Як львівські військові марширували на Красній площі, а потім поїхали воювати на Донбас

Святослав Хоменко, Ілля БарабановВВС

5 хвилин(и) тому

Автор фото, Odnoklassniki

Одинадцять років тому українські військові пліч-о-пліч з російськими, а також, наприклад, американськими, британськими та польськими солдатами пройшли маршем московською Красною площею. ВВС знайшла цих військових та попросила їх згадати цей парад.

Днями глядачі підсумкової програми “60 минут” на російському державному каналі “Россия 1” мали можливість спостерігати досить дивну картинку.

На великому екрані в студії передачі продемонстрували кадри, на яких стрій українських солдатів марширує вечірнім Києвом. Це була репетиція параду до Дня незалежності України, який відбувся 24 серпня.

Найголовніше у цьому відео – звук, але якраз його глядачам “60 минут” не показують.

“Кричалку цю показувати я не стану, щоб не рекламувати ідіотів”, – каже ведуча передачі Ольга Скабеєва, тут же додаючи, що охочі легко можуть знайти її в інтернеті.

“Російсько-українським відносинам після цієї пісні на параді українських військових – хана!” – вигукує вона.

Відео, що його продемонструвала Скабеєва у цій передачі, ще напередодні стало вірусним в Україні. Парадна “коробка” десантників, яка марширувала Хрещатиком, ні з того ні з сього затягнула кричалку непристойного змісту на адресу президента Росії Володимира Путіна.

Ця кричалка досі була популярною радше серед українських футбольних фанатів і учасників політичних маніфестацій, і її використання діючими військовими української армії викликало бурю емоцій – і в Україні, і, як видно з реакції Ольги Скабеєвої, в Росії.

Хоча, з іншого боку, це не перше відео подібного змісту. У травні цього року, у дні, коли в Москві проходив великий парад до річниці Дня перемоги у Другій світовій війні, в українських соцмережах популярним був схожий ролик.

На цьому хвилинному відео під звуки тієї самої кричалки про Володимира Путіна стрій військових під синьо-жовтим прапором йде московською Красною площею.

Звичайно, це був монтаж. Але його автор наклав звук цієї знаменитої пісні на оригінальні кадри. На фоні повної заморозки відносин між Україною та Росією багато хто міг забути, що не так давно солдати української армії (точніше, курсанти, але менше з тим) пліч-о-пліч з військовими з Росії, а також Франції, Великої Британії, США, Польщі та багатьох країн колишнього СРСР брали участь у спільному параді на Красній площі.

Йдеться про масштабний парад на честь 65-річчя перемоги над нацистською Німеччиною, який відбувся 8 травня 2010 року.

Честь представляти свою країну на тому заході випала “коробці” львівської Академії сухопутних військ Збройних сил України.

ВВС знайшла кількох учасників того параду та попросила їх згадати, як українські військові готувалися до поїздки в Москву, як склалися їхні долі після 2014 року і що вони зараз думають про українсько-російські відносини.

Відбір і підготовка

Про те, що саме львівській Академії сухопутних військ належить представити Україну на параді в Москві, стало відомо приблизно на початку березня 2010 року. У виші негайно стартував відбір курсантів на участь у “коробці”.

Олександр Купінський – підполковник Десантно-штурмових військ України, учасник бойових дій на Донбасі. У 2010 році – старший лейтенант, курсовий офіцер Академії сухопутних військ України.

Головними критеріями відбору, згадує Олександр Купінський, були зріст – претенденти повинні бути не нижчими за 180 сантиметрів, мати досвід парадів та, відповідно, відмінний стройовий вишкіл.

Опитані ВВС учасники параду пригадують: участь у відборі була для курсантів своєрідним “челленджем”, який мав у собі певну долю азарту.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, У московському параді 2010 року брали участь представники багатьох армій світу, зокрема країн-членів НАТО

“Від участі у відборі ніхто не відмовлявся. Все-таки тут йшлося про те, щоб поїхати за кордон, представити там свою країну. Це так само як спортсмени їдуть на змагання за кордон представляти Україну на міжнародній арені. Так і ми тоді їхали представляти Україну, захищати імідж нашої держави”, – каже Олександр Купінський.

А ще потенційних учасників параду переповнювала банальна допитливість та бажання побачити світ. Для багатьох мешканців казарм Академії сухопутних військ поїздка до Москви могла стати першою в житті можливістю побувати за кордоном.

Кирило Малющенко – “айтішник”, майор запасу, учасник бойових дій на Донбасі. У 2010 році – сержант, курсант 4 курсу Академії сухопутних військ України.

“Ми на це тоді так дивилися: поїхати кудись, побачити щось. Плюс під прапором України пройтися по Красній площі. Круто це все виглядало”, – каже Кирило Малющенко.

Сам відбір проходив просто, згадує він: “Главою нашої “коробки” був полковник Синишин, начальник факультету бойового застосування військ. Ми всі вишикувалися на плацу академії, Синишин викликáв нас, ми по одному підходили до нього стройовим кроком, і він просто оцінював, чи ми підходимо”.

Після того, як сформувався розширений список потенційних учасників параду, у них почалися щоденні тренування.

Майбутнім учасникам параду доводилося прокидатися раніше, ніж їхнім колегам: перше тренування у них починалося о шостій ранку, до його початку треба було поснідати.

Тривало воно до восьмої ранку, до початку занять. “Зате сніданок у нас був кращим, ніж у решти курсантів, наскільки я пам’ятаю. Не пам’ятаю, чим саме, але кращим”, – каже Малющенко.

Друге тренування починалося після занять, о третій дня, і тривало до вечері, до сьомої вечора.

Підпис до фото, Ще нещодавно на плацу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного проходили репетиції іншого параду – до 30-річчя незалежності України. Він пройшов 24 серпня на Хрещатику

Щосуботи заради тренувань парадної “коробки” перекривали Гвардійську вулицю біля академії (зараз вона називається вулицею Героїв Майдану). Гвардійська, на відміну від плацу академії, була вимощена бруківкою, як і Красна площа в Москві, і саме на ній курсанти “набивали ногу”.

“Днів до виїзду ми не рахували, ми просто робили свою роботу. Щодня стройова підготовка, стройова підготовка, стройова підготовка. Ми повинні були відточити все до дрібниць: у всіх повинна бути однаково повернута голова, однаково піднята нога, витримана одна лінія у колонах, шеренгах. Злагодити цілий підрозділ, щоб уся “коробка” діяла як єдиний організм, – це важка праця”, – каже Олександр Купінський.

“Ну, і візьміть до уваги львівську погоду. Я пам’ятаю, під час одного тренування, протягом одного дня був і дощ, і сніг, і спека”, – посміхається Кирило Малющенко.

Тих, хто в чомусь бодай мінімально “філонив”, відсіювали, – адже не було гарантії, що вони не підведуть і у найвідповідальніший момент.

Поруч зі звичайними курсантами у тренуваннях брали участь і шестеро старших офіцерів на чолі з полковником Синишиним, які повинні були очолювати “коробку”.

Паралельно особові справи усіх майбутніх учасників перевіряла контррозвідка. Незважаючи на те, що президентом України вже кілька місяців був Віктор Янукович, та й ніхто з курсантів не міг бути носієм військової таємниці, таким був порядок. Мало того, забігаючи наперед, один співробітник контррозвідки входив до складу делегації і постійно супроводжував курсантів у Москві: всяке ж може бути, згадують учасники параду.

А поки “коробка” львівських курсантів до дрібниць відточувала кожен рух, на кожного учасника шили парадну форму та взуття – кожен мав виглядати ідеально.

Наприкінці квітня у Львові в присутності тодішнього командувача Сухопутних військ України генерала Геннадія Воробйова провели генеральну репетицію параду і отримали “добро” на виїзд до Москви.

У Москві

Поїзд “Львів-Москва” – до припинення залізничного сполучення з Росією один з найпопулярніших маршрутів України – проводив у дорозі менш як добу.

“Самої дороги толком не пам’ятаю. Сіли – вийшли. Вночі перевірили на кордоні – зранку вийшли, все”, – каже Кирило Малющенко.

З Київського вокзалу львів’ян привезли на околицю Москви, на територію Московського вищого загальновійськового командного училища.

На новому місці Кирило Малющенко одразу помітив “непорядочок”.

“Ми коли в те училище приїхали, то я помітив, що на плацу український прапор підіймають, але не правильно, а догори дриґом, жовтим догори. Я це помітив і зразу пішов з’ясовувати, когось знайшов, уже не пам’ятаю, кого: кажу, мужики, перевішуйте, бо це “не альо”, мене це зачепило”, – каже він.

Українського курсанта послухали, прапор перевісили.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Туркменістанську “коробку” на параді 2010 року очолював військовий на ахалтекінському скакуні Гираті, прямому нащадку Араба, якого нібито використовував Георгій Жуков на параді в 1945 році

“Казарми, брехати не буду, були у них нормальні. Смішно було, що там була якась доріжка, по якій генерал якийсь ходив чи хтось типу того, то нам сказали цю доріжку обходити стороною. Ну, і ще ми думали, що у Москві з їжею буде гірше, ніж у нас, але ні, нічого, нормально годували”, – посміхається Малющенко.

На території того самого училища проживали учасники параду з Вірменії та Білорусі.

“З вірменами ми час від часу перетиналися на перекурах: спілкувалися на побутовому рівні, про життя в їхній країні, про ставлення до армії. А від білорусів там була “коробка” військ спеціального призначення. Вони такі “застібнуті” були, неначе олов’яні, ані кроку вліво, ані кроку вправо”, – згадує Купінський.

З російськими офіцерами, продовжує він, спілкувалися хіба що епізодично: “Та теж на якісь побутові теми, про їхню систему військової освіти, бойову підготовку, службу тощо. Натягнутих стосунків між нами не було, але й обніматися один до одного теж не лізли. Байдужість була якась – і у нас до них, і у них до нас”.

“Соті” АК

Наступного дня після прибуття львів’янам видали зброю, з якою вони повинні були марширувати Красною площею: з собою з парадної атрибутики вони мали лише прапор України та шаблі для асистентів прапороносця. З автоматів дістали затвори – стріляти вони не могли.

Львів’яни помітили, що роздали їм автомати Калашникова сотої моделі: вони досі не стоять на озброєнні української армії. Трофейні “соті” АК, що їх українські військові вилучали в озброєних сепаратистів на Донбасі, пізніше стануть одним з найочевидніших доказів причетності Росії до бойових дій на сході країни.

На новому місці львівські курсанти продовжували тренуватися – переважно на плацу училища. Одного разу учасників параду вивезли на підмосковний полігон Алабіно, на бетонних плитах якого відтворили розмітку Красної площі.

“Тамтешнє керівництво зібрало всіх старших парадних розрахунків, визначило місця, де ми повинні стояти, і включило марші, під які ми повинні були йти. Адже у пострадянських країн стройовий крок у всіх однаковий, а у тих же французів, британців, американців, інших представників країн-членів НАТО поняття стройового кроку немає в принципі. Тобто їм дали можливість відчути на слух, як вони повинні йти”, – розповідає Купінський.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Американській “коробці” на параді потрібна була особлива підготовка: в армії США немає стройового кроку як такого

Ще дві репетиції пройшли на Красній площі напередодні Дня перемоги.

“На Красній площі бруківка викладена дуже масивна, велика. Ми ще при першому проходженні зрозуміли, що гладко не буде: це не звичайний плац чи асфальт, як на Хрещатику, тут потрібно звертати увагу на все: десь нога може трішки не так стати і ти можеш або її підвернути, або збити крок, а тебе ж оточують люди, ти можеш збити все, це буде дуже помітно. Але кілька проходжень – і, в принципі, ми звикли”, – продовжує він.

Катер, Кремль, “Любе”

Гостям зі Львова у Москві підготували масштабну турпрограму. За тиждень, проведений у столиці Росії, вони побували в Кремлі, з’їздили в підмосковну резиденцію імператриці Катерини ІІ, покаталися на катері по Москва-ріці і сходили на екскурсії в музеї Великої Вітчизняної війни та Збройних сил РФ. Окремим пунктом програми був московський цирк.

“От я зараз думаю-згадую, воно все якось дуже швидко пролетіло, як один день”, – посміхається Кирило Малющенко.

Автор фото, Odnoklassniki

Підпис до фото, Вражень від перебування в Москві у львів’ян залишилося дуже багато, згадують учасники параду

“Вражень було дуже багато. Зрозуміло, що це столиця, вкладено чимало грошей. Вони зробили все, щоб справити враження на іноземних гостей”, – каже Олександр Купінський.

На всі ці екскурсії львів’яни ходили в українській військовій формі. По-перше, цивільний одяг вони з собою просто не брали. По-друге, згадують вони, індивідуально пошиту військову форму, яка ідеально пасувала курсантам, знімати вони не особливо й хотіли.

На вулицях Москви жодних ознак неприязного ставлення до себе українці не помічали. З іншого боку, на всіх локаціях їх супроводжували двоє російських офіцерів, а екскурсії для них проводили московські курсанти, яких, очевидно, спеціально підготували до зустрічі колег зі Львова.

Увечері напередодні параду всіх його учасників привезли на стадіон “Лужники” на великий концерт за участю гурту “Любе”, Олега Газманова, Сергія Лазарєва.

Того ж дня, напередодні параду, на плацу московського військового училища курсантам вручили пам’ятні знаки “65 років Перемозі” та медалі “За участь у військовому параді у день Перемоги”: їх потрібно було прикріпити до форми безпосередньо на сам парад поруч з українськими відзнаками, які мали львів’яни.

Парад Перемоги

Зранку 9 травня одягнутих у парадну форму курсантів доправили на Красну площу. Вже там співробітники російських спецслужб пройшлися шеренгами для останньої перевірки: чи нема у когось з учасників параду в руках зарядженої зброї.

“Це був масштаб! Я такого ніколи не бачив. Тисячі людей з десятків країн світу, яких ти ніколи не бачив. З усіма можна сфотографуватися – з британцями у їхніх високих ведмежих шапках, з французькими льотчиками – у них ще білі шнурки на взутті були”, – посміхаючись, згадує Олександр Купінський.

Саме проходження Красною площею учасники параду згадують без особливих емоцій – мовляв, справа техніки.

“Я пам’ятаю, що у мене взуття почало натирати після генеральної репетиції, то я просто стиснув зуби і думав тільки: треба пройти”, – згадує Кирило Малющенко.

“Яскраво запам’ятався один момент: коли ми пройшли уздовж трибуни, всю Красну площу, там йде такий спуск до Москва-ріки. І от уздовж усієї дороги і по іншу сторону Москва-ріки стояли люди – мабуть, наші, українці, – які кричали “Україна!”, аплодували нам. Це було дуже так… піднесено та зворушливо”, – каже Олександр Купінський.

Тим більше, як згадують учасники параду, пройшла українська “коробка” справді дуже добре.

Дійшовши до кінця свого маршруту, львів’яни зупинилися, почекали, поки над Красною площею пролетять авіаційні ланки, які також брали участь у параді, й поїхали.

А на території училища – “покращений”, тобто урочистий, обід, здача зброї, збори особистих речей, автобус на вокзал, поїзд до Львова, кінець пригоди.

Війна

Життя практично всіх учасників параду після 2010 року було пов’язане з українською армією.

У її ж лавах їх застав 2014 рік, поворотний і для Збройних сил України, і для всієї держави в цілому. Переважна частина цих хлопців брала участь у бойових діях на сході України.

Один з ветеранів цього конфлікту Олександр Купінський прямо називає події на Донбасі “війною Росії проти України”.

“Росія постачає цим угрупуванням, російсько-окупаційним військам, зброю, боєприпаси, техніку, пальне, продовольство, все, що потрібно для війни. Керують цими угрупуваннями сто відсотків кадрові російські офіцери”, – переконує він.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Всі учасники параду отримали пам’ятні знаки та медалі

Зі слів учасників параду вимальовуються немовби два образи українських військових. У 2010 році вони з цікавістю оглядають пам’ятки Москви, без особливої теплоти, але спілкуються на професійні теми з російськими військовими, беруть участь у параді на головній площі Росії. За кілька років – прямо говорять про війну між Україною та Росією, “виконують бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції” на Донбасі.

Питаю Олександра Купінського, чи був у його житті момент, який кардинально поміняв його ставлення до Росії, і з країни-сусіда, відносини з якою мали хай і непросту історію, вона перетворилася в державу, яка воює з його батьківщиною.

Купінський відповідає дуже швидко і без нотки сумніву в голосі.

“Незаконна окупація Криму… Одразу було зрозуміло, хто там. Щойно в Криму показали цих “зелених чоловічків”, одразу стало очевидно, що це кадрові російські військові, – що б з цього приводу не говорив Путін. Все. От з цього моменту кардинально змінилося ставлення до росіян в принципі”, – каже він.

Для Кирила Малющенка події весни 2014 року в Криму теж стало значущим переживанням.

“Я не розумів, чому ми не захищаємо Крим. Це ж наче я з дружиною живу в квартирі, а до мене прийшли і кухню забрали. Причому, якщо це робить твій сусід, то це ніби як ніж у спину…”, – згадує він.

Своє ставлення до Росії він описує лаконічно: “вкрай негативне”.

“Один загинув”

Долі учасників параду склалися по-різному.

“Мишко звільнився, Володя ще служить, і Віталик теж служить, не буду говорити, де”, – каже Кирило Малющенко (імена змінені) про долю своєї академічної “тусівки”. Сам Малющенко звільнився зі Збройних сил у 2019 році, зараз працює у сфері ІТ.

“Один загинув”, – додає він.

Прізвище Кирила Андреєнка, який на параді у Москві відзначив свій 22-й день народження, а за чотири роки загинув на Донбасі, називає і Олександр Купінський.

“Мій курсант. У 2014 році проходив службу в 3-му окремому полку спеціального призначення. Загинув при виконанні бойового завдання. Загугліть, інформація не секретна”, – каже він.

Підпис до фото, Учасник параду на Красній площі, капітан українського спецназу Кирило Андреєнко похований у Львові

Капітан Кирило Андреєнко, уродженець російської Чити, який виріс у Дніпрі, учасник оборони Краматорського аеропорту та боїв за Донецький аеропорт, у липні 2014 року очолив групу спецпризначенців, яких відправили в район Сніжного для евакуації пілотів збитого сепаратистами українського Су-25.

Його група залишилася ночувати на покинутій фермі поблизу села Латишеве. Власник ферми доніс про це озброєним прихильникам “ДНР”, які більшими силами атакували українських військових. Пораненого Андреєнка після допиту добили вручну, ударами по потилиці. Пізніше сепаратисти виклали в інтернет відео зі спотвореними тілами спецпризначенців.

“Війна є війна. Хтось поранений, хтось вбитий. Але коли поранених добивають найжорстокішим чином… це не війна вже, це садизм називається, не співставний з бойовою честю”, – говорить про смерть Кирила у фільмі про його життєвий шлях батько загиблого солдата, випускник Московської військової академії Леонід Андреєнко.

“Вони приїхали з Росії на сафарі постріляти наших хлопців”, – каже про вбивць Кирила у тому самому фільмі його тесть Леонід Кравцов.

Росія заперечує звинувачення у причетності до бойових дій на Донбасі, не заперечуючи при цьому участі в конфлікті своїх громадян у якості добровольців.

“Єдиний стрій”

Тодішні львівські курсанти не могли передбачити, що командувача парадом, нинішнього очільника російського генштабу генерала Валерія Герасимова за кілька років українська військова прокуратура назве головним організатором війни на Донбасі, а сам він стане відомим як автор концепції гібридної війни.

Точно так само вони не думали, що невдовзі втратять свою актуальність слова про те, що творцями великої моральної перемоги 1945-го року були всі разом – народи колишнього СРСР та країни антигітлерівської коаліції, – що їх промовив на Красній площі тодішній президент Росії Дмитро Медведєв, відкриваючи парад.

“Єдиний стрій – доказ нашої спільної готовності захистити мир, не допустити перегляду підсумків війни та не допустити нових трагедій”, – говорив він тоді перед “коробками” солдатів з кільканадцяти держав, що прибули до Москви для участі в параді.

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, У 2010 році на параді на Красній площі серед інших була і Ангела Меркель

Сьогодні у Москві набагато частіше, ніж про “спільну готовність”, говорять про вирішальну роль Росії у перемозі над нацистською Німеччиною.

“У найскладніший час війни, у вирішальних боях, які визначили результат боротьби з фашизмом, наш народ був один. Один, на важкому, героїчному та жертовному шляху до Перемоги”, – сказав на параді 9 травня цього року Володимир Путін.

Про Україну ж на російському центральному телебаченні заведено говорити як про “фашистську державу”, а на сайті державної інформаційної агенції “РИА Новости” публікуються колонки з заголовками на кшталт “Україна визначилася зі своїми “героями”, обравши нацистів”.

Що думають про такі слова представники цієї самої “фашистської” держави, які одинадцять років тому брали участь у помпезному параді на честь перемоги над нацизмом?

“Та мені начхати, що вони кажуть. Я ж розумію, що це пропаганда і промивання мізків самих же росіян. Я ж знаю, що внесок українців у перемогу в Другій світовій був величезним… Мені цього достатньо”, – каже Кирило Малющенко.

Новий парад?

Я питаю у Олександра Купінського, чи переглядав він запис параду на Красній площі після повернення з Москви.

“Один раз, всі разом подивилися, одразу як повернулися. А вдруге наше проходження я бачив уже після початку бойових дій”, – посміхається він.

Купінський має на увазі саме той ролик, зображення в якому – оригінальне проходження української “коробки” Красною площею на тому самому параді 2010 року, а звук, накладений на відеоряд, – образлива щодо Володимира Путіна кричалка українських футбольних фанатів.

“А уявіть собі, що ви не служили в АТО, що вам в Москві нічого не загрожує. Якби вам зараз сказали: поїхали в Москву на парад. Поїхали б?” – питаю я в Купінського.

Він ненадовго замислюється.

“Ви знаєте, їхати на парад у Москву я готовий тільки тоді, коли буде повна перемога над Росією. На Красну площу – як переможці”, – каже Купінський.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!