Невиїзний агент: чому Садовий не збирається передавати родичам останки радянського шпигуна Кузнєцова
22 жовтня 2021 року депутати львівської міської ради вчергове відмовилися віддавати на перепоховання останки легендарного радянського розвідника Миколи Кузнєцова його родичам в Росію.
Новини.LIVE розбиралося, чому та хто хоче повернути колишнього диверсанта НКВС на батьківщину, а також який слід залишив по собі у Львові агент Пух.
Рудольф Шмідт, Пауль Зіберт, інші nome de guerre Кузнєцова та його авантюрні подвиги
Відомий радянський розвідник Микола Кузнєцов народився 1911-го року в маленькому селі Зирянка сучасної Свердловської області. Після закінчення школи навчався в Тюменському сільськогосподарському та Талицькому лісовому технікумах. Під час студентського життя не гаяв часу на юнацькі дурниці, а самостійно вивчав німецьку мову, оволодівши нею досконало (пізніше в орієнтуванні абверу було вказано, що він володіє шістьма діалектами німецької мови). Саме з цієї лінгвістичної пристрасті хлопця й розпочалося становлення майбутнього невловимого агента та грози нацистських офіцерів.
Навесні 1930 року був прийнятий на роботу Комі-Перм’яцьким окружним земельним управлінням. Активно брав участь у колективізації. Тоді отримав свій перший псевдонім “Кулик”. Стримана поведінка чоловіка в моменти небезпеки, а також вільне володіння мовою комі привернуло увагу оперативників органів НКВС-НКДБ. До речі, на той час Кузнєцов володів також українською та польською мовами.
Завдяки знайомствам у місцевих спецслужбах, простий хлопець із Сибіру, який, щоправда, мав типову арійську зовнішність та неабиякі лінгвістичні здібності, відправився на, так би мовити, підвищення кваліфікації в Москву. 29-річного поліглота готували за індивідуальною програмою як спеціального агента, що мав займатися контррозвідувальним відпрацюванням німецького посольства. Під паспортом радянського зразка на ім’я німця Рудольфа Шмідта Кузнєцов легко влився в кола столичної богеми та став близьким другом німецьких дипломатів.
Один з керівників радянської розвідки генерал-лейтенант Павло Судоплатов стверджував, що обдарований спецагент був коханцем більшості московських прим балету, а декотрих із них він в інтересах справи “ділив з німецькими дипломатами”. Майже одразу Кузнєцова очікувала перша серйозна операція з перехоплення дипломатичної пошти “стратегічного партнера” Радянського Союзу в пакті Молотова-Ріббентропа з якою він успішно впорався.
Після нападу нацистів на СРСР, перевірений “етнічний німець” з НКВС без діла не залишився. З жовтня 1942 року Кузнєцов під ім’ям німецького офіцера Пауля Зіберта вів розвідувальну діяльність у Рівному, де постійно спілкувався з офіцерами вермахту, спецслужб, вищими чиновниками окупаційної влади, передаючи відомості в партизанський загін. Основним завданням агента було вбивство голови рейхскомісаріату України Еріха Коха. Хоча Кузнєцов і не зміг реалізувати головну місію, але під час свого перебування в Рівному, зміг навести жах на німецьких окупантів, зліквідувавши 11 генералів і високопосадовців нацистської адміністрації. Серед них – заступник райхскомісара Еріха Коха, лютий каратель, генерал Даргель, генерали Кнут і фон Ільген, імперський радник Гель та голова верховного суду в Україні Функ.
Після гучного вбивства судді Кузнєцова перекинули до Львова, де про “рівненського диверсанта” вже починали ходити легенди. Цього разу основним його завданням стало вбивство губернатора Галичини Карла Вехтера. Діяльність радянського розвідника в місті Лева вкрита суцільними таємницями. Достеменно відомо, що Кузнєцов встиг здійснити декілька терактів проти нацистської влади, опісля яких, спеціально залишав після себе сліди, що могли наштовхнути гестапо на думку про українських підпільників. Так 9 лютого 1944 року Кузнєцов застрелив віцегубернатора Галичини Отто Бауера та шефа канцелярії президії галицької адміністрації Гайнріха Шнайдера біля їхньої резиденції навпроти будинку Івана Франка. Недалеко від місця злочину Кузнєцов підкинув сфабрикований документ, у якому нібито йшлося про наказ проводу ОУН вбити Бауера. Коли нацисти знайшли цю фальшивку, це спровокувало ряд каральних заходів щодо українських націоналістів та мирного населення. Приблизно такі методи НКВС використовували по всій західній Україні.
Після ліквідації Пухом високого чиновництва у Львові, за голову суперрозвідника німці призначили 25 тисяч марок. Після цього Кузнєцов і його спільники поляк Ян Камінський та Іван Бєлов вирішили згорнути шпигунську діяльність та вирушити назустріч червоній армії, яка на той час блискавичними темпами просувалася до Берліну. Але, коли, здавалося, всі небезпеки вже позаду, невловимий диверсант зробив одну з небагатьох осічок, яка стала для нього фатальною. В ніч з 8 на 9 березня 1944 року Кузнєцов, у формі німецького офіцера, зі своїми побратимами зайшли до хати мешканця села Боратин Бродівського району Львівської області Степана Голубовича, щоб відпочити та погрітися. Раптом в будинок увірвалася група бійців УПА і роззброїла “нацистів”. Очікуючи на командира українських націоналістів та перекладача з німецької, Кузнєцов зрозумів, що безповоротно потрапив у руки противника та зважився на відчайдушне рішення – підірвати себе гранатою.
5 листопада 1944 року за виняткову мужність і хоробрість при виконанні поставлених завдань Кузнєцов Микола Іванович був посмертно нагороджений званням Герой Радянського Союзу.
Вандалізм та політичні баталії
Скандали навколо постаті та вшанування пам’яті Миколи Кузнєцова почалися ще в 1991 році. Тоді свій протест висловили ветерани українського підпілля. За їхніми словами, на терористичні акти Кузнєцова в Рівному окупаційна німецька влада зазвичай відповідала масовими репресіями проти українців. Правда, на той час про перепоховання чи перенесення могили радянського солдата з Пагорба Слави мови не йшло. Гарячі дискусії насамперед точилися навколо демонтажу пам’ятника Кузнєцову на вулиці Свєнціцького. Тоді проблему допомогли вирішити його земляки: вони запропонували віддати пам’ятник їм. Нині він стоїть у містечку Талиця, де Кузнєцов навчався.
Також у 2000 році до міської ради Львова надійшов лист від ветеранів Єкатеринбурга з проханням посприяти в перепохованні Кузнєцова в їхньому місті. Але комісія з військових поховань відмовила їм із невідомих причин. А у 2008 році громадянка Росії Маргарита Брюханова, яка є племінницею легендарного розвідника, звернулася до Львівської міської ради з проханням про передачу останків свого родича. Також отримавши відмову, вона подала до суду, намагаючись все-таки добитись свого.
Новий виток пристрастей навколо радянського розвідника почався у 2018 році. Тоді львівський осередок С14 вирішив зробити собі піар за ціною двох банок фарби. Хлопці з організації розмалювали могилу Миколи Кузнєцова жовтою та блакитною фарбами, розмістивши фотографії зі своєї акції в Facebook. Після широкого резонансу в пресі всі дописи були видалені.
6 березня 2019 року з гранітної надгробної плити радянського солдата невідомі викрали бронзовий барельєф, а трохи раніше пластину з написом імені та прізвища. Хоч тоді такі дії прийняли за банальне викрадення, а не акт вандалізму, але з 24 квітня 2019 року низка громадських організацій Львова, зокрема “Громадська варта”, хоче отримати дозвіл на ексгумацію решток Миколи Кузнєцова для проведення експертизи й подальшого перепоховання їх коштом його родичів у Росії.
Неординарний та моторошний випадок із могилою колишнього агента НКВС трапився 1 січня 2021 року. Позаду місця поховання Кузнєцова виявили підкоп, який ледь не діставав до самої труни. Поліції не вдалось встановити причетних, але на їхню думку, це була спроба вандалів підірвати останки червоноармійця.
А 22 жовтня 2021 року нарешті завершились судові тяганини з приводу позову племінниці Кузнєцова щодо його перепоховання. Касаційний адміністративний суд зобов’язав винести на виконавчий комітет Львівської міської ради рішення про передачу останків агента НКВС його родичці Маргариті Брюхановій. Враховуючи контекст теперішніх російсько-українських стосунків, не важко зрозуміти чи підтримали депутати таку ідею, якщо навіть у далекому 2008 році рішення було негативним. З офіційною позицією щодо цієї ситуації виступив навіть сам мер Львова Андрій Садовий. Він заявив, що поки громадяни України, які знаходяться в ув’язненні на окупованих територіях і на території Російської Федерації, не повернуться додому, це рішення не буде мати підтримки на виконавчому комітеті міськради.
Поки кістки загадкового шпигуна спочивають в Україні, багато таємних матеріалів справи Миколи Кузнєцова досі знаходяться в архівах Федеральної служби безпеки Росії. Їх нібито мають розсекретити у 2025 році. Цікаво, чи допоможе їхня публікація у вже суто політичній справі ексгумації та перепоховання?
