Історія успіху: як подружжя фотографів у Львові заснувало свою справу

logo
241086_istorija_uspihu_jak_podruzhzhja_fotografi.jpeg


Сайт 032.ua продовжує свій редакційний спецпроект “Історії успіху львів’ян, що надихають”. У рамках проекту наші журналісти спілкуються із мешканцями Львова, які займаються улюбленою справою, створюють нетипові проекти або успішний бізнес.

Цього разу ми розповімо історію успіху Василя та Зоряни Владик. Їх об’єднує 6 років шлюбу, двоє дітей і спільна робота. Журналіст 032.ua поспілкувався із подружжям і розпитав, як їм вдається поєднувати роботу і сім’ю та про становлення власної  фотосправи “з нуля”.

***

Як офісний працівник став фотографом

Василь – фотограф-самоучка. Теорію вивчав по лекціях і майстер-класах з інтернету, а практикувався, коли робив фотографії дружини та сина. А згодом до процесу чоловік підключив і Зоряну.

“Мені було 27, коли я покинув роботу заради фото, – розповідає Василь.  – Захоплення фотографією почалося із купівлі телефона “Nokia 6230”, а згодом – і “дзеркалки” у друга. Фотографування було моїм хобі. На той час я працював у офісі страховим посередником: виконував різну роботу, навіть монтував вітальні відеоролики, а у вільний час займався самоосвітою – вчився, проводив перші фотосесії.

Коли замовлень на фотосесії ставало все більше і більше, то доводилось відпрошуватись у керівництва в робочі дні. Начальнику це не подобалось, а мене все більше і більше тягнуло до фотографії.

У мене були сумніви, що робити далі. Тоді мій товариш сказав: “Якщо ти заробляєш на 500 гривень більше фотографією, ніж на цій роботі, тоді варто покинути її”. Я подивився, що заробляю на декілька тисяч більше і зрозумів – не варто щодня ходити на роботу, де ти стоїш на місці і зовсім не розвиваєшся. Зоряна, бувши на п’ятому місяці вагітності, підтримала мене та сказала: “Я ж бачу що ти тут гаснеш, я вірю в тебе! У нас все вийде!”. І я написав заяву на звільнення!”

Прокинутися безробітним

“Останній робочий день був у понеділок, – пригадує Василь. – А у вівторок я уже прокинувся безробітним. В середу купив новий фотоапарат. Ми  дуже ризикували, адже на той момент уже були батьками дитини, Зоряна була в очікуванні, а чоловік все-таки мусить дбати про матеріальний добробут сім’ї. Було спочатку важко, бо ми мали єдине замовлення на весілля і то – через три тижні. Це була осінь, наближалася зима, а у цей час – завжди мало зйомок. Втім, ми впорались. Згодом  я помітив, що всі, хто в мене хоче замовити фотосесію, пишуть Зоряні і я бачив її азарт до зйомок, вона часто супроводжувала мене на виїздах, була ідейним натхненником. Я подумав, що треба купити і їй фотоапарат, що ми і зробили. Буквально за три місяці це дало свій результат. У цей момент ми побачили, що улюблена справа переростає у сімейний бізнес і починає приносити не тільки задоволення”.

Зоряна зізнається, що ніколи не знала ким хоче бути.

“До кінця не розуміла, що мене найбільше вабить, я просто любила “творити красу”. Фотографія стала для мене не просто захопленням, це моя професія, мій стиль життя і любов. Тепер ми з коханим красу творимо тут. Зараз, коли мене запитують: “Невже ти стала фотографом”, я відповідаю: “Так. Як товарознавець-комерсант у митній справі, з економічною освітою і сімома роками досвіду в піарі, я непогано фотографую”. (Сміється, – авт.). Фотографія несе за собою стільки щастя! Це такий спогад! Ось, нещодавно, ми попрощавшись із батьком іменинниці почули від нього: “Ви робите важливі речі!”. Від таких слів ростуть крила і хочеться творити…”, – розповідає Зоряна.

“Ми смакуємо краще разом”

За словами фотографині, вони з чоловіком завжди працюють у команді.

“Нас дуже часто запитують як нам увесь час разом. Ми пара, команда, друзі та просто чоловік і дружина. “Ми смакуємо краще разом”. Ми доповнюємо один одного і не уявляємо себе у цій справі один без одного. Людям подобаються наші роботи і наші стосунки. Це ,мабуть, і стало запорукою нашої сімейної справи”, – зазначає Зоряна.

Львів’янка пояснює, що у їхній команді вона є творчою стороною, а Василь – технічною.

“Він відповідає за якість, різкість, а я – за душевність та ідею. Коли я емоційно виснажуюсь, він підключається, і навпаки. До речі, ми називаємо себе “Шоу-програма Владики”, бо ми обоє дуже емоційні”, – каже Зоряна.

Подружжя дуже активне та має власну історію кохання.

“Василь одразу у мене закохався, а я вірила у дружбу. Трішки часу і я вже не уявляла себе без нього.  Так само він закохався у фотографію, а потім і я. Мені потрібен був час, – розповідає Зоряна. – І коли прийшов час фотографії, я зрозуміла, що це теж любов.

Я повірила у коханого, а з часом  він повірив у мене, теж підписавши на фотографію. Навряд чи я сьогодні могла би займатись чимось іншим”.

Пара зізнається, що сьогодні вони б не змогли працювати увесь день в  офісі, адже зрозуміли, що ненормований графік це теж класно.

“Сьогодні Львів, а завтра гори… Різні локації, різні події, а також масса чудових знайомств із дуже цікавими особистостями. Ми це обожнюємо”, – каже Зоряна.

Секрети власної справи

Василь розповідає, що на місяць у них буває по 15 – 20 замовлень.  В час посту чи негоди роботи не бракує, більше працюють у студіях.

Найбільше Владики полюбляють фотографувати весілля, адже закохані в цей день дуже щасливі та ретельно готуються до зйомок, що вкрай важливо.

“Усі хочуть гарні фотографії, але не всі готуються до фотосесії і не завжди вони готові прикласти до цього зусиль, – зауважує Зоряна. – Якщо ми йдемо на зйомку, то я завжди питаюсь у клієнтів, що вони будуть одягати. Спілкуюсь з ними онлайн, телефоную, бо  мені не все одно, що вони одягають. Інколи я навіть прошу зробити фотографії в одязі, у якому клієнтка планує прийти на зйомку, і разом із нею вибираю в чому їй краще прийти на фотосесію”.

Подружжя зізнається, що майже кожен день у них – робочий і дуже насичений. Коли вже дуже втомлюються, то вирушають в Карпати і зазвичай це теж зйомки, але із більш “тусовочним” форматом. Натхнення черпають у світі навколо себе, а також від щирих та відкритих людей.

“Кожна зйомка у нас особлива і має свою історію, – розповідає Зоряна. – Бувало, що ми їхали на зйомку в Ужгород; проводили фотосесію 1 січня, коли на вулиці було 7 градусів морозу, але була гарна погода;  фотографували дівчину із конем, який боявся контакту із людьми; Василь ліз у холодну воду заради того, аби зробити одне гарне фото. Кожна фотосесія – це якась класна історія. Багато хто нам пише, що це цікаво проведений час і нам дуже приємно читати такі відгуки”.


А поділитися?