Як у Львові знайшли ймовірну схованку євреїв часів Другої світової війни

Історію дивовижного порятунку своєї родини в часи німецької окупації  у Львові описала в своїй книжці “Дівчинка у зеленому светрі ” Кристина Хігер. Разом з родиною і кількома іншими євреями, вони 14 місяців переховувалась в міській каналізації, допоки до міста не прийшла радянська влада. “Пам’ятаю маленьку вогку підземну печеру, де ми просиділи перші три дні. Там було жахливо, павутиння заплело так густо, що навіть полчища пацюків, які окупували це місце, пересувались повільно. Пацюків були сотні й сотні. Згодом ми звикнемо до них і вони до нас”,- згадувала у своїх мемуарах авторка. В 2011 році про цю щемливу історію зняла фільм “В темряві” польська режисерка Агнєшка Холланд.

Доступ до ймовірного схову знайшли через каналізацію

Історія виживання піж землею захопила також групу львівських дигерів, які досліджують підземний Львів. Вони стверджують, що знайшли місце схованки, яке описує Кристина Хігер. “Конфігурація сховку збігається, розташування, маршрут. А головне – на місці ми знайшли речі: ліхтарик, черпак, баранчик, частини примуса – те, що в той час використовували в побуті”, – розповів DW дигер, учасник руху “Еxplorer.lviv.ua” Андрій Риштун. Серед них, наприклад, пляшка з-під пива 1940-х років, на якій написано “Staatsbrauerei Lemberg Unverkauflich”, ліхтарик польської фірми Elekrtrodyn з того часу. Зараз інша учасниця групи дигерів, історикиня, намагається описати ці речі, щоб опублікувати про них інформацію в наукових журналах. За словами Андрія Риштуна, якщо якісь музеї виявляють інтерес до цих речей, вони готові їх передати для експозиції.

Складні пошуки

Сама розвідка і пошуки тривали приблизно рік. Досі вважалось, що місце сховку групи євреїв було неподалік місця, з якого вони вилізли в дворику вулиці Соборної. Але оскільки там був водотік, то дигери вирішили, що євреї мусили переховуватись трохи в іншому місці. Опираючись на опубліковані спогади Кристини Хігер та її батька Ігнаци Хігера, вони спробували пройти шляхом родини: починаючи від місця, де вони пробили діру в колекторі і до місця, звідки вони вилізли. “Зрозуміло, що дорогу їм мусив показати хтось з місцевих працівників водоканалу. Самі вони б дороги не знайшли. Ці люди також півтора року їх підтримували. Спочатку за гроші, а потім, коли вони закінчились, носили їм їжу просто так”, – розповідає Андрій Риштун. 

На місці було знайдено артефакти 1940-х років

Пошуки були складними через технічні умови. “Всі шукали близько від поверхні, а ми, як дигери, заглибились далі. Крім того, від вулиці Сербської треба було метрів 200 пролізти навколішки дуже вузькою трубою”, –  згадує Андрій Риштун. Лише побачивши два сухі коридори, в яких, щоправда, важко розігнутись, дослідники зрозуміли, що це саме той сховок. 

Історики визнають знахідку

Львівські історики, які цікавляться темою єврейства, називають знахідку великим відкриттям. “Це саме те місце, де ховалась група, в якій була Кристина Хігер. Є спогади свідків, які показували  місце входу у канал Полтви. І ці свідчення збігаються з тим, що знайшла група. Фактично, всю дорогу ними простежено і відтворено. Про цю історію було відомо ще в 1950-их роках, радянська пропаганда намагалась її використовувати, але ніхто не зробив те, що зробила група цих дигерів”, – розповідає історик, доцент кафедри Львівського національного університету імені Івана Франка Андрій Козицький.

Так львівські дигери шукали схованку часів Другої світової

Погоджується з висновками дигерів-дослідників і історикиня, керівниця музею “Слідами галицьких євреїв” Ольга Лідовська. “Велика ймовірність, що це – саме те місце. За описами воно дійсно розташовувалося в цій локації. Єдине – місце, де вони вийшли на поверхню, не там, що вказали на фото”, – каже експертка. На її думку, важливо, аби ця знахідка привернула увагу до теми. “Мешканці міста дізнаються, що ця дивовижна історія порятунку реальна, а не вигадана. Вони зможуть зрозуміти, наскільки складно там їм було, наскільки там мало місця, як вони навколішки  туди діставались, як діти перебували в депресії через те, що не бачили сонця”, – каже Ольга Лідовська.

Вижити в каналізації – не легко

Родина Хігер – не єдина єврейська родина, яка пробувала рятуватися в міській каналізації. Однак, не всім, за словами історика Андрія Козицького, так щастило. Багато з них помирали там від голоду чи хвороб. “Тіла євреїв знаходили в підземних комунікаціях чи на берегах Полтви. Бо у воєнні часи річка Полтва не була закрита так, як зараз. Вздовж колишнього Замарстинова Полтва виходила на поверхню, і ця річка виносила тіла мертвих євреїв. Де саме вони переховувались – ми не можемо встановити, бо вони не залишили інформації. Це ще потребує дослідження”,  – розповідає історик.

Небагато львівських євреїв змогли пережити Голокост. “Коли радянська влада в 1944 році повернулася до Львова, вона створила комітет, який мав скласти реєстр тих євреїв, які пережили окупацію, переховуючись у Львові. В цьому комітеті зареєструвались 823 особи”, – продовжує Андрій Козицький. Але до війни, у Львові мешкало понад 100 тисяч євреїв, не включаючи біженців, які з’явились в місті в 1939 році, коли почалася Друга світова війна. “Тобто врятувалося менше одного відсотка. Це катастрофа. Єврейський світ закінчився в роки Другої світової війни. І тому настільки важливо експонувати і показувати такі невеличкі пам’ятки, як ця”, – вважає історик. Він пропонує міській раді якось ознакувати місце, віднайдене дигерами-дослідниками, або, якщо буде можливість, частково експонувати його.