Парамедикиню “Госпітальєрів” Чеку – Ірину Цибух поховають у Львові

logo


Прощання із 25-річною парамедикинею “Госпітальєрів”Іриною Цибух з позивним “Чека” відбудеться 2 червня у Києві та 3 червня у Львові. Дівчину поховають на Личаківському кладовищі.

Про це повідомили на Facebook-сторінцімедичного добровольчого батальйону “Госпітальєри”.

Ірина Цибух “Чека” загинула під час ротації на Харківському напрямку 29 травня, за кілька днів до дня народження. 1 червня їй мало виповнитися 26 років.

Завтра, 2 червня, з парамедикинею попрощаються у Києві — у Михайлівському соборі та на Майдані Незалежності.

“Чека” залишила близьким побажання, як має виглядати церемонія прощання із нею. Замість квітів — донати на батальйон та допомога сім’ям загиблих. Ніяких штучних квітівчи пластику. Одяг — вишиванка або камуфляж (для чинних військових та ветеранів/нок)”, — повідомляють на сторінці батальйону.

Також вона попросила, аби присутні співали на прощанні.

“Вона написала: “Хочу, щоб усі співали на прощанні, навчились хоча б десятьом змістовним пісням і заспівали їх одноголосо, щоб погасити журбу рідним співом”, — йдеться у повідомленні “Госпітальєрів”.

Ірина залишила список пісень для виконання на Майдані під час прощання:

“Зродились мивеликої години”;“Пісня буде поміж нас” — Володимир Івасюк;“Весна і ти” — ВІА “Візерунки шляхів”;“Сонце низенько”;“Намалюй мені ніч”;“Запроси мене у сни свої”;“Лента за лентою”;“Леся” — Krutь;“Ой, у лузі червона калина”;“Україна” — Тарас Петриненко.

3 червня відбудеться прощання у Львові. Якповідомив мер Львова Андрій Садовий, о 14:00 розпочнеться Чин похорону в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра та Павла УГКЦ. Після служби процесія вирушить на поле почесних поховань Личаківського кладовища. Там Ірину Цибух поховають.

Ким була Ірина Цибух

1 червня Ірині мало виповнитись 26 років, вонанародилась у 1998 році у Львові, закінчила Національний університет “Львівська політехніка”, до команди Суспільного приєдналась у 2017 році. Там вона працювала з філіями, готувала міжрегіональні спецефіри, втілювала грантові проєкти та знімала документальні фільми, була медіатренеркою. Поза роботою брала участь в освітніх проєктах, де розвивала критичне мислення та медіаграмотність дітей у школах.

“Що мене мотивує і звідки я знаходжу ресурс? Мабуть, раніше я могла б відповістина це питання якимись конкретними прикладами, розповісти про людей, натхнення. А зараз це просто рутина. Треба працювати, бо я інакшого життя для себе не бачу. Або це про відстоювання особистої гідності, або бажання, щоб моїм загиблим побратимам не було за мене соромно. Поза тим уже немає ніяких мрійливих романтичних мотивів продовжувати”, — 8 грудня 2023 длявидання “Детектор медіа”.

Повномасштабне вторгнення застало Ірину Цибух на сході України: 22 та 23 лютого 2022 року в Покровську та Краматорську вона презентувала свій документальний фільм про дітей із віддалених сіл Донеччини й Луганщини, яким бракуєінклюзії. 24 лютого презентація мала відбутися в Сіверськодонецьку, а наступного дня — в Києві. Але домівки героїв фільму Ірини Цибух опинились у російській окупації, а вона повернулася до лав добровольчого батальйону “Госпітальєри”, де відбула кілька ротацій на передовій ще з 2014-го. У складі батальйону Ірина забезпечувала евакуацію поранених бійців із найгарячіших місць і надавала домедичну допомогу.

В інтерв’ю для “ELLE Україна” 30 липня 2022 Іринаговорила: “Я така ж молода дівчина, як будь-яка у Франції чи Іспанії. Ми відрізняємося тільки тим, що на нашому кордоні тоталітарний режим, котрий напав на країну, яку я дуже люблю. Мені подобається подорожувати, але жити я хочу тут. І тому я захищаю свою країну, тому й готова померти, щоб мати волю у своїй країні”.

Ірина врятувала чималобійців, неодноразово ризикуючи власним життям під час евакуацій. Крім того, регулярно з’являлась у медіа, надавала інформацію колегам журналістам щодо роботи парамедиків та медиків у зоні бойових дій, інформувала про можливості навчання й підготовки добровольців для надання якісної домедичної допомоги.

“Думаю, щоб не бачити війни на власні очі, треба бути сліпим. Натомість, щоб уникати розуміння, що твоя участь у війні є обов’язковою – треба бути інфантильним ідіотом і менішкода тих цивільних людей, які вірять, що їх щось врятує від участі у цій війні”, — 8 жовтня 2023, інтерв’ю виданню “Букви”.

Разом із колегами з Суспільного Ірина стала переможницею конкурсу професійної журналістики “Честь Професії” у 2021 році у категорії “Найкраща публіцистика в локальному медіа» та фіналісткою уномінації “Найкращий репортаж” у 2018 році. У листопаді 2023-го отримала відзнаку від президента України орден “За заслуги” III ступеня, у березні 2024 року стала лауреаткою премії “УП 100. Сила жінок”.

Джерело: suspilne.media