Сирота зі Львова після інтернату та ДБСТ повірив у сім’ю
Історія 19-річного львів’янина Геннадія ― це інтернат, згодом дитячий будинок сімейного типу, де вже і батько, і мати з’явилися ― і байдуже, що не рідні. І от тепер в своє самостійне життя, попри нелегке минуле, хлопець вирушає з твердою вірою, що наше щастя залежить від нас самих.
Вже два місяці, як сирота працює офіціантом в одній з міських кав’ярень і дуже задоволений. Його обов’язки ― обслуговувати клієнтів. Однак після інтернату та будинку сімейного типу, де мешкав, зрозумів, що до всіх, хто поруч, треба ставитися як до ближнього. Тож усім допомагає.
«Зараз колектив для мене ― це, можна сказати, третя сім’я чи четверта. Бо кожного разу в мене все по-інакшому», ― розповів сирота Геннадій.
Роботу йому знайшов ліцей харчових технологій, де закінчує навчання.
«Я знаю, що заробляю своїм трудом. Зараз зарплати немалі в нас загалом. Вистачає, аби придбати якісь речі, на гігієну принаймні», ― додав Геннадій.
А ще кілька років тому Геннадій жив в інтернаті. Потрапив туди першачком. Маму позбавили батьківських прав через неналежну поведінку. Бабця оформила опікунство, та вже і її немає в живих. І от в 2014 -му Геннадію пощастило ― потрапив в сім’ю, де з десяток дітлахів. І мама з’явилася, і батько, дарма, що не рідні ― це дитячий будинок сімейного типу.
І от тепер настав черговий етап в житті Геннадія. Закінчуючи навчання ― а йде на вищий, четвертий розряд бармена ― вирушає в самостійне життя. Мешкатиме на квартирі, що залишилась від бабці. Тут зараз міським коштом роблять ремонт. Тож негоди, певен, переживе, бо має тепер сильну підтримку.
«Тепер можу і до інтернату прийти, мене там завжди будуть раді побачити. І в будинок сімейного типу ― мене теж будуть раді бачити. Хоча трохи страшно починати нове життя. Ми про це говоримо з мамою і татом. Вони мене підбадьорюють, щоб я йшов до найкращого», ― поділився страхами сирота.
Тож і нагода з’явиться показати батькам, що недаремно вчився.
«Коли в нас була перша Свята вечеря, вони казали, що «на наступний рік ми до тебе всі йдемо». Я казав: «добре, немає питань». Постараюся вмістити тих 12 чоловік тут в хаті. Постараюся», ― додав Геннадій.
Головне, що Геннадій має тепер сильні орієнтири: «З інтернату казали завжди: «Будь людиною». Мама завжди говорить ― я це звідти взяв ― що кожного вечора треба молитися. І я завжди молюся. І дякую Богу, що здоровий ліг спати, і зробив все, що мав зробити в цей день».
