речі. Інша справа, що результат буде видно пізніше. Коли нам вдасться зробити все заплановане, наша місія буде вичерпана.

А що саме вам дозволить сказати собі, що ви не дарма провели п’ять років у парламенті? Який план-мінімум?

У нас є програма, що складається з п’яти блоків. І на мою думку, щокварталу потрібно мати публічні зустрічі з людьми і розповідати, що зроблено, а що — ні. Якщо ти щось робиш, а люди цього не відчувають, то ти або не пояснюєш їм цього, або насправді цього не робиш. Потрібне відчуття реальності, і його не буде, якщо сидіти в кабінеті.

Як ви можете оцінити роботу чинного парламенту? Що вони зробили доброго, що можна було б продовжити, а що, навпаки, не вдалося?

Погано, що немає закону про відкриті списки, не скасована мажоритарка і недоторканність. Я не розумію, чому цього не можна було зробити. На рівні міста якщо є якась проблема — ми ухвалили рішення виконкому у п’ятницю. Те саме із законом — взяли і проголосували. Якщо не прийняли, то, значить, це комусь було невигідно.

Депутатів набагато більше, ніж членів виконкому.

Однозначно, їх забагато. Більшість людей можуть не знати навіть кандидатів від свого округу. Те, що вдалося, — це закон про мову, прийняті питання по фінансовій децентралізації, закон про культуру, який дозволив обирати керівників закладів через конкурс. Це те, що робила команда «Самопомочі». Загалом я можу назвати десяток законів, які були важливими у межах моєї роботи.

Чому виборці мають проголосувати за вас, а не за когось іншого?

Я вважаю, що це мають бути вибори не гасел, а програм, тому закликаю всіх прочитати програми кандидатів і приймати рішення на їхній основі — щоб розуміти, чого очікувати. Я особисто розумію, як виконувати ті речі, які пропоную, та що вони дадуть у результаті. Крім того, усі люди, які зі мною зараз працюють, ніколи не балотувалися, у них є мотивація йти і щось робити.

Але зараз і так багато партій говорять про нові обличчя в політиці.

Нові обличчя — це теж гасло. Виборці мають прочитати програму і зрозуміти, яким чином зможуть мати зворотній зв’язок, а після цього голосувати.

Розмовляла Анна Журба

Фото Романа Балука

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.