Е-двигуни і е-гальма. Яніка Мерило про бюрократію, тролінг і неелектронну пошту

logo


Експертка з електронного урядування про те, в чому Дніпро випередив Львів, чого бракує системі ProZorro, чому у ЦНАПах утворюються черги та чи готова Україна до виборів онлайн.

У Львові вже два роки існує стратегія розвитку електронного урядування, проте й досі для багатьох елементарних речей львів’янам необхідно збирати паперові довідки.  Експертка Держагентства з питань електронного урядування, радниця мерів Львова та Дніпра з питань інновацій Яніка Мерило розповіла слухачам проекту «Львівська балачка» в барі Libraria, чим корисний тролінг депутатів, чому вона вважає довідки про судимість і склад сім’ї безглуздими та що потрібно зробити, аби вони зникли. Tvoemisto.tv записало найцікавіше.

В Україні немає політичної волі, щоб е-урядування працювало так само добре, як в Естонії. Наприклад, востаннє я зустрічалась з естонськими чиновниками у 2012 році. Саме тоді на світ з’явилося моє маля. Ми зробили дитині першу фотографію для її паспорта, і з цього моменту будь-яке спілкування з державними органами щодо моєї малечі відбувалося в електронному форматі.

В інтернеті я можу отримати практично всю необхідну інформацію про себе та свою родину. Можу переглянути аналізи, діагнози, рецепти. Ба, більше, завдяки е-урядуванню на місцевих виборах я голосувала з телефона й при цьому перебувала в Україні. І такий метод обирає 30% громадян.

Засідання уряду Естонії тривають лише 15-20 хвилин, бо більшість питань чиновники вирішують онлайн. В Україні ж деякі міста відмовляються проводити електронні тендери, хоча згідно з законом вони зобов’язані це робити. Що вже говорити про тривалу боротьбу за закон про надання послуг через мобільний телефон. Весь цей час люди, які не хочуть змін, говорили мені: «це не на часі», «у нас все по-іншому», «ми не готові до цього», «це ж Україна».  

Україна готова до повноцінного е-урядування, але в нас немає відповідних умов для цього. Естонія, коли створювала свій електронний світ, паралельно забезпечувала інтернетом всі, навіть найбільш віддалені куточки країни.

Щоб отримувати від влади результат, потрібно її тролити. Звісно ж, першим етапом має бути розсудливе і обдумане голосування на виборах. А вже потім здоровий тролінг. Зараз це тенденція в Україні. Ви уявляєте, що п’ять років тому ви пишете Азарову у Facebook і він вам відповідає? А от Омелян, Нефьодов чи навіть Аваков справді спілкуються зі своїми підписниками у соцмережах. Це абсолютно нова норма, коли можна потролити політика і він тобі відповість.

Інколи це навіть дає результат. Наприклад, згідно з результатами одного соціологічного дослідження Геннадій Кернес став «найбільшим е-гальмом» серед мерів великих міст України. Були чутки, що він образився на такий статус, але водночас замислився над тим, щоб іти в ногу з часом.

Тролінг не завадить системі е-петицій. Поки що не всі розуміють, як працює цей інструмент, а якщо й розуміють, то часто стикаються із труднощами. Та у порівнянні з першими петиціями те, що ми маємо зараз – це вже перемога. Перші петиції були адресовані Президенту, але для того, щоб він відповів на них, потрібно було зібрати 25 тисяч голосів. Він не гарантував розв’язання проблем, але точно обіцяв відповісти. Перша петиція стосувалася вільного обігу зброї. Тоді Президент навів дані соціологів, які свідчать, що це не найкраща ідея. В другій петиції люди пропонували відправити Юлю Тимошенко послом України у Гондурас. Відповідь була доволі елегантною, мовляв, в Україні немає посольства Гондурасу.

Prozorro – наша «зрада» і «перемога». Це ще одна сфера, яка поки що не є ідеальною. Система все ще вразлива до махінацій, тому першочергова мета – збільшити кількість фірм, які братимуть участь у тендерах. Тоді зросте ймовірність того, що конкуренти, помітивши махінації, звертатимуться в Антимонопольний комітет і оскаржуватимуть рішення. На жаль, зараз це роблять одиниці. Зрештою, участь у конкурсі беруть теж одиниці – на один тендер припадає 2,7 учасника, ми ж прагнемо збільшити цю цифру до п’яти.

Довідки про судимість чи склад сім’ї потрібно скасувати. Я ж краще знаю, судили мене чи ні. І так само із складом сім’ї: я не забула, хто мій чоловік та діти. Якщо представникам соцслужб для надання субсидій потрібна така інформація, нехай звертаються до своїх колег, які нею володіють.

Для того, щоб скасувати подібні довідки, ми створюємо у Дніпрі реєстр мешканців. У цій базі даних буде вся необхідна інформація про людину, звісно, крім тієї, яка є комерційною таємницею чи приватними даними. Згодом доступ до цих реєстрів отримають відповідні органи. В багатьох є побоювання, що влада, отримавши доступ до інформації про особу, зможе її контролювати. Але маємо добрий приклад Естонії. У кожного там є власний електронний кабінет мешканця, де можна побачити, хто запитував інформацію про вас. Якщо це якийсь чиновник, ви можете звернутися до нього й уточнити, для чого йому знадобилися ваші дані.

Був такий цікавий випадок: поліціянтку притягнули до відповідальності за те, що вона дізналася інформацію про людину, яка не є порушником. Подруга попросила дізнатися, де зараз перебуває її колишній чоловік, який тривалий час не виплачував їй аліментів. Жінка зробила запит у відповідну базу даних, дізналася його адресу і надала екс-дружині. Згодом через кабінет мешканця чоловік побачив, хто запитував його дані, подав до суду і виграв справу.

Цікаво, що в Естонії не існує єдиного master file, є багато баз даних, до яких мають доступ далеко не всі держоргани. Наприклад, дорожній патруль може перевірити, хто власник автівки, а от інформація про його хвороби є табу.

Львів vs Дніпро: яке місто прогресивніше? Коли ми тільки почали працювати у Дніпрі, там взагалі не було баз даних. У Львові ж ресурсів більше – є кабінет мешканця, проект «розумний мікрорайон», «бюджет участі», з’являються ідеї для просування стартапів. Але в багатьох інших аспектах ці два міста схожі. Є як картка львів’янина, так і дніпрянина. Зараз її видають лише учасникам війни з Росією, але навіть не всі бійці знають про таку опцію, хоча концепція була справді цікавою. Завдяки одному інструменту людина могла оплатити проїзд у будь-якому виді транспорту, замовити довідку, підписати документи в інтернеті, проголосувати за «бюджет участі», отримати знижку в аптеці чи пройти у музей.

Оплатою проїзду в трамваях через QR-коди користується менше ніж 1% українців. Це означає, що людям потрібен інструмент, який не вимагає доступу до інтернету чи наявності смартфона – картка львів’янина може вирішити цю проблему. Але видаватимуть її мешканцям лише тоді, коли повноцінно впровадять е-квиток. Щоб ця картка була не просто пластиком, а справді функціональною річчю. Е-квиток із власним дизайном, до речі, зможе запустити будь-яке місто. Ми створили робочу групу в Мінінфраструктури, яка розробить єдиний стандарт функціоналу картки.

Для деяких депутатів електронні вибори – це помилка в налагодженій системі. У другому турі виборів мера Львова ми відсканували всі протоколи і виставили на сайті. Завдяки цьому можна було побачити, яка явка виборців, який результат голосування, де були помилки у протоколах. Всі результати були доступні онлайн, але цікаво, що вони відрізнялися від результатів ДВК. Після цього ми подали законопроект, у якому йшлося про електронний перерахунок голосів. Але представники однієї з партій, почувши таку ідею, сказали «ми до цього не готові». Тобто в Бразилії, Киргизстані, Росії до електронних виборів готові, а в нас не готові?

Оцінки онлайн – перший крок до електронної освіти. В Естонії ця система відточена до деталей. Тамтешнім дітям не доводиться тягати на спині по вісім кілограмів – підручники та щоденник є в електронному варіанті. На стінах класів часто прикріплюють роздруковані QR-коди, просканувавши які, учні потрапляють на портал, куди можна завантажити виконану роботу чи отримати домашнє завдання. Комп’ютери вчителів, шкільної адміністрації, школярів підключені до єдиної системи. Через неї батьки можуть переглянути успішність школяра і його рейтинг у класі. Також можна перевірити кваліфікацію вчителя, кількість учнів у певній школі і навіть те, як установа використовує виділені державою кошти.

Укрпошта без електронних інновацій та черги за біометричними паспортами ще довго будуть нашою реальністю.  Швидкість обробки даних у ЦНАПах залежить від кількості спеціальних станцій, які дуже важко закупити. У Дніпрі ми дев’ять місяців намагалися придбати таке обладнання. Зараз уже другий місяць чекаємо, щоб його запустити.

З Укрпоштою ситуація не менш складна. Комп’ютери та підключення до інтернету – це те, про що працівники більшості відділень можуть тільки мріяти. Водночас керівник «Укрпошти» Ігор Смілянський якось розповідав, що йому дешевше виплачувати зарплатню 200 працівникам, які пишуть коди адрес, ніж замінити їх на автоматизовану систему. Державні монстри такого ґатунку застрягли у 80-тих, і за їхнє реформування влада візьметься в останню чергу. Втім, будемо сподіватися, що у великих містах прогрес торкнеться бодай деяких відділень.

Ірина Саєвич

Фото Дарії Скрипнюк