Область та місто не можуть поділити владу
Найбільші й найвідчутніші конфлікти, які час від часу лихоманили Львівщину, — це перетягування каната між облдержадміністрацією та обласною радою, і міською ратушею.
Андрій Садовий.
Найбільші й найвідчутніші конфлікти, які час від часу лихоманили Львівщину, — це перетягування каната між «білим домом» на вулиці Винниченка, де розташовуються облдержадміністрація та обласна рада, і міською ратушею на площі Ринок: там працюють чиновники міської ради. Відстань між цими установами — понад 200 метрів, але спілкування між ними — найчастіше у вигляді листування. І не має жодного значення, яка партія у владі, хто керує областю чи містом: двом гілкам влади традиційно не вистачало повноважень, кожен тягнув ковдру на себе. У чому причина частих конфліктів?
Хто старший?
Перший і основний конфлікт у стосунках область—місто був закладений старою радянською адміністративною системою. У ті часи п’єдестал влади визначили раз і назавжди. На вершині піраміди, сходинці № 1, була область, а далі, на сходинці № 2, — місто. Із площі Ринок за першим покликом чиновники бігли на вулицю Винниченка, чемно брали участь у всіх нарадах і зібраннях, радо виконували вказівки. З відходом компартійної системи ситуація одразу змінилася. Місто почало демонструвати виняткову незалежність. Уже рідше можна було зустріти на вулиці Винниченка на колегіях чи сесійних засіданнях обласної ради очільників міста.
Ще за часів перемоги на виборах у 90-х роках демократичного блоку В’ячеслава Чорновола ситуація розвивалася у спокійному руслі. Але з приходом до влади аграрної команди Михайла Гладія вулкан пристрастей завирував так, що ЗМІ почали друкувати сатиричні колажі: на площі Ринок перед міською радою пасеться стадо корів.
Колишні голови колгоспів та аграрних підприємств намагалися урізати повноваження міської влади. Вони одразу взяли під контроль спиртову та горілчану промисловість, харчову галузь, де крутилися великі та швидкі гроші, розставили свої кадри на важливих ділянках. Партійні квитки Аграрної партії роздавали як перепустки до гуртожитків. Контроль аграріїв був би тотальним, але на заваді постала міська рада.
Що запам’яталося з тих часів? Як аграрії спецрейсом літали у Бразилію наводити міжнародні контакти. Розмах у команди Михайла Гладія був наполеонівський. Та ефективність цієї поїздки дорівнювала нулю — мала туристичний характер за державний кошт. ЗМІ жартували: львівські аграрії вивчали у Бразилії… досвід кагатування бананів.
Також нульовим виявився вплив аграріїв на життя-буття Львова. Вони навіть взялися ремонтувати вулицю Шевченка, демонструючи свій вплив на міську господарку, але далі слів справа не просунулася.
У міській раді тоді засідала рухівська команда Василя Куйбіди, який протистояв наступу аграріїв.
Протистояння активно обговорювали мешканці міста, громадські організації, ЗМІ. І владі таке штучне протистояння авторитету не додало.
Приходили і відходили очільники області, змінювалися політичні партії, депутатські корпуси, а перетягування каната продовжувалося. Брати участь у заходах обласної влади для очільників міста вважалося непрестижно. У кращому разі на колегії ОДА ходили заступники міського голови, а спілкування керівників далі зводилось до листування.
Ірина Гримак.
Окрема думка
Під час жодного конфлікту «область—місто» переможців не виявили, швидше, навпаки — приходило розчарування і невдоволення мешканців. Ще одним найгіршим прикладом таких «взаємин» стало з’ясування стосунків між міським головою Львова Андрієм Садовим і керівником ЛОДА Олегом Синюткою.
Наслідки цього проти-стояння досі стоять перед очима. Вулиці Львова у переповнених контейнерах для відходів, які тижнями не вивозять. Вітер розносить між будинками сміття, яке нікуди дівати. Міський голова киває на політичних опонентів, мовляв, це розправа за його непримиренну позицію. Опоненти кивали на Андрія Івановича: «Чому він за три каденції на посаді міського голови не розв’язав сміттєву проблему?».
А й справді — чому? Про це питання нині вже забули. Очільник міста й далі нехтує сесії чи колегії, але коли виникають проблеми, то показує пальцем на вулицю Винниченка. Сміттєву проблему Львова повинні розв’язати ОДА та обласна рада. Саме область має знайти Львову ділянку для утилізації твердих відходів.
Питання створення Львівської ОТГ теж вирішувала область. Міська рада втратили час, коли з навколишніми селами можна була домовлятися. І тут щось пішло не так, ледве встигли застрибнути в останній вагон. Створення ОТГ відбулось як у гірші радянські часи адміністративними методами.
Але це все винна область, скаже Андрій Садовий. Смітник підпалили опоненти, хоча судова експертиза Харківського НДІ довела протилежне. Поспішне створення ОТГ починають оспорювати в судах. Село Малехів уже отримало позитивне рішення, суд першої інстанції виніс вердикт: приєднали всупереч думці громади. Що жорсткий карантин вводили у зв’язку з коронавірусом — теж область винна. Міський голова перед виборами з тієї причини навіть пікетував «білий дім» на Винниченка.
Нещодавно обласна комісія з надзвичайних ситуацій запропонувала перевести школи на дистанційне навчання. І тут була особлива думка Андрія Садового: навіщо поспішати? Хоча, як показав час, поспішати таки треба було, бо крива захворюваності різко зросла, довелося поспішно створювати нові відділення для приймання хворих на Covid-19. Але натомість Андрій Іванович вкотре продемонстрував свою незалежність.
Велике переселення
Упродовж 2019—2020 років з ініціативи голови обласної ради Олександра Ганущина зі Львова «переїхало» п’ять комунальних закладів обласної ради. Щоправда, ніхто нікуди не переїжджав. Комунальні заклади тільки перереєструвались у населених пунктах області, щоб не платити податки в бюджет Львова. Історичний музей формально опинився в Червонограді, центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф — у селі Завадівка Турківського району, державний онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр — у Старому Самборі, обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих — у селищі Дубляни Самбірського району, обласна клінічна лікарня — у Великому Любені Городоцького району.
В обласній раді формальне велике переселення пояснили так: Львівська міськрада неефективно використовує податки обласних комунальних закладів, а перереєстрація дасть змогу половину сплачених податків спрямувати безпосередньо на розвиток цих закладів.
А коли до «великого переселення» додати численні суди між обласною та міською радами за приміщення, то виявиться, що велика чиновницька машина тривалий час працювала на створення і подолання паперових проблем. І це у Львові, у патріотичному місті, де на вулиці Винниченка і площі Ринок б’ють себе в груди, що ударними темпами розбудовують Україну.Тільки втручання Верховної Ради, яка проголосувала за законопроект № 3118, унеможлививши безпідставну перереєстрацію комунальних закладів, зупинило чиновницьку вакханалію.
Історичний музей уже повернувся до Львова, незабаром — ще чотири обласні комунальні заклади. Від перетягування каната між областю та Львовом міський бюджет Львова у 2019 році втратив 40 мільйонів гривень, а в 2020-му — майже 100 мільйонів.
Ось такі вони чиновницькі ігри по-львівськи. Яка ціна питання?
Ціна питання — розхитування основ державності. Якщо обласна і міська ради в одній області не можуть знайти спільну мову, що тоді казати про інші регіони?
Після виборів обласну раду очолила Ірина Гримак, яка має хороший досвід управління, працювала і в міській раді, і в облдержадміністрації. З її ініціативи Львівський історичний музей дуже швидко повернувся з Червонограда на площу Ринок у Львові. На черзі ще чотири обласні комунальні заклади. Важливий крок до порозуміння між обласною та міською радами зроблено. Але питання залишаються. Де гарантія, що в очільників області чи міста знову не з’являться особлива думка і бажання з’ясувати, в кого більше прав.
Львів.
Фото з відкритих джерел.
