Про смаки судять: чому пам’ятник австрійського скульптора розбурхав Львів та куди може переїхати Моцарт-молодший
Пристрасті навколо неоднозначного пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту наближаються до свого піку та поступового згасання. Невдовзі депутати Львівської міської ради остаточно вирішать долю молодшого сина відомого композитора.
Новини.LIVE підготувало літопис епохальних подій фейсбучних баталій навколо провокаційної постмодерної скульптури.
Чим Моцарт-молодший заслужив такої шани?
Франц-Ксавер-Вольфганг Моцарт – повне ім’я молодшого сина того самого композитора Вольфганга Амадея Моцарта. У сімнадцятирічному віці уродженець Відня переїхав жити на Львівщину, де отримав хороший фінансовий контракт. Франц мав давати лекції з музичного мистецтва двом донькам графа Баворовського в містечку Підкамінь неподалік Рогатина. Хоча оплата була досить пристойною, Моцарт відчував себе ізольованим у галицькій провінції, а тому через рік у 1809 році прийняв пропозицію представника австрійського цісаря фон Янішевського про навчання музики його дітей у Бурштині. Там молодий композитор провів два роки. За цей час музикант організував перший світський хоровий колектив, здійснював постановки п’єс, часто давав концерти для гостей бурштинського пана, на яких виконував батькові та власні музичні твори.
Пізніше з Бурштина Франц Моцарт переїхав до Львова, де також працював приватним учителем музики, а у 1826-1829 роках очолював заснований ним музичний хор святої Цецилії, до якого ввійшло 400 аматорів хорового співу. В 1826 році у греко-католицькому кафедральному соборі Святого Юра відбувся концерт, під час якого композитор виконав знаменитий батьківський “Реквієм”. На базі цього хорового колективу Моцарт-молодший також створив музичне товариство святої Цецилії, а ще інститут співу, який фактично став першою музичною школою у місті.
З чого все починалось?
29 квітня 2021 року виконком Львівської міської ради ухвалив рішення про те, що в рамках п’ятого ювілейного фестивалю класичної музики LvivMozArt, який відбувався з нагоди 230-річчя народження Франца Ксавера Моцарта, у Львові на площі Маланюка мають встановити пам’ятник музиканту.
Організатори фесту заявляли, що залучили до роботи над новою скульптурою австрійського митця Себастьяна Швайкерта. За їхніми словами, роботи творця регулярно беруть участь в міжнародних виставках і конкурсах. Сам же скульптор викладає у Віденській академії мистецтв та має власні ательє у Відні й Зальцбурзі. За попередньою угодою європейський візіонер мав виготовити лише саму форму майбутнього пам’ятника. Повноцінну ж скульптуру відливали на одній зі львівських ливарень.
Варто зазначити, що пам’ятник Моцарту – це не перший монумент, який вирішили розмістити на площі Маланюка. У XIX столітті на цьому місці існувала криниця. У 1933-1941 роках її поступово доповнили скульптурним фонтаном. У січні 1980 року на місці фонтану радянська влада встановила пам’ятник письменнику Степанові Тудору. Але 7 вересня 2016 року його демонтували в рамках декомунізації. Натомість після закінчення реконструкції площі у 2018 році тут запрацював питний фонтан-бювет, який відсилав до автентичної криниці.
Ще перед встановленням скульптури організатори LvivMozArt продемонстрували приблизний проєкт пам’ятника. Багатьом львів’янам він видався химерним і таким, що не відповідає архітектурному стилю Львова. Себастьян Швайкерт пояснював свій задум, як глибоку алегорію та символізм.
“Хочу сказати, що це не пам’ятник, а скульптура, колаж вшанування пам’яті Франца Ксавера Моцарта. Це результат моєї праці, мого задуму і архітектурного проєкту. Невипадково, що він стоїть не на постаменті, а на землі – в один рівень з містянами, бо він протягом 30 років був громадянином цього міста. У свою скульптуру я заклав маленького хлопчика, який вдягнув завелику для нього перуку свого батька. На перший погляд, вона виглядає чудернацькою, але якщо ви подивитеся всередину, під неї, ви побачите самого Ксавера Моцарта. Ви побачите його очі, щоки, його справжнього”, – говорив скульптор.
Та “дешифрування” символів Швайкерта не справили значного враження на обурених мешканців. Вони радше сприймалися, як виправдання за невдалий мистецький хід. Впродовж травня 2021 року у Львові тривали гучні обговорення неоднозначного проєкту, які поділили місто на два ворожі табори. А після урочистого відкриття пам’ятника 25 серпня 2021 року розгорілась справжня інформаційна війна.
Зважити всі “за”
Однією з перших на захист “колажу вшанування пам’яті” стала натхненниця проєкту, директорка фестивалю LvivMozArt та диригентка Оксана Линів. Під час конференції щодо встановлення пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту вона порівняла бурхливі обговорення навколо скульптури з Ейфелевою вежею, яку називали соромом Парижа.
“Сучасні твори мистецтва не повинні естетично подобатися кожному. Адже ми не говоримо про масову культуру, загальнозрозумілу, або трафарет, або якийсь штамп. Ми говоримо про мистецьке висловлювання певного митця. І всі спроби цензури суперечать сучасним принципам європейського простору взагалі”, – заявляла жінка.
Підтримати дивне, на думку багатьох львів’ян, художнє втілення образу композитора поспішили наближені до міського голови ЗМІ та політики. Наприклад, колишній головний архітектор Львова, а теперішній блогер-урбаніст Юліан Чаплінський говорив, що така скульптура стане своєрідним мостом між сучасною культурою Австрії та України. Теперішній головний архітектор вміло перефразовував слова свого попередника.
“Це, по суті, алегорична скульптурна композиція, вона не є реалістичною. Тому для людей вона часом незрозуміла. Але це метафора, яка передає багато смислів”, – зазначав головний архітектор Львова Антон Коломєйцев.
Деякі прихильники скульптури, як от народна депутатка від “Самопомочі” Ірина Подоляк, після шквалу критики місцевої влади заявляла, що метою пам’ятника була мистецька провокація, яка чудово вдалася.
“Насправді у Львові стався феномен, коли предмет, дія, практика викликала резонанс, скандал, конфлікт. Це обговорюють від базарів до високих кабінетів. Люди висловлюються про те, подобається чи ні, чи потрібно пам’ятник демонтувати, чи це наруга над мистецтвом. Думаю, доволі швидко ця хвиля спаде, бо Львів живе від скандалів до скандалів, від піків до піків. Це прекрасна провокативна нагода спонукати людей говорити про актуальне мистецтво як таке, що воно нам дає, для чого воно нам потрібне”, – говорила Ірина Маруняк.
До громадського обговорення долучилася й перша леді Львова Катерина Кіт-Садова. На думку дружини міського голови, пам’ятник Францу Моцарту – прояв творчого духу, який дарував Бог. Зазначимо, що у 2019 році жінка зізналася, що розмовляла з “маленьким Ісусом”, який закликав її чоловіка йти на чергові вибори мера.
“Україну врятує творчий дух! Дарований Богом! Скульптура – його матеріальне втілення. Її присутність у княжому місті Лева – свідчення, що є відважні люди, які торують шлях до свободи Духу!”, – писала у своєму Facebook Катерина Кіт-Садова.
Дискусія виявилась настільки резонансною, що вийшла далеко за межі Львова. Так, із висоти столичного погляду ексдиректорка департаменту культури КМДА Діана Попова навіть засумнівалася у психічному здоров’ї частини жителів міста.
“Львів’яни, ви здуріли?! Нє, ще не здуріли і щиро сподіваюся, що цього не станеться, бо ж тільки 500 мешканців вирішили випробувати міську владу на міцність. Все моє єство здригаються, пригадуючи спротив купки навіжених проти реконструкції нового фасаду Театру на Подолі, а сьогодні – це наймодерніша будівля країни, що відома далеко за межами нашого мєстячкового контексту. Земляки, що усвідомлюють загрозу, не мовчіть, ви ж ніби претендуєте на звання найкультурнішого модерного міста країни. Доведіть це!”, – написала Діана Попова у своєму Facebook.
Крім того, з критикою львівського “мєстячкового контексту” виступив німецький часопис про класичну музику Crescendo. Автор статті, яка стосувалася скульптури Франца Моцарта, Алекс Брюґґеманн ототожнив диригентку Оксану Линів з борчинею, яка протиставляє щораз більшим націоналістичним настроям “європейський дух”.
“Через свою прихильність до Франца Ксавера Моцарта Оксана Линів намагається утвердити міжнародне значення мистецтва, заявляючи, особливо в часи зростання націоналізму, що існує таке поняття, як “європейський дух”, спільне розуміння співчуття та гуманізму”, – вважає публіцист.
Зважити всі “проти”
Майже одразу після встановлення скульптури на сайті Львівської міської ради з’явилася петиція про її демонтаж. Подала електронне звернення авторка і виконавиця пісень у жанрі співаної поезії Наталія Криничанка. Однією з двох претензій до роботи австрійського майстра стала естетична складова.
“Я особисто з мистецького світу, мене нічим не здивуєш, бачила різне… але перше враження, як пересічної львів’янки, мами, педагога, екскурсовода – однозначно відштовхуюче. Це не Львів. Можливо, цей пам’ятний знак може стати окрасою якогось приватного дворика чи музею, але не площі в межах суспільного простору”, – зазначала сама авторка петиції.
Позицію жінки підтримала частина львівського академічного середовища.
“Ідея встановлення такого пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту на площі Євгена Маланюка у Львові – не просто негативне явище, а культурологічна катастрофа, насамперед – у головах тих, хто підтримує і голосує за цю пропозицію, а крім того – відверта зневага до історичного середовища старого міста. Я розумію сенс прислів’я “дарованому коневі в зуби не заглядають”, але варто хоча б подивитися, чи “кінь” взагалі подібний до “коня”. При спогляданні пам’ятника, затвердженого на виконавчому комітеті Львівської міської ради, виникає питання: що це – чи колективне невігластво в нас, чи в тих, хто приймає подібні рішення”, – наголошував професор, доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії мистецтв України Орест Голубець.
Також колишній головний художник міста Володимир Сколоздра, закликав ставити такі “авангардові” пам’ятники десь в інших місцях Львова, а не на площі Маланюка. Бо таке авангардне “незрозуміло що” руйнує ауру місця. Зі свого боку куратор Музею сучасного мистецтва у Львові Богдан Мисюга стверджував, що така скульптура відкидає Львів на 30-40 років назад, адже постмодерна культура була актуальна у світі ще в середині 1980-х.
Щоправда, питання існують не тільки до зовнішнього вигляду пам’ятника та австрійського митця, а й до виконкому Львівської міськради. Річ у тому, що депутати дозволили розміщення скульптури на площі Маланюка без жодних громадських обговорень та конкурсу.
“Це жахіття називається скульптурою, а ще страшніше, що воно має стояти у Львові, а ще найприкріше, що у Львові ціла плеяда чудових та сучасних скульпторів й митців, які можуть себе проявити та достойно представити. А найстрашніше, що, наплювавши в душу всім, – від громади до фахівців, нехтуючи звичайними вимогами громадських обговорень, проведенням фахового конкурсу, можливістю вибрати кращу пропозицію. А в основі тупе бажання Садового черговий раз познущатись над містом та львів’янами”, – писав у своєму Facebook ексначальник управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА Валерій Потюк.
Зазначимо, що виконком не вперше ухвалює рішення про встановлення пам’ятників без згоди громади. Так у 2012 році у Львові відкрили пам’ятник легендарному українському шляхтичеві Юрію-Францу Кульчицькому, який, за переказами, ще в у XVII столітті призвичаїв до кави європейців, зокрема й галичан. Скандал із цим пам’ятником пов’язаний не з самим виглядом, а з процедурою його встановлення. Адже скульптуру Юрію Кульчицькому встановили без попередніх конкурсів та обговорень з громадою, за спонсорські кошти приватного підприємства, яким виступила львівська кавова фабрика “Галка”.
Також у 2013 році місцевий підприємець, співвласник ресторану “Маестро” за згоди обласного управління охорони культурної спадщини та двох депутатських комісій міської ради: архітектурної та культурної, не маючи на руках потрібної документації, встановив навпроти свого закладу так званий “Фонтан закоханих”.
“В історії Львова є набагато більше постатей, яким би важливіше було встановлювати пам’ятники в центральній частині міста. Думаю, що в майбутньому чиновники Львівської міської ради уважніше ставитимуться до цього питання й не виникатиме спротиву після того, як уже витрачені кошти і встановлено пам’ятник. Це питання, власне, й обурило творчу інтелігенцію Львова. Бо у Львові є багато творчих людей, художників і архітекторів, які запропонували би щось цікавіше. Те, що в такому закритому режимі було прийнято рішення, за декілька днів до його встановлення, здивувало львів’ян і гостей міста. Це – неправильно”, – вважає секретар комісії архітектури і містобудування Андріян Гутник.
Куди доля може занести Франца Моцарта?
25 листопада 2021 року депутати Львівської міської ради мали розглянути петицію про демонтаж пам’ятника Моцарту, але під час сесії народні обранці встигли розглянути менше ніж 10 питань, а потім і зовсім вирішили перенести сесію на 30 листопада. Тому наразі становище скульптури сина легендарного композитора залишається у підвішеному стані.
Проте навіть у разі того якщо депутати вирішать прибрати Франца Моцарта з площі Маланюка, музикант не позбавиться львівської прописки. Ще 17 вересня 2021 року керівництво парку сучасної скульптури Park3020 запропонувало перенести пам’ятник на свою територію. Адміністрація вважає, що вони зможуть гарантувати скульптурі вдячного глядача.
Окрім того, засновниця ресторану “Моцарт і селера” Тетяна Абрамова нещодавно заявила про свою готовність прихистити нині популярний мистецький витвір у своєму закладі. Та перш ніж пакувати валізи, слід дочекатися офіційного рішення про переїзд.
