Олександр Ганущин: «Я розчарував батьків, покинувши музику»

logo
75695_oleksandr_ganuwin_ja_rozcharuvav_batkiv_p.jpeg


38-річний очільник Львівської обласної ради Олександр ГАНУЩИН — один із наймолодших в Україні голів облрад. Народився 16 червня 1978 року в місті Рахів Закарпатської області. Закінчив Національний університет імені Івана Франка та Львівський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України. Серед інших керівників області вирізняється дипломатичністю і поміркованістю, вмінням наводити мости і уникати конфліктів. Уперше за роки незалежності на Львівщині припинилося протистояння щодо повноважень між двома гілками влади — обласної радою та облдержадміністрацією.

На знімках: Олександр Ганущин та його сім’я.

Фото з сімейного архіву.

До речі, голова обласної ради Олександр Ганущин разом із дружиною Соломією виховує двох дітей — десятирічну Стефанію та шестирічного Нестора. Тож сьогодні наша розмова про сімейні цінності.

— Вас можна часто побачити на фотографіях у родинному колі. Що для вас означає сім’я?

— Сім’я для мене — це все. Діти і дружина надихають і дуже багато для мене важать, особливо після того, як я втратив матір та батька. Я залишився сам, бо був єдиною дитиною в сім’ї.

— Як ви познайомилися зі своєю дружиною?

— Ми познайомилися 9 вересня 2003-го, коли я прийшов на пару в академію управління. І побачив однокурсницю — свою майбутню дружину. Зустрічалися ми півтора року, потім одружилися.

— Як вважаєте, в якому віці чоловіки мають одружуватися?

— Мабуть, так, як я — у віці близько 30 років, плюс-мінус, коли людина вже доросла, має позитивний і негативний життєвий досвід і усвідомлює, що таке сімейне життя.

— Попервах у молодих пар виникає суперництво за лідерство. Як ви розділили обов’язки після одруження?

— Не тільки спершу. У нормальній сім’ї щодня може виникати боротьба за лідерство. Дуже допомагає відкритість. На дружину припадає більше обов’язків по дому, з виховання та догляду за дітьми. На чоловіка — більше функцій із забезпечення сім’ї як годувальника. Що стосується лідерства, то в родині є різні види взаємодії. Усіх нас рівняють діти, особливо, коли вони вже дорослі, то можуть сказати: тату, не кричи на маму. У нас цей період давно пройдено. Багато непорозумінь усувають самі діти. Не важливо, хто перший, важливо, щоб усе було добре.

— Які найбільш пам’ятні події вашого сімейного життя?

— Це народження дітей — Стефанії і Нестора. В обох випадках я був поруч із дружиною, аж поки малюків не забрали. Ще запам’яталось, як діти зіп’ялися на ноги і самостійно зробили перші кроки, а потім — заговорили. А ще — коли хрестили дітей, коли переїхали з гуртожитку в свою першу квартиру, коли діти добивались перших успіхів. Таких подій насправді дуже багато.

— Які сімейні цінності ви перейняли від своїх батьків?

— Мої батьки (світла їм пам’ять!) були людьми від культури. Викладали музику в дитячій музичній школі. Все в нашій сім’ї робилося з усмішкою і під легкі мелодії. Пригадую, як батько мене в школі вчив музики. Увечері всі діти як діти — стрибають, бавляться на подвір’ї, а я мусив зробити уроки. Батько перевірить, як я граю, аж тоді міг іти гуляти. Мама і тато прищепили мені важливу життєву філософію: треба постійно працювати над собою. У чотири я вже писав і читав. І мене віддали в школу на рік раніше. Я розчарував батьків, бо не пішов учитися музики. Для цього треба було вступати в музучилище після 9-го класу, а я цілий рік не брав до рук акордеон і розучився грати… Також батьки прищепили мені любов до природи. Мабуть, тому я вступив на географічний факультет Львівського університету. Я щасливий, що в мене були такі батьки.

— На вашу думку, які ще закони на підтримку сім’ї потрібно прийняти?

— Мені здається, що ми живемо в такому світі, де дуже багато речей змінюються з величезною швидкістю, й інститут сім’ї за ними не встигає. А на заході, з погляду пересічного українця, робиться багато спірних кроків. Щодо захисту сім’ї, матерів і дітей, я думаю, що ми йдемо своїм шляхом. Суспільні відносини у нашу епоху технологій, соціальних мереж розвиваються швидше, ніж наше законодавство. Я потрохи стаю консерватором і можу собі уявити, яким буду у 50 років. У нас і так багато потрясінь, ми пережили два Майдани, іде війна. Дай нам Боже виконати ті закони, які вже прийнято!

Розмовляв Богдан КУШНІР.

Львівська область.


А поділитися?