Куди полетіти зі Львова. Мюнхен, Нойшвайнштайн та батьківщина Моцарта

Один з найменших німецьких аеропортів зачаївся у баварській глушині більш, ніж за 100 км від Мюнхена. Зате з Мемінгена порівняно недалеко не тільки до столиці Баварії, а й до найпопулярнішого німецького замку Нойшвайнштайн та шляхетного австрійського Зальцбурга. Tvoemisto.tv пропонує поєднати ці три маршрути в одній мандрівці.Мемінген

Зі Львова Ryanair літає до аеропорту Мемінгена по середах і неділях. Витратити на дорогу у два боки всього лиш 40-50 євро — цілком реально. Мемінген — типове бюргерське містечко, яких дуже багато по всій Німеччині і на яке шкода часу. Того, що побачите з вікна автобуса, цілком вистачить, аби скласти загальне враження.

Автобус — найбільш очевидний транспортний засіб, щоб рухатися далі. Вибір маєте між двома перевізниками: глобальним Flixbus і локальним Allgaeu-express. У першого географія маршрутів ширша, але він прохідний, в аеропорт завертає побіжно, тому якщо ваш авіарейс затримається чи німецькі прикордонники надто довго і доскіпливо перевірятимуть паспорти, чекати на вас ніхто не буде. Другий курсує стало до Мюнхена, і його розклад плюс-мінус підлаштований під графік прильотів та вильотів. В Allgaeu-express фіксована ціна — 15 євро за поїздку. Flixbus гнучкіший — буває дешевше, буває дорожче (10-20 євро за дорогу до Мюнхена).

Гідна альтернатива автобусам — це Баварський квиток (Bayern Ticket). Він дає значно більше мобільності, та й економічної вигоди теж. Квиток можна придбати онлайн на сайті Німецької залізниці Deutsche Bahn або купити вже на місці у квиткових автоматах. Для самотніх мандрівників він не дуже вигідний, бо стартова ціна — 25 євро, але якщо ви подорожує принаймні парою — це вже окупиться. За кожну наступну особу в квитку доплачується лише 6 євро. Таким чином, на двох він коштуватиме тільки 31 євро, на п’ятьох — 49 (більше 5 осіб не можна).

Баварський квиток не прив’язаний до конкретного рейсу. Вам дозволено сідати на будь-який потяг, крім міжнародного сполучення, і скільки завгодно разів у межах Баварії. Також на ньому можна доїхати і до австрійського Зальцбурга. Вартість проїзду громадським транспортом у всіх містах Баварії він теж покриває. Наприклад, маючи Баварський квиток, ви можете сісти на автобус у Мемінгені, щоб доїхати з аеропорту до вокзалу, там сісти на потяг до Мюнхена, повозитися по баварській столиці на метро/трамваях, знову сісти на потяг і переїхатися до Зальцбурга. Головне — встигнути вкластися з 9:00 до 3:00 у будні дні й з 00:00 до 03:00 у вихідні.

Мюнхен

Із мемінгенської залізничної станції поїзди на Мюнхен їздять щогодини до пізнього вечора. Але деколи вони прямі, а деколи необхідно робити пересадку в містечку з характерною назвою Бухлое. Є сенс попередньо перевірити у розкладі на сайті DB. У самій пересадці нічого страшного. Електрички стикуються на сусідніх перонах, одна чекає іншу. Загалом дорога до Мюнхена забере півтора години. 

Головний мюнхенський вокзал стоїть майже в самому центрі. Кілька метрів пішки по Bayer-strasse — і ви в магічному колі під назвою Альтштадт. Тут дві топові церкви міста з піднебесними вежами — святого Петра і Фрауенкірхе, і дві ратуші — стара (майже непомітна) й нова (велетенська, архітектурно помережана, що й живого місця не лишилося). Новій ратуші нема ще й 200 років, а виглядає втричі старшою. Щодня об 11:00 і 12:00 під ратушним годинником розігрується коротка лялькова вистава. А о 21:00 під мотиви Вагнера з’являється Янгол миру, щоб сказати «на добраніч» мюнхенському хлопчикові. Münchner Kindl — один із символів міста — стоїть на самісінькому вершечку ратуші. Кажуть, скульптор ліпив фігуру зі свого сина.

Доцільно спланувати відвідини Мюнхена на неділю. У цей день вхід до двох найвідоміших музеїв Баварії — Старої і Нової Пінакотек коштує тільки 1 євро. В інші дні доведеться викласти за обидва щонайменше 12 євро. Серед тисяч колекційних картин запросто розгубитися. У віш-листі шедеврів — кілька мадонн (пера Рафаеля, да Вінчі, Ліппі), «Соняхи» Ван Гога, «Водяні лілії» Моне, автопортрет Дюрера в образі Христа тощо.

Щоб скуштувати справді доброго баварського пива, не обов’язково чекати на Октоберфест. Пивні сади працюють майже повен рік і закриваються хіба що в буран. А поза тим у Мюнхені безліч приємних броварень і пивниць під дахом. Ясна річ, оминути Hofbraeuhaus неприпустимо. У 1923 році заклад став штабом нацистського «пивного путчу», сьогодні позиціонує себе як найвідоміший трактир у світі. Літр оригінального Hofbraeu (темного чи світлого) коштує 9,20 євро, що не надто дорого, але й не дуже бюджетно. Місце любили Моцарт, Ленін, Гітлер, а зараз тут постійне паломництво туристичних груп. Не обов’язково дешевше, але точно затишніше можна посидіти за гальбою у Ratskeller (підземелля Нової ратуші) або в Donisl (на сусідній вулиці Weinstrasse), у похованому під плющем Pfistermuehle (з тилу від Hofbraeuhaus) чи Ayinger-am-platzl (теж поруч).

Серед ікон Мюнхена й місцевий футбольний клуб «Баварія». Вважайте, що вам дуже пощастило, якщо у період ваших відвідин команда гратиме домашній матч і будуть вільні місця. Повболівати на Альянц-арені — за відчуттями десь так само, як потрапити, до прикладу, на стадіонний концерт «Океану Ельзи». Один раз у житті треба спробувати. Найдешевші квитки на матч бувають по 15 євро.  У середньому ж – 40-90. Окрім, власне, футболу враження справляє і сам стадіон з його оригінальним дизайном – білий рифлений еліпс, наче надувний, із зеленим газоном посередині. Їхати до Арени з центру Мюнхена потрібно хвилин 30 на метро U6 (синя лінія) до станції Fröttmaning.

Два місця у Мюнхені пов’язані зі смертю Степана Бандери. Будинок №7 на Kreittmayrstrasse, де агент КДБ Сташинський убив провідника ОУН, – це майже ближній центр. Від Пінакотек сюди можна за 10 хвилин дійти пішки або їхати 5 зупинок трамваєм (№№20-22) від головного вокзалу до Sandstrasse. Жодних табличок на будівлі нема – звичайна 5-поверхівка, хіба що потинькована на червоно. До цвинтаря Вальдфрідгоф, де Бандера похований, добиратися далі. У центрі сідаємо знову ж таки на U6 до станції Holzapfelkreuth, а потім ще приблизно півкілометра пішки.

Нойшванштайн

Цей замок вважається наймальовничішим у всій Німеччині і найпопулярнішим серед туристів. Мемінгенське летовище найближче до Нойшванштайну з усіх можливих. Flixbus курсує до Фюссена (найближче до замку містечко) лише раз на день – о 10:05, зате за вельми привабливою ціною – 6 євро. Потяги їздять щогодини, але без пересадки не обійтися (або у згадуваному раніше Бухлое, або в Кемптені – вивчайте розклад DB). Інколи очікування між потягами може тривати годину чи близько того. Пряме сполучення Фюссен має і з Мюнхеном. Але що звідти, що з Мемінгена – швидше ніж за 2 години не впораєтеся. На одного така подорож стандартно коштуватиме понад 20 євро в один бік, тому купуйте Bayern Ticket не вагаючись.

Фюссен – це як Мемінген №2. Місто-крихітка, де все обертається довкола однієї центральної вулиці. Але й воно ще не наш фінішний пункт. Далі потрібно дістатися до села Швангау (Лебедине). На станції туристів з потяга вже очікує червоний автобус з написом Castle. З Bayern Ticket за проїзд грошей не візьмуть. Нойшванштайн височіє на узгір’ї, хвилин 20-30 треба дертися вгору – вхід 13 євро усім, кому за 18, пільг нема. Страхітливих черг теж не було, але ми завітали не в сезон. Улітку, розповідають, до каси можна простояти й хвилин 40.

Інтер’єри всередині розкішні, навіть якщо раніше ви бачили двадцять інших замків. Домінують розписи у дусі саги про Нібелунгів. Щоправда, в деталях роздивитися усіх цих витязів з валькіріями не встигаєш – на огляд дається лише 35 хвилин. Зовні Нойшванштайн ще ефектніший, ніж усередині. Довкола є кілька оглядових майданчиків, як облаштованих, так і стихійних. Найпопулярніший – перекинутий трохи вище над прірвою міст Марієнбрюкке. Якщо злегка виглянути за поручні, починають підступно підгинатися коліна. Але на сусідній горі є промаркований маршрут, звідки відкривається панорама не тільки на сам замок, а й на всю долину Швангау з двома гірськими озерами. Маєте ще трохи часу й сил – не полінуйтеся. Уся дорога – це майже кілометр угору.

Відтак на ще один тутешній замок – Хоеншвангау – наснаги майже ні у кого з приїжджих не залишається. Хоч саме в ньому майже весь час і жив трохи схибнутий баварський король Людвіг ІІ. У побудову Нойшванштайну він вгатив увесь бюджет Баварії, але так і не встиг насолодитися життям у своєму гірському пентхаузі. Його ж власні вельможі визнали короля божевільним, таємно вивезли з Нойшванштайну і, скоріш за все, втопили.

Посерфивши трохи на Офіційному туристичному порталі Баварії, можна обрати ще кілька напрямків, куди не завадило б зазирнути (наприклад Нюрнберг, Бамберг, Регенсбург, Вюрцбург, Пассау), але часу  обмаль, тому ці пункти залишаємо на колись і переміщуємося на австрійську територію.

Зальцбург

Були часи, коли Баварії належав і Зальцбург. Але тривало це недовго. Здебільшого місто належало саме собі – кілька століть поспіль його суверенами були римо-католицькі архієпископи, котрим вдавалося зберігати практично повну автономію від сусідніх держав. Отакий-от альпійський Ватикан. З Мемінгена до Зальцбурга добиратися через Мюнхен орієнтовно 3,5 години (знову ж таки, Баварський квиток чинний по всьому маршруту). А сам Зальцбург вартий того, щоб зависнути тут на кілька днів. І вартий, щоб розповісти про нього трохи детальніше. Бо перед поїздкою інформації щодо Зальцбурга в неті знайшли значно менше, ніж про всю Баварію. Найкорисніше джерело – міський турсайт.

Порівняно з габаритним Мюнхеном Зальцбург компактніший, але імпозантніший. Уявіть собі Кам’янець-Подільський, який увесь спустили в каньйон, а нагорі залишили тільки білосніжну фортецю. Оце десь так Зальцбург і прилаштувався. Він із трьох боків затиснутий горами, причому дві з них – глухі темні брили, в які місто буквально вгризається. Третя – більш лісиста й полога, тому забудова її м’яко огинає. Таке розташування наче навмисне задумали під майбутніх туристів. Підіймаєшся собі на будь-яку з трьох гір і наче з театрального балкона розглядаєш стародавнє місто внизу. На гору Фестунгсберг (там, де фортеця) возить старенький фунікулер. А спуститися вниз можна й пішки, петляючи мальовничими вуличками. У фортечних закапелках  постарайтеся відшукати старомодно-зворушливий музей маріонеток. А з мурів у повноекранному режимі проглядаються найближчі альпійські хребти в засніжених попонах.

Туди, до речі, нескладно добратися – сідайте на автобус №25 і прямуйте до кінцевої зупинки у бік St Leonhard. Звідти стартує канатна лінія на гору Унтерсберг, яка заввишки майже 2 кілометри. 10 хвилин над прірвою в кабінці – і ви підкорили вершину. Повертаючись цим же автобусним маршрутом у місто, можна зійти на півдорозі (біля зоопарку, де нічого особливого) і відвідати трохи бутафорний палац Гельбрунн. Його основна атракція – веселі фонтани. Ото ідете собі по травнику, нікого не чіпаєте, раптом з-під землі виривається струмінь води й обливає вас із голови до ніг. Усім весело. Крім вас. Насправді, вмикають цю забавку тільки в теплу пору року, а дитячий вереск легко підкаже, куди ходити треба обережно. Усі три перелічені локації реально відвідати за один день (ще й час залишиться), а відтак є сенс придбати денну Salzburg card за 26 євро. На транспорт і вхідних квитках зекономите до 50%. Додивлятися решту в наступні дні можна й без картки.

У Зальцбургу народився Моцарт. І хоч він ніколи особливо не любив рідного міста, а воно його, нині це бренд, який щороку приносить у зальцбурзьку скарбницю десятки мільйонів євро. Щонайменше 4 рази на рік тут відбуваються фестивалі класичної музики й оперного співу світового рівня – після Різдва, перед Великоднем, на Зелені свята й упродовж усього серпня. У ці дні у центрі міста – аншлаг: населеність зростає удвічі, вартість номерів у готелях – утричі. В інший час Зальцбургом можна гуляти спокійніше. Без своєї порції Моцарта ви все одно не залишитеся. У першу чергу гості стікаються в жовтий дім, де композитор народився. Це на вулиці Getreidgase (самісінький центр) – легко ідентифікується завдяки величезним австрійським знаменам на всю висоту будинку й численним екскурсіям під дверима. Хоч сама експозиція жодного сильного враження не справляє. Набагато цікавіше пройтися по Getreidgase, задерши голову і розглядаючи ковану рекламу. Логотипи McDonalds чи Zara в такому обрамленні ви ще не бачили.

На протилежних кутах старого міста стоять два пам’ятники Моцарту. На його іменній площі – монумент відповідає усім культурним скульптурним канонам: статечний і гордий композитор при всій параді розвернувся спиною до будинку, де жила його дружина. А на Урсуліненпляц, одразу біля української греко-католицької церкви святого Марка, Моцарта зображено з голим жіночим торсом і затуманеним поглядом. Авангард ще той. Автор, німець Маркус Люперц, так собі побачив. Блукаючи містом, ви точно надибаєте ще кілька модерних інсталяцій – з огірками, стільцями, велосипедами. Але найвідоміша – це золота сфера біля Катедрального собору. На маківці кулі балансує чоловічок у білій сорочці. Міський поголос вирішив, що це Пауль Фюрст – винахідник цукерок «моцарткугель». Власне, верхи на своєму кондитерському винаході.

З цукерками не все так просто. Ми звикли, що шоколадно-марципанові кульки в червоно-золотих обгортках з портретом Вольфганга-Амадея – це і є традиційні австрійські «моцарткугелі». У Зальцбурзі ж переконують – нітрохи. Згідно з місцевою версією, автентичні «моцарткугелі» вигадав місцевий кондитер Фюрст і загортають їх винятково у срібно-синю позлітку. Його кондитерська працює досі. Проте у місті безліч магазинів, які торгують і червоними, і синіми, і всіма одразу. А ще у Зальцбурзі готують нокерльн – самобутній десерт, що формою відтворює три гори, які оточують місто. За консистенцією це гаряче суфле, яке найчастіше подають із полуничним мусом чи просто свіжими полуницями. За розміром – як вгодована індичка. Тому навіть удвох справитися з одним нокерльном нелегко, самотужки – й поготів. 

Поруч із Зальцбурзьким аеропортом є ще одне місце, куди годиться завернути. Це Ангар7, де паркує свій транспорт відомий виробник енергетичних напоїв Red Bull, виставляючи її на публічний огляд. В експозиції – боліди «Формули-1» і розмаїті літальні апарати. Усе це, стильно розфарбоване і наглянцоване, виблискує фюзеляжами під спіралеподібним куполом. Фоткатися з технікою можна, торкатися ні. Вхід безкоштовний. Їхати з центру трамваєм №10 до зупинки S-Markus-Strasse.

Дещо довшої подорожі (практично на півдня) вимагає мандрівка на соляні копальні під Зальцбургом. На Велічку під Краковом вони схожі й не схожі. Шахти в Галляйні інтерактивніші – там і поїздка під землю на лавці-вагонетці, і бобслей на п’ятій точці, і переправа на поромі через соляне озеро, і підземний перетин австро-німецького кордону. Щоб потрапити сюди, спочатку потрібно на центральному вокзалі Зальцбурга сісти на електричку S3 й доїхати до Галляйна, а там пересісти на автобус №41, який за 10 хвилин завезе до гірського села Бад-Ішль. Дорога туди-зворотньо – приблизно 20 євро на двох, якщо квитки на потяг купувати в автоматі, а не в касі чи у вагоні (тоді – націнка). За квиток у самі копальні доведеться заплатити ще 24 євро з особи. І Salzburg card, на жаль, тут не приймають.

Бюджет

Переліт у два боки, усі переїзди по Баварії та Австрії, плюс 4 ночівлі, Пінакотеки, Нойшвайнштайн, Зальцбурзька картка й соляні копальні вдалося зі скрипом втиснути у 550 євро на двох. Але це без харчування, пива, цукерок і сувенірів. На все останнє варто закласти ще 100-150 євро або скільки не шкода.

Олег Дорожовець, Христина Дорожовець,

фото авторів та www.muenchen.de, www.bavaria.by

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Коментарі (0)