Ровер власноруч. Як львів’янин майструє унікальні велосипеди

21-річний Руслан Давид створив уже кільканадцять кастомних роверів – із електричним і бензиновим двигуном, на рамі з дротиків, із автомобільними колесами.

Коли Русланові Давиду було вісімнадцять, він навчався у коледжі на ландшафтного дизайнера. Одного разу за пивом його друг запропонував: «Зробімо велосипед! Тобі слабо?». Руслан погодився. За три роки, що минули відтоді, львів’янин створив власноруч тринадцять унікальних кастомних роверів. Тепер це головне Русланове хобі. «Передати кайф, коли створюєш велосипед, неможливо: емоції б’ють фонтаном! Коли я продаю велосипед і знаю, що покупець задоволений, я почуваюсь архітектором, який збудував будинок, де хочеться жити. Це мистецтво», – захоплено розповідає він.

Поняття кастому (англійське custom – зроблений на замовлення) зародилось у 1930-х в Америці і спершу стосувалось автомобілів. Конвеєрне виробництво зробило їх масовими, мати автівку вже не вважалось розкішшю, тож, аби вирізнятися, автомобілісти оздоблювали свої машини незвичними малюнками чи деталями. Перший такий автомобіль створили механіки Джордж і Сем Барріси. Згодом мода поширилась на мотоцикли та велосипеди.

В Україні кастомна культура не дуже розвинена, особливо ж небагато людей займається кастомними велосипедами. «В інтернеті майже немає україномовних матеріалів про дизайнерські велосипеди. Є чимало російськомовних, а більшість – англомовні», – розповідає Руслан. Разом із другом він годинами дивився відео, перш ніж почати роботу над першим велосипедом. Серед сотень світлин роверів знайшли ту, що сподобалась найбільше, та на його основі розробили креслення.

«У пошуках запчастин ми навідувались на заводи й металобази, – каже Руслан. – Дещо я зняв зі свого старого велосипеда. А кермову колонку, педальний вузол і кріплення заднього колеса знайшов на металобрухті». Крім допотопного дриля й болгарки, хлопці не мали жодних інструментів. Бюджет першого велосипеда становив півтори тисячі гривень – менше, ніж коштує зварювальний апарат. Тож зварювати перший велосипед допомагав батько однокласниці.

За три місяці ровер був готовий. «Першого вересня я вперше виїхав на ньому до центру міста. Емоції переповнювали!», – розповідає Руслан. Проте радість була передчасною: виявилось, що велосипед погано пофарбований. Хлопець власноруч створив розпилювач для фарби – переобладнав пилосос так, аби він не всмоктував, а видував повітря. Та й цього разу його спіткало фіаско: шар фарби був таким товстим, що не висох навіть за два тижні.

Довелося перфарбовувати втретє. Цього разу хлопці сушили його не на вулиці, а в помешканні біля каміна. «Цього разу вийшло ідеально. Я знову виїхав у місто, й люди дивились на мій велосипед зі здивуванням, тицяли пальцями, просили сфотографуватись», – говорить Руслан. Він вирішив продати свій витвір і заробив на ньому півтисячі доларів – утричі більше, ніж вклав.

Якщо звичайний велосипед у середньому коштує від трьох до дев’яти тисяч гривень, то кастомний – від дев’яти до тридцяти. Дозволити собі унікальний велосипед може не кожен. «Кастомний ровер сподобається двом-трьом тисячам людей, замовити схочуть кількасот, а реально придбає лише кілька», – констатує Руслан Давид. Утім, фанатів кастомної культури в Україні більшає, щороку на Kyiv Kustom Kulture Fest можна бачити дедалі більше унікальних велосипедів.

Кастом – це філософія, можливість самовиразитись і відобразити свій внутрішній світ. Кастомний велосипед унікальний, він не має копій, і зазвичай саме замовник вирішує, яким буде дизайн. Після вдалого дебюту Руслан із другом почали робити кастомні ровери на продаж.

Два наступні купив українець, який живе в Камбоджі – для себе та своєї дружини. «Через різницю в часі я міг говорити з ним лише вночі. Щодня повертався з пар у коледжі, працював над велосипедом, а вночі робив домашні завдання й розмовляв із замовником», – згадує Руслан. Замовник надіслав фото велосипеда, який йому сподобався, й на його основі Руслан вигадав унікальний дизайн, урахувавши параметри замовника. Якщо у стандартних велосипедів є розміри – S, M, L – то кастомні розробляють під майбутнього власника. Відстань від сидіння до педалей визначається за розміром ноги, довжина рами й розміщення керма – за висотою тулуба й довжиною рук. «Ми роздрукували схему велосипеда в повний розмір, малювали його на асфальті та, коли гнули труби для рами, прикладали їх до ескізу», – каже хлопець. Саме у вигинах була головна відмінність велосипедів: із ламаними лініями – чоловічий, із вигнутими – жіночий.

Чи не найважче було майструвати «Орла». Його рама повністю виплетена з чотириміліметрових дротиків, у ній немає жодної труби. Конструкція складається з двох симетричних частин. Щоб її створити, хлопці спершу підготували спеціальний металевий стіл, у якому просвердлили дірки й поставили затискачі. «Ми встромлювали дротики й таким чином фіксували їх. Спершу робили одну сторону, потім іншу, а в кінці зварювали разом», – розповідає Руслан. Аби рама не гнулась від удару, хлопці зміцнили її триміліметровими пластинами. Решта деталей – справжня солянка: з дитячого велосипеда, з мопеда «Карпати» й навіть із двигуна автомобіля «Жигулі».

«Орлом» його назвали через особливий дизайн: чорні дротики на вигляд наче крила й тулуб птаха, сині – очі, білі – дзьоб. У цій стилістиці зроблене й кермо, яке нагадує продовження крил. Під час перших краштестів дріт не витримував ваги дорослої людини, і лише з третьої не зламався навіть під вагою ста двадцяти кілограмів.

Схожу технологію хлопці використали для помаранчево-чорного велочопера, схожого на американські мотоцикли середини двадцятого століття. Рама оздоблена чорним павутинням дротиків. Ровер має сім передач і їде не повільніше за гірський велосипед. Попри чималі габарити він важить майже стільки ж, скільки звичайний – двадцять сім кілограмів. Над цим ровером Руслан працював два місяці.

Вантажний велосипед Руслан вигадав не сам, а зробив точну копію того, який хотів замовник. Ровер має сім передач три багажники: на задньому колесі, на передньому й позаду, на рівні осі коліс. Багажники слугують також підставками для ніг пасажирів. Нижню конструкцію можна легко від’єднати й прикріпити до заднього багажника, щоб його площа збільшилась – тоді на ньому можуть їхати двоє дорослих людей. Двадцятип’ятикілограмовий велосипед витримує двісті п’ятдесят кілограмів.

Передній багажник призначений для електродвигуна, проте там теж можна возити вантаж. 350-ватний електродвигун можна знімати для перезарядки. «Якщо ви їдете й відчуваєте, що втомилися, можете запустити електродвигун і велосипед рухатиметься сам. Якщо потужності буде замало, йому можна допомагати, крутячи педалі», – каже Руслан.

Для себе він створив велосипед, схожий на мотоцикл Harley Davidson. У нього є двигун у сім кінських сил, бензобак і педалі, тож їздити на ньому можна і як на велосипеді, і як на мотоциклі. Єдиний недолік – 56 кілограмів ваги. Зате розганяється ровер до ста кілометрів за годину й витрачає два з половиною літри бензину на сто кілометрів. Мотоцикл «Урал» спалює вдвічі більше.

«В Україні таких велочоперів майже немає. Є мопеди, але це інша річ – люди просто купують двигун і ставлять його на звичайну раму. Мій ровер має всі елементи мотоцикла й при цьому дуже схожий на американський байк», – каже Руслан. Такі чопери поширені в Європі, проте там, аби їздити на велосипеді з двигуном, потрібні водійські права.

Серед велосипедів, які створив власноруч Руслан – синій із пластиковим фальшивим баком, двоколісний із велетенським кермом, а ще дитячий чопер із автомобільним заднім колесом. Руслан уже думає про те, який унікальний велосипед змайструє наступним.

Текст – Ірина Саєвич

Фото надані Русланом Давидом