Коли трагедію перетворюють на фарс
Коли трапляється трагедія, стає сумно. Коли ж трагедію перетворюють на фарс, – веселіше не робиться.
Навпаки, стає вдвічі сумніше, оскільки паплюжиться пам’ять постраждалих. Щось таке зараз відбувається довкола злощасного львівського сміття. Здавалося б, після лиха на Грибовицькому полігоні, після загиблих внаслідок чиїхось недбальства і захланності людей, вже буде не до церемоній та еківоків. Треба просто щось взяти і зробити, як любить казати львівський мер. Але не тут то було. Спочатку все впиралося у вивезення сміття. Природно, що після грибовицької історії кожен українець призадумався щодо власної безпеки і, як наслідок, за винятком одиничних випадків відходи зі Львова законно вивезти в інші області вже стало нереально. І що ж робить міська влада. Замість шукати вихід у себе в хаті, домовляється з фірмами, які, за невідомо якими документами під покровом ночі, наче тать, намагаються розвести сміття по всій Україні, засипаючи ним поля і ліси. Як наслідок, активісти по всі державі влаштовують облави і «сафарі» на не обліковані вантажівки з львівськими відходами, ганяючи за ними денно і нічно, з більшим завзяттям, ніж діти за віртуальними покемонами. Цей гротеск міг би навіть викликати сміх, якби не було так соромно.
Нарешті у справу втручається столична влада. Приїздить Гройсман, робить накачку і область виділяє Львову ділянку на яворівській «Сірці». Місцеві люди обурюються. Їх зрозуміти можна. Їм ніхто нічого не пояснює. З ними ніхто не веде роз’яснювальну роботу, хоча, очевидно, що після сірки на виділеній ділянці ні житло не побудуєш, ані бульби не насадиш. Але якщо людей зрозуміти можна, то дивує, чого майже одразу після виділення ділянки починає крутити носом Андрій Садовий? Здавалося б, маєш, чоловіче, варіант. Їдь, працюй, переконуй людей. Врешті, перейдися сто метрів від ратуші на вулицю Винниченка, в облдержадміністрацію, і говори про проблеми. Глянь, та й допоможуть вирішити. А ні. Андрій Іванович – чоловік гоноровий.
А далі – починається цирк…
«Львівська міська рада спілкується із Львівською ОДА через журналістів», – каже заступниця голови облдержадміністрації Ірина Гримак у середу, 15 лютого. При цьому наголошує, що складається враження, наче у місті хочуть «зарубати» цю ділянку і визнати її не придатною для будівництва сміттєпереробного комплексу.«Наголошую, що йдеться саме про сміттєпереробний комплекс. Голова Яворівської районної ради на ефірі розповів, що заступник Львівського міського голови приїжджав до них на сесію і там заявив, що йдеться про облаштування нового полігону. Для мене це було великою новиною і шоком, адже йдеться саме про сміттєпереробний комплекс, а не полігон. Проте через такий виступ заступника міського голови ми отримали і відповідну реакцію місцевих мешканців», – дивувалася Ірина Гримак. І як у воду гляділа. Вже наступного дня, 16 лютого, створена Садовим комісія з оцінки ділянки виносить свій вердикт і каже що ділянка ця нікуди не годиться. “Комісія дала висновок, що земельна ділянка площею 12,8 га на території колишнього гірничо-хімічного підприємства “Сірка” в Яворівському районі Львівської області не відповідає нормативним вимогам до облаштування полігону та будівництва об’єктів поводження з твердими побутовими відходами”, – йдеться у звіті комісії. Очевидно, за задумом Садового, висновок комісії мав би поставити всі крапки у справі, адже її (комісію) очолює не хто інший, як авторитетний для більшості львів’ян академік Юхновський. Про те, що міський голова прикриватиметься іменем шанованого чоловіка, було зрозуміло одразу, як тільки створили комісію. При всій повазі до Ігоря Рафаїловича так і не зрозуміло, що він – фізик-теоретик зі світовим ім’ям – має до сміття та його утилізації. Але хай вже використання авторитетної літньої людини залишиться на совісті мера.Не знаю, як у кого, а в мене одразу склалося враження, що Садовому ділянка в Яворові не потрібна. Ну максимум знадобиться для чергового звалища. Але аж ніяк не для побудови заводу. Від будь-якого заводу у львівській мерії шарахаються, як дідько від ладану. До речі, не тільки у львівській. Як газ вважають бізнесом президентів, так сміття вважають справою мерів. А завод – це передусім облік. Чіткий облік зібраних і вивезених відходів, який до мінімуму унеможливлює маніпуляції з тарифами і, якщо не цілком, то вельми суттєво, зменшує зацікавленим людям можливості до тіньового заробітку.
Може, саме в цій мутній воді плаває карась небажання Андрія Івановича брати ділянку і будувати на ній сміттєпереробку?
