Як у Львові появився храм св. Софії

Є у Львові храми, про які пересічні львів’яни можуть і не здогадуватись. До них не водять екскурсій, про них не згадують (або не часто згадують) путівники, та це все лише додає привабливості таким спорудам. Однією з таких святинь є храм святої Софії, що знаходиться в одному з наймальовничіших куточків нашого міста – Софіївці.

Покровителька єзуїтів

Ця історія розпочинається в кінці XVI ст. і пов’язана вона з однією з найвідоміших жінок ранньомодерного Львова – Софією Ганель. Успадкувавши по смерті чоловіка значний статок та територію, яка звалася Кошнарівкою, Софія стала однією з вагомих меценаток Римо-Католицької Церкви у Львові. Очевидно, що меценатство вимагало від неї відповідних навичок ведення «бізнесу» чоловіка, але це дещо інша тема, хоч і не менш цікава, з огляду на різноманітні кліше щодо становища жінки в ранньомодерному суспільстві.

Якби там не було, в кінці XVI ст., а точніше між 1570 і 1574 рр., коштом Софії розпочинаються роботи над першою каплицею, з якої розпочалась історія нинішнього храму. Правда, фундаторка таки не завершила своєї праці. Справа в тім, що, будучи доброю приятелькою Львівського архиєпископа Яна Димітра Соліковського, Ганель погодилась фінансово підтримати єзуїтів, які розпочинали свій шлях у місті. В її кам’яниці монахи жили аж до поч. XVII ст., її коштом була зведена тимчасова каплиця для членів Товариства Ісуса.

Очевидно, що таке перенаправлення коштів сповільнило будову на Кошнарівці, яка згодом була переназвана в її честь Софіївкою. Тим не менше, судячи з того, що в своєму заповіті Софія Ганель заповіла на утримання священика при однойменному храмі 200 флоринів, логічно припустити, що каплиця була таки добудована. Правда, виходячи з даних опису львівської дієцезії 1615 р., храм вже перебував під опікою львівського магістрату. Зважаючи на передміське розташування, храм не мав сталої кількості парафіян і тому певний час навіть був закритим. У 1672 р. існуючий храм був зруйнований через наступ турецької армії.

Фрагмент кадастрового плану Софіївки ХІХ ст.

Сестри милосердя

Фрагмент панорами Львова зі сторони Софіївки 20-ті роки ХІХ ст. (E. Dzieduszycka)

XVIII ст. стало часом відновлення. Відомо, що у 1731 р. в храмі служили парафіяльні священики. Ймовірно, з парафії св. Марка, до відання якого належав храм до 1786 р. З того часу походять і перші відомості про внутрішню оздобу, зокрема відомо, що існували три вівтарі: св. Софії, Преображення Господнього та Непорочної Діви Марії. У 1786 р. храм перейшов під опіку духовенства храму св. Миколая (з теперішньої вул. Грушевського).

Австрійська секуляризаційна реформа не оминула цей храм, проте фактично головна зміна полягала у появі нового власника будівлі. Якщо раніше патронат над храмом здійснювала міська влада, то після аукціону цісарсько-королівської дирекції державних володінь, проведеного 20 січня 1789 р., власником Софіївки разом з храмом став місцевий купець Ян Антоній Лукевич. Його стараннями святиня отримала своєрідне «друге життя».

Будинок Яна Лукевича

Окрім робіт в самому храмі, який став вже повністю мурованим, при церкві був відкритий сиротинець для дівчат. Згодом, він був переданий під опіку сестрам Милосердя.

Сиротинець сс. Милосердя (Сучасний житловий будинок адреса: Ів. Франка, 121)

Цікаво, що в цьому закладі існував гарний звичай, започаткований, за деякими даними, самим Лукевичем і продовжений далі різними доброчинцями. З 1832 р. щороку 24 червня відбувався жереб серед вихованець сиротинця, переможниця якого отримувала посаг для шлюбу від доброчинців. З 9 серпня 1817 р. згідно зі заповітом Лукевича, Софіївка разом з храмом перейшла у власність сестер Милосердя. Сам Лукевич, як вважають, був похований у крипті храму, разом з двома своїми дружинами, на пам’ять про яких ним було встановлено епітафію у храмі.

Таблиця з епітафією, присвячена померлим дружинам Лукевича : Катажині з Амброжевських та Аполонії з Лосєвських

На шляху до сучасності

В середині ХІХ ст. храм набув сучасного вигляду. Зокрема, в 1864 р. у нішах фасаду було встановлено 4 скульптури авторства Пауля Ойтеле. На початку ХХ ст., стараннями о. Антонія Скшидельського, в храмі було встановлено освітлення, обігрів та облаштовано доріжку до храму.

Проект розбудови костелу Св. Софії приблизно 1860 р.

Фасад костелу Св.Софії (J.Swoboda) приблизно 1865 р.

У 1914 р. між сестрами Милосердя та отцями Місіонарами була укладена угода, згідно з якою останні отримали храм у своє користування. Їхніми зусиллями до церкви було привезено з Кракова другий (можливо третій) орган в історії святині. Потреби часу війни змусили австрійських урядовців взятися за церковні дзвони. В 1917 р. ними був конфіскований дзвін кін. XVII ст. Про сам дзвін відомо небагато, проте знаємо надпис на ньому: «Sonet Vox mea in iuribus Tuis Domine» («Звучить голос мій, згідно волі Твоєї, Господи»).

Дзвін костелу Св. Софії 1917 р.

Про міжвоєнний час відомостей мало. Знаємо, що в 1939 р. після відкриття костелу св. Вінцента де Поля місіонери перенесли туди орган, який привезли раніше з Кракова. Правда, вже через 6 років ті ж місіонери повертали свої речі в зворотному напряму — з закритого костелу до храму св. Софії.

Фото станом на 1938 р.

Джерело фото: polona.pl

Звісно, з приходом радянської влади, про відновлення релігійного життя було говорити складно. 6 червня 1946 р. о. Станіслав Каленжний відправив останню Месу, після чого храм був закритий. Певний час, він використовувався як склад. У 1980 р. був переданий музею Івана Франка.

Головний фасад Фото 2015 р.

З проголошенням незалежності, храм отримав нове життя. 22 березня 1992 р. святиня була освячена і в ній поступово почало відроджуватись життя. З ним детальніше можна ознайомитись на сайті парафії.

Храм св. Софії в нічному освітленні