Голова наглядової ради Юрій Єжи Онух про програму «Львів 2020: Фокус на культуру»

Виконавчий комітет Львівської міськради затвердив комплекс заходів у межах реалізації програми «Львів 2020: Фокус на культуру». Було сформовано й наглядову раду. Її головою став Юрій Єжи Онух, відомий мистецький куратор. Також до ради увійшли Олеся Островська-Люта (культурологиня, очільниця «Мистецького арсеналу»), Василь Косів (переможець BookForum Best Book Award, доктор мистецтвознавства), Наталія Дзюбенко (менеджерка культури), Омелян Ощудляк (журналіст, продюсер, режисер) та Остап Процик (експерт у сфері медіа та комунікацій, засновник Львівського медіафоруму).

Окрім того, міська рада має визначити 12 робочих груп, які займатимуться благоустроєм, транспортом, сферою послуг, художньою культурою, спадщиною, освітою, фундаментальними дослідженнями, громадськими просторами та парками, туризмом, інклюзією, культурною дипломатією та економікою.

ZAXID.NET попросив голову наглядової ради Юрія Єжи Онуха докладніше розповісти як саме буде реалізовуватись програма та на які зміни можуть очікувати львів’яни.

Юрій Єжи Онух (фото Фестивалю Ідей)

Що таке «Фокус на культуру»

Ми давно говоримо, що культурою займаються за залишковим принципом. Це правда. З іншого боку ми можемо порівняти Львів, його ставлення до культури, з рештою українських міст. І тоді ми побачимо, що все-таки у Львові слово «культура» про щось говорить. Навіть те, що ініціатива програми «Фокус на культуру» з’явилася у мера міста, є показовим. Андрій Садовий ще під час Конгресу культури, який відбувся у жовтні, задекларував, що 2020 рік буде роком культури. Також він сказав, що хотів би, щоб це стосувалось культури у найширшому її розумінні. І запропонував мені взяти у цьому участь.

Для мене рік чогось є трохи радянською назвою. Ніби рік ми на щось звертаємо увагу, а потім знову забуваємо. І тоді я подумав, що назва «Фокус на культуру» дасть можливість власне сфокусуватись на темі, на різноманітних категоріях культури.

Запустити вірус культури

Коли ми говоримо про культуру у широкому значенні слова, то часто вважається, що важливі повсякденні питання знаходяться на території не культури, а цивілізації. Але зв’язків між культурою та цивілізацією є багато. Це насамперед питання, пов’язані з містом, як організмом, у якому живуть люди. Це питання транспорту, благоустрою публічного простору тощо. Звичайно, питання транспорту чи публічного простору входить у питання цивілізаційне. Але серед тих всіх речей є такі поняття, як спадщина, яка стосується і культури, і цивілізація. Також є художня культура, культурні середовища.

Ми намагатимемося під час цього року поєднати різні сфери культури, щоб отримати певні результати. Навіть на нашому лого є кольори, які накладаються та дають інший, новий колір.

Я часто говорю, що моя роль під час цього року – запустити вірус. Можливо, у наш час це трохи страшно звучить. Але справді важливо запустити вірус культури та дати йому розвинутись. По суті культурна політика та культурна дипломатія, це і є запускання такого вірусу.

Ми всі прекрасно розуміємо, що рік – то є дуже мало, то ніщо. Але потрібно використати час та ресурси, які місто виділяє, на те, щоб побачити культуру у різних планах.

Культурна спадщина та туризм

Я кілька разів говори про це, що спадщина та пов’язані із нею культурні аспекти є найбільшою та найважливішою індустрією Львова.

Звичайно, частіше говорять, що ІТ, але, на мою думку, це є міфом. Адже ми не знаємо, що буде років через п’ять із розвитком технологій. Також більшість цих розумних людей працюють не на Україну. З другого боку це є богом даний час, який місто має максимально використати на свою користь. Для свого майбутнього.Так свого часу такий шанс використала Південна Корея. Це найкраще, що можна зробити з розквітом ІТ.

Тут маємо ще один міф про те, що Львів є культурною столицею України. Якщо говорити про теперішній час, то Львів, можливо, є столицею українського туризму. Але це не культурний туризм

Але те, що ми успадкували від минулого, є найбільшою цінністю Львова, від якої можна йти у різних напрямках.

Тут маємо ще один міф про те, що Львів є культурною столицею України. Якщо говорити про теперішній час, то Львів, можливо, є столицею українського туризму. Але це не культурний туризм (люди часто плутають культуру з туризмом). Більшість людей які сюди приїздять, шукають дешевий туризм у гарних декораціях: у нас є дешевий алкоголь та не дуже дорогі дівчата та хлопці. Було би дивним вдавати, що цього не існує. Дуже мало людей приїздить до Львова по якісний культурний продукт.

Найбільша група туристів, крім українців, є поляками. Зрозуміло, чому вони сюди приїздять, до «свого» Львова. І того їм достатньо.

Поляки нарікають на відношення, наприклад, ізраїльтян, які приїздять до Польщі. Молоді ізраїльтяни приїздять нібито до Польщі, але насправді ні. Вони відвідують місця Шоа. Вони відрізані від контакту з сучасною Польщею, з молодими поляками. Не відбувається жодної комунікації. Поляки незадоволені цим, проте вони роблять так само зі Львовом. Їх не цікавлять реальний сучасний Львів з сучасними львів’янами. А феномен Львова полягає на тому, що це місто історично є містом різноманітних нарацій і до того потрібно повертатись. Потрібно це усвідомити та щось з тим робити. Бо в іншому випадку кожен їхатиме до Львова по свою історію. І йдеться лише про архітектуру. Бо це є найпростішим: от є будинки, за якими пов’язана певна історія і все. Йдеться про ту історію, яку навіть львів’яни не знають і не знають як про неї розповідати. Це одна з головних тем, яких ми хочемо торкнутись, тема спадщини.

Я у Варшаві матиму досить багато зустрічей на високому владному рівні, з людьми, які будують культурну дипломатію у Польщі. І я хочу це до них донести.

Чи є Львів культурною столицею?

Так, ми багато говоримо про культурну столицю. Чи це так? Коли я запитав про культурні установи у Львові мені відповіли, що місту підпорядковано 80 установ культури. Я запитав: то багато чи мало? Ніхто не зміг відповісти. Тобто ми не знаємо, що означає ця цифра.

Те, що ми мусимо зробити від самого початку, це інвентаризація. Це є дуже важливо. Ми маємо подивитись на те, що в нас є.

От, наприклад, ми маємо шість театрів. А мене цікавить не їх кількість, а те, скільки було постановок, заради яких хтось сів у потяг та приїхав до Львова.

Те, що ми мусимо зробити від самого початку, це інвентаризація. Це є дуже важливо. Ми маємо подивитись на те, що в нас є.

Так само мені говорять, що у Львові є 20 навчальних закладів. Але якими вони є? Не варто пишатися кількістю, якщо якість низька.

Наприклад, університет маленького Манчестера є на 35-й позиції у світовому рейтингу. Найкращий університет Польщі, Ягеллонський, є між 450-м та 500-м місцем. А жоден український університет туди просто не входить.

Тобто ми собі можемо говорити, що є культурною столицею чи університетським містом. Але реальність є іншою. І перш за все потрібно чесно собі її уявити.

Проте це не означає, що живучи тут, ми не можемо створити комфортні ситуації і для себе, і для інших. Фундамент маємо просто фантастичний, але не ми його збудували, а наші предки. Тепер ми можемо зробити з того Діснейленд у старому місті. Наразі це так є, і воно працює досить успішно.

Але вже і міський голова зрозумів, що ми вперлися у стіну. Так, ми маємо атракціон для туристів, але лише для певного типу туристів. Це місто відвернулось від своїх власних мешканців. Я бачу, мер має розуміння проблеми та бажання щось міняти. Тому він вирішив, що культура має стати головним інструментом змін. А висока культура вимагає інноваційного та креативного підходу. Бо сказати, що в нас є Опера та найбільша кількість музеїв в Україні, це нічого не сказати. Важливо, як вони функціонують.

Також для мене є абсурдною ситуація, коли частина музеїв належить області, а частина – місту. І вони живуть ніби в різних світах. Принаймні декому здається, що якщо заклад має національне підпорядкування, то він є островом? А це не так. Воду та світло він отримує з міста, його основними відвідувачами є містяни. Для людини, яка живе у Львові, Галерея мистецтв є львівським музеєм, а Опера – львівським театром. Для людини, яка приїздить зовні, це взагалі не питання.

Сказати, що в нас є Опера та найбільша кількість музеїв в Україні, це нічого не сказати. Важливо, як вони функціонують.

Така сепарація походить із зовсім іншої епохи. І у перспективі це треба міняти. Статус національного є лише статусом, який дає інший рівень фінансової підтримки.

А що таке обласне? Наприклад, Палац мистецтв належить області і область може вирішувати що з ним робити та кому здавати в оренду.

Ситуація з перереєстраціями львівських музеїв чи театрів в інші містечка взагалі є абсурдною. Так що тут є дуже багато проблем, але вони не вирішаться за рік. Проте ми можемо навести фокус на ці проблеми, назвати їх.

Потрібно розпочати багато фундаментальних досліджень. Мені хотілося б на кінець року напрацювати матеріали, які дозволять знати, що ми маємо та на чому ми стоїмо. Адже фальшива інформація призведе до фальшивих рішень.

Культура та освіта

Інша справа, з моєї точки зору, що найбільша проблема в Україні (не лише в культурі, а в усьому, що відбувається) є проблема освіти. Якщо змалку немає доброї освіти, то ми можемо багато говорити про культуру, але все буде марним.

Має бути синергія культури та освіти, і тоді в культурному меню людини з’являться речі, про які вона навіть не підозрювала раніше.

Не завжди родина може дати потрібну освіту. Її має давати школа. От, наприклад, йдуть діти на якусь спеціальну програму в філармонію. Комусь це зовсім байдуже. І таким і залишиться. А хтось ловить цей культурний вірус. Те саме з музеями.

Має бути синергія культури та освіти, і тоді в культурному меню людини з’являться речі, про які вона навіть не підозрювала раніше.

«Поміняти сіре на золоте»

Зараз осередками культури стали торгові центри з ідіотськими назвами. І це є експансією культури, створеної у Північній Америки.

Ви заходите, і вам відразу показують, як ви маєте одягатися, поводитись, яке кіно дивитись і так далі. Це є імперський підхід до культури. Звичайно, вони не чинять насильства як радянська влада. Люди самі того хочуть. І це є величезна конкуренція для чогось складнішого.

Зараз осередками культури стали торгові центри з ідіотськими назвами

Ми це знаємо, розуміємо та нічого з тим не зробимо. Воно існуватиме і ми мусимо з тим жити. Але це не означає, що не має бути чогось іншого. Адже в тих же США є найкращі симфонічні оркестри, музеї, найбільший художній ринок. Але ніхто з мешканців, наприклад, Нью-Йорка не думає, що то є національні чи навіть світові здобутки. Він живе у Нью-Йорку і для нього ці всі музеї та театри є Нью-Йорком. Так само Mercedes німці не робили для того, щоб зробити приємність світові. Вони робили це для себе. Але водночас це є експансією їх культури та цивілізації. За цим стоять певні цінності. Тобто йдеться про те, щоб придумати, як поміняти сіре на золоте.

Ми маємо уже кращий транспорт. Звичайно, є багато проблем, але поступово все змінюється на краще. Є думка, що б водії міського транспорту мали однаковий одяг. Щоб вони усвідомлювали себе частиною чогось одного цілого та кращого.

Але я бачив просто біля Ратуші чоловіка, одягненого у куртку з написом «Львівська комунальна служба». Він був таким брудним, що виглядав просто ходячою антирекламою місту. Може, треба не тільки одягнути, а пояснити, що той одяг треба часом прати.

Не достатньо зробити якийсь один крок. Це має бути тривалий процес.

Я маю на увазі, що не достатньо зробити якийсь один крок. Це має бути тривалий процес.

Як платити за культуру

Я також пропонував би, щоб кожний художник, який має виставку у Львові, отримував від міста гонорар. Пора перервати цю совкову традицію, коли художник має дякувати за можливість показати роботи.

Я не кажу, що потрібно платити гігантські гроші, але роботу художника, як і будь-кого, треба поважати.

Я вже не можу чути фразу «на громадських засадах». Бо що це говорить про людину? Або вона має «ку-ку» в голові, або розраховує отримати якийсь зиск, якусь компенсацію. Люди наразі не придумали кращої компенсації, ніж гроші. Якщо журі розподіляє великі кошти на громадських засадах, то це аж кричить про якісь корупційні схеми.

Ми вирішили, що усі культурні проекти розглядатимуться на відкритому конкурсі. Ми працюємо над умовами та положенням цього конкурсу. У березні він має бути оголошений, то ж подивимося, які є ідеї.

Я багато років працюю над культурними проектами. І часто люди кричать, що їм не дають нічого робити, не фінансують. Так, в часи тоталітарних режимів всі думали, що нічого не можна, що письменники пишуть в шухляди. Потім, коли прийшла свобода, виявилось, що шухляди порожні.

Ідея, що держава має повністю утримувати культуру є симпатичною. Крім того, вона міцно укорінена у радянській свідомості. Але не все так просто.

Мають бути відкриті механізми, які б виявляли цікаві ідеї. Я часто бачу, що люди мають їх, але не знають, що з ними робити. Я б хотів, щоб ці теоретичні ідеї переходили у практику.

Ідея, що держава має повністю утримувати культуру є симпатичною. Крім того, вона міцно укорінена у радянській свідомості. Але не все так просто.

У розвинутих країнах держава витрачає на культуру десь 1-3% з держбюджету. Є країни, де культура є національною індустрією, наприклад Франція. Вони витрачають 7%. Але такого більше ніде немає. Тож треба шукати компромісИ. Якщо ми хочемо мати амбітну культурну програму, то потрібно впроваджувати різні механізми співфінансування. Але головне, що усі вони мають бути чесними.

Також потрібно усвідомлювати, що в будь-якому проекті завжди мають бути ризики. Йдеться також і про фінансові ризики. Це дисциплінує. В Україні культурне середовище з одного боку має дуже мало грошей, з другого боку гроші марнуються, бо ніхто не відповідає за результат.

Механізмів є багато, треба їх розвивати та використовувати. А система фінансування має бути максимально простою та прозорою.

Дуже важливо, щоб підсумком року «Фокус на культуру» стало заснування львівського культурного фонду

Дуже важливо, щоб підсумком року «Фокус на культуру» стало заснування львівського культурного фонду. Я знаю, що над цією ідеєю працює також Інститут стратегії культури.

Чудовим підсумком року стало би те, що у місті залишився б локальний культурний фонд, який стимулював та підтримував місцеві проекти. На мою думку, Український культурний фонд мав би підтримувати проекти міжрегіональні. А для проектів міських чи обласних мають існувати локальні фонди. Це стало б не лише чудовим зразком децентралізації, їх було б легше контролювати.

Так що нам необхідно створити культурний фонд та змусити його працювати. Незалежно від того, хто буде мером. І якщо Садовий це зробить, це буде дуже важливим.

Хотілося б, щоб Львів став в Україні тим містом, де народжуються важливі практики. Тож маємо багато моментів, про які треба говорити. А ще більше речей, які потрібно зробити.