Нетуристичний Львів: палац для геолога, Цитадель та дві сторони маловідомого театру

Під час нової прогулянки Tvoemisto.tv зазирне до військової фортеці, що стала готелем та бізнес-центром та відшукає театр, про який мало хто знає у Львові.

Цього разу прогулянка веде до Цитаделі. Від пам’ятника Михайлові Грушевському піднімаємося вулицею, яку в 1946 році перейменували на честь Михайла Драгоманова. У XVIII столітті ця вулиця була відома як Гончарська, оскільки тут селилися гончарі, яким було зручно брати глину з Калічої гори.

Вгорі розташований величний палац – еклектична будівля наукової бібліотеки Львівського університету, створена у 1901-1904 роках за проектом архітектора Григорія Пежанського. Центральним елементом фасаду є скульптури атлантів та каріатид авторства відомого польського скульптора Григорія Попеля. Як і 114 років тому, вони продовжують тримати фасадні колони, хоча деяким атлантам вже явно потрібні нові руки. У читальному залі бібліотеки зберігся автентичний інтер’єр та сецесійні розписи Юліана Макаревича.

Навпроти бібліотеки розташована житлова кам’яниця №22 з характерними колонами, які зустрічалися у її «сестри-близнючки» на вулиці Сніжній, 5. 

Далі, за перехрестям з вулицею Глібова, привертає увагу вже знайома наріжна «кам’яниця з соняшниками» авторства архітектора Тадеуша Обмінського та скульптора Теобальда Оркасевича.

Піднімаємось ще вище, із правого боку бачимо розкішний палац – пишно декоровану під бароко та класицизм віллу, яку збудували у 1897-1898 роках за проектом архітектора Владислава Рауша на замовлення професора Львівського університету, відомого геолога, географа та мандрівника Еміля Дуніковського

У 1911 році митрополит Андрей Шептицький викупив віллу Дуніковського, щоб розмістити у ній Церковний музей для експозицій старовинних ікон та культових речей із церков Галичини. Двома роками згодом митрополит передав своє дітище у дар українському народові. Музей став називатися Національним, і нині є відділом Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

З лівого боку вулиці привертає увагу будиночок із оригінальною дерев’яною верандою – вілла львівського правника та політика Леонарда П’єнтака.

Трохи далі можна помилуватися вишуканою будівлею з асиметричним фасадом. Ця велика вілла постала у 1894-1895 роках за виготовленим у архітектурному бюро Івана Левинського проектом Якуба Любінґера для родини Ядвіги та Леона Гіжицьких. Під час першої російської окупації Львова у 1914-1915 роках у ній жив комендант міста, а після 1939 року її господарями повністю стали військові. Був тут і підрозділ військової контррозвідки, і військовий комісаріат, і військовий трибунал, навіть військове управління торгівлі. З 2010 року тут працює управління Державної судової адміністрації України.

Поруч бачимо доглянуту віллу – «старий професорський будинок», збудований у 1902 році і знаменитий тим, що тут жив польський романіст Едвард Порембович, батько архітектора Стефана Порембовича.

Навпроти, на правій стороні вулиці, привертає увагу вілла-замок львівського юриста Юліана Макаревича, збудована у 1909 році за проектом архітектора Людвіка Вельтце. Нині тут дитячий психоневрологічний диспансер, який найцікавіше виглядає з двору.

Цікавим є і другий корпус диспансеру в глибині двору з оригінальною наріжною скульптурою Матері Божої.

Вулиця Драгоманова завершується перехрестям із вулицею Коцюбинського, за яким бачимо високий будинок в українському стилі з оригінальною дерев’яною мансардою. Перед нами – Академічний дім, збудований у 1906 році за проектом архітектора Тадеуша Обмінського та Филимона Левицького на кошти українського мецената Євгена Чикаленка. Будинок належав Науковому товариству імені Шевченка та слугував гуртожитком для студентів-українців, що навчалися у львівських вищих школах.

У розташованій поруч із Академічним домом вишуканій віллі 1904 року нині розташували дитячу дошкільну установу.

Повертаємо праворуч та піднімаємося вулицею Коцюбинського до Цитаделі – комплексу оборонних споруд, збудованих австрійською владою у 1850-1856 роках на узгір’ї з трьох гір. Розташування комплексу дозволяло військовим обстрілювати місто з гармат на випадок подій на кшталт історії 1848 року.

Фортечний комплекс складався з казарм із двома квадратними баштами та чотирьох круглих веж по кутах. Першу, напівзруйновану південно-східну вежу, бачимо зліва одразу ж після підйому на територію.

Від неї прадавнім земляним валом перейдемо до південно-західної великої вежі. Їй пощастило трохи більше – вона потрапила до приватних рук та була відреставрована, але наразі не використовується.

Спускаємося до корпусу казарм з квадратними баштами з червоної цегли. Нині тут бізнес-центр.

Більшу частину свого існування Цитадель була військовим об’єктом – тут стояли австрійські, російські, польські та радянські війська. До початку 90-х вона була закритою для відвідувачів, поки тут розміщували склади підприємства «Електрон». Та найстрашніший період її історії припадає на німецьку окупацію часів Другої світової війни, коли фашистські війська утворили в ній концентраційний табір Stalag-328. Через нього пройшли близько 280 тисяч полонених та в’язнів, половина з яких залишилася тут назавжди. Найсуворішою його частиною була «вежа смерті» – східний форт, у якому зараз розміщено п’ятизірковий готель.

На згадку про ті страшні події у парковій частині Цитаделі встановлено пам’ятний хрест.

Одразу ж за хрестом виходимо до вежі північного форту Цитаделі, у якій зараз розміщено книгосховище наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Зліва від вежі бачимо кам’яні «гриби» – вентиляційні кіоски німецького бомбосховища, що збереглися в первісному вигляді.

Рани вежі північного форту нагадують про запеклі бої, які тут точилися.

Трохи далі можна побачити старий німецький дот, який досі зберіг неприступний вигляд…

.. та ще один незвичний вигляд на центр Львова з-поміж крон дерев.

Виходимо з Цитаделі через парк сходами до цікавої кам’янички на вулиці Чайковського.

Спускаємося донизу та повертаємо вправо на вулицю Стефаника, де під номером 10 бачимо будинок із оригінальним вхідним порталом.

Цю кам’яницю перебудували у 1911-1912 роках за проектом Альфреда Захаревича для театральних потреб. У 1913 році у ній почав давати вистави «Малий театр», який працював до 1914 року, а з 1918 року – Театр водевілів та театр «Вулик», що були тут до початку 40-х років. Про те, що вхід у цей нині житлово-офісний будинок був театральним вестибюлем, нагадує декор у вигляді театральних масок авторства Зіґмунта Курчинського.

Сама ж камерна глядацька зала театру нікуди не зникла – її вхід за радянських часів отримав нову адресу: вулиця Стефаника, 16а. Тут спочатку був будинок дозвілля «Львівгазу», а згодом – Палац культури будівельників, знаний у певних колах львів’ян під абревіатурою «ГАЗ», яка не має нічого спільного з природним газом. Нині тут Львівська академія танцю та кафедра режисури і хореографії Львівського національного університету імені Франка. Вхід до неї прикрашають скульптури муз авторства Василя Гоголя.

Навпроти входу до академії танцю привертає увагу сірий будинок із незвичним скульптурним оздобленням. Збудували його 1924 року для дирекції Ходорівського цукрового заводу за проектом Євгена Червінського та Альфреда Захаревича.

У сусідній раціоналістично-сецесійній великій кам’яниці, збудованій у 1911 році, балкон тримають скульптури Зігмунта Курчинського.

На завершення сьогоднішньої прогулянки помилуємося вишуканим будинком Польського політехнічного товариства, побудованим у 1905-1906 роках за проектом Вінцента Равського-молодшого. 

Віктор Гальчинський

фото автора

Історичне середмістя, що збереглося з XVI століття, велична Львівська Опера, вишукані церкви та собори давно стали туристичними візитівками Львова. Та перлинами Львова є і багато фантастично гарних вілл, старовинних будинків та природних пам’яток, які збереглися як поруч з популярними туристичними місцями, так і у віддалених куточках міста. Наш проект ставить за мету показати маловідомі цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці за допомогою сучасних технологій та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста та належної її охорони.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.