Львівський студент-олімпієць Антон Дукач: “Хочу реалізовувати себе у своїй державі”

logo


Як тобі вдається поєднувати професійний спорт із навчанням у Львівській політехніці, де ти опановуєш таку непросту спеціальність, як кібербезпека?

Звісно, я віддавав собі звіт, що доведеться нелегко. Але вчився до останнього часу, як на мене, сумлінно. На жаль, нині, коли пік навантажень щодо передолімпійського сезону в мене припав на грудень, то захистити дипломну роботу разом зі своєю групою не вдалося. Між тим всі всі попередні сесії я здавав успішно. Проте навчання я кидати не збираюсь і сподіваюсь, що незабаром надолужу ці прогалини. Загалом, я не можу поскаржитися на упереджене ставлення до мене в рідному університеті й відчуваю підтримку як з боку керівництва інституту, так і ректорату університету.

Антоне, якщо порівняти умови, в котрих тренуються та виступають твої зарубіжні колеги-санкарі й ті, які маєте ви, то це порівняння буде не на вашу користь…

Безумовно. Це стосується головним чином якості наших українських санних трас, стан яких вкрай незадовільний (і це м’яко сказано!). Тому нам доводиться тренуватися на сучасних трасах за кордоном. Але намагаюсь це компенсувати наполегливістю та молодим завзяттям. Скажімо, мій прихід у дорослий санний спорт посприяв здоровій конкуренції у нашій команді. Адже я вже обійшов за результатами свого старшого й досвідченішого санкаря Андрія Мандзія. Думаю, це буде стимулом й для самого Андрія, котрий донедавна в Україні серед санкарів-одиночників не мав гідних суперників. Окремо хочу сказати й про інвентар, який у нашому спорті – половина успіху. Мої власні сани зовнішньо, може, й виглядають класно, але їм вже шість років, та й отримав я їх у спадок від свого попередника. Та незважаючи на це, в 2015 році я став володарем рекорду траси в німецькому місті Вінтерберг, чим дуже пишаюсь, адже таким досягненням жоден український санкар похизуватися не може. До речі, тут в наступному сезоні пройде чемпіонат світу. Відтак, маю хороші шанси успішно виступити на тутешній трасі.