Історія львів’янина Миколи Чишкуна, який пережив Голодомор та пройшов ІІ Світову війну
Історія чоловіка, який дитиною пережив страшні картини штучного геноциду у своєму селі в Центральній Україні. Смерть та жахіття Голодомору лише загартували Миколу Чишкуна і він ще й провоював упродовж усієї Другої світової війни. До Дня пам’яті жертв Голодомору – неймовірна історія життя свідка тих подій.
Долі Миколи Івановича Чишкуна вистачило би на декількох людей. У свої 93 роки він надзвичайно жвавий, має чудову пам’ять і це незважаючи на те, що пройшов усю ІІ Світову війну, від оборони Києва до Берліна. Та найтрагічніші спогади – із дитинства, коли в селі на Вінниччині пережив Голодомор.
«Почався Голодомор не в 32, а в 33 році, в такий же період осені, як зараз все було. Урожай був, але наказ із Москви прийшов, а Київ підтвердив. Забирали все «під мєтьолку». Це був справжній геноцид», – пригадує чоловік.
Сім’ю Миколи Івановича врятувала від голоду корова, яку оберігали, наче скарб. Їх невелику родину з чотирьох душ смерть оминула. Та історії про те, що коїлось довкола – вражають.
«Був сусід Харитон, його город виходив до річки. З жінкою мали 5 дітей. Я ще з старшим у школу ходив. Жінка взяла дітей, сама втопилась і дітей втопила», – пригадує Микола Чишкун.
Люди їли все: собак, котів та мишей. Ходили чутки навіть про канібалізм.
«Посередині села жили «козли» – так їх називали. Казали, що вони дітей їли і я завжди, коли проходив, дивився, чи хтось не виходить із хати, а якщо виходив – давав драпака», – детально описує Микола Чишкун.
Весною 33-го рятувались гнилою картоплею, яку викопували з замерзлої землі. Її змішували з першою лободою або ж половою. Називали таку страву маторжаниками.
«Мама плаче, чим годувати. І цей Коля, що плакав, що голодний. Він ходив цілими днями довкола хати голодний – мені до сих пір запам’ятався», – згадує Микола Чишкун.
Керували вилученням усього їстівного приїжджі з Росії, так звані комітети бідноти – згадує Микола Іванович. На місцях же орудувала місцева голота.
«Ходили, штикали город весь. Потім заходили до хати і все, що знайдуть, все забирали», – розповів 93-річний свідок тих страшних подій.
Під час Голодомору його батько як реліквію беріг і ділив упродовж усієї зими єдиний придбаний буханець хліба. Цей спогад дитинства Микола Іванович несе через усе життя.
«Я оце дивлюсь на цей хліб і думаю: зараз я можу з’їсти, скільки мені хочеться, але ні одного зуба вже нема», – жартує Микола Чишкун.
Після страшного голоду була ще війна, яку фронтовик пройшов від початку до кінця. Сьогодні найбільше обурюється з агресії північного сусіда. Каже, коли був Іловайськ, навіть пішов записуватись у військкомат.
«Путін сказав, що вони пабєділі б і без України та плюнув усім ветеранам України в душу. Я з тої території, де жили козаки. У мене з 10 покоління козаки».
Попри важке життя Микола Іванович завжди мріяв стати художником. Він автор майже 600 картин. Написав для онуків спогади про пережите і з оптимізмом дивиться у майбутнє, адже сподівається, що про Голодомор вони будуть чути лише з оповідей.
