Родина кримських татар зі Львова розповіла свою історію

logo


Цієї суботи, 18 травня, в Україні вшановують жертв геноциду татарського народу. 75 років тому почалась депортація кримських татар.

Лише за три дні радянська влада вивезла з Криму усе його етнічне населення. Під час та внаслідок депортації загинула майже половина татар. Десятки років народ відбув на чужині, лише на початках 2000-их нащадкам вдалося повернутися до Криму. Однак сьогодні ці люди знову позбавлені власного дому. Так було із родичами Амета та Діляри Бекірових. Бабусю жінки відправили на Урал разом із дітьми.

«У неї було три хлопчики. Наймолодшому було всього 40 днів. Оце немовля і оголосили ворогом народу», – розповідає кримська татарка Діляра Бекірова.

Тоді одна дитина померла дорогою у вигнання. А далі – десятки років життя на чужині. У 2001 нащадкам таки вдалося повернутися додому.

«Цей Коран пройшов депортацію 1944 року: Урал, Таджикистан, Узбекистан, і повернувся в Крим», показує Священну Книгу Діляра Бекірова.

Бабуся жінки молилася на цьому Корані за повернення в Крим щодня, проте так цього і не дочекалася. Мрія батька Амета – повернутися до Бахчисарая і посадити там дерево інжиру – здійснилася. Вдома він прожив тільки два роки.

«Хвала Всевишньому, що я свого тата поховав у рідній землі, і Хвала Всевишньому, що він не бачив ту холодну весну 2014 року. Я не знаю, як би він це пережив знову», – каже кримський татарин Амет Делявер Огли Бекір.

Сам Амет Бекіров народився в Узбекистані. Розповідає: його батька депортували у 44-му, на той час йому було 5 років. Сьогодні родина Амета знову вимушено покинула Крим.

18 травня – день початку депортації, яку Україна визнала геноцидом кримськотатарського народу. Того дня читають молитву – дуа, за тих, хто не повернувся додому. А також проводять для дітей уроки пам’яті.

«Дуже важливо, щоб наші діти і молодь не забували про 18 травня 1944 року. Тому що зараз дежавю історії. Знову з 2014 року нас кидає в цей вир історичних подій», – каже кримський татарин Амет Делявер Огли Бекір.

Родина Амета та Діляри з дітьми живуть у Львові. Сьогодні у них одна спільна мрія – повернутися додому і вийти на найвищу кримську гору.

«Ми з Ділярою будемо сидіти, Камілка, наша донька, буде грати на кімане (скрипка татарською – ред.), а ми будемо сидіти і дивитися на наш Кара Деніз (Чорне море – ред.). Я, звичайно, буду плакати, а Камілка гратиме нашу старовинну кримськотатарську мелодію».