Сміття завжди і всюди: чи існує вихід зі стихійних пасток?

logo


Спеціально для “Цензор реформ” підготував аналітик житлово-комунальних та енергетичних програм Громадянської мережі ОПОРА Дмитро Кузнєцов

Тема сміття в Україні влітку стає особливо актуальною. Насамперед, це пов’язано з тим, що жителі міст мають змогу «насолоджуватись» гнилими запахами сміттєвих полігонів неподалік. Саме це для більшості громадян є аварійним сигналом, що нагадує про проблему твердих побутових відходів.

Пригадаємо трагедію на Львівщині, яка трапилась торік. Минуло вже чимало часу, а проблема досі не вирішена. “В Україні нараховується 6,5 тисячі законних і близько 35 тисяч незаконних сміттєзвалищ, загальною площею 7% території, а це можна прирівняти до площі цілої Данії”, – про це заявив у ефірі Громадського радіо депутат Броварської міської ради та активіст Андрій Саук. Цифра не остаточна, адже якщо облік сміттєвих полігонів ведеться, то площу стихійних звалищ виміряти практично неможливо. Саме це минулоріч спробувало зробити Міністерство екології та природних ресурсів України, запропонувавши спеціальний мобільний додаток “Екомапа”, за допомогою якого можна фіксувати та моніторити стихійні звалища по всій Україні. Той же Андрій Саук розшукує і фіксує звалища, і навіть добивається адекватної реакції чиновників, однак такий активізм іще не набув популярності всеукраїнських масштабів.

Відповідальність за об’єми сміття та площу, яку воно займає, мають нести як влада, яку чверть століття незалежності нашої держави не турбувало сміття, так і громадяни, для яких питання сміття “закінчувалось” у загальному баку для ТПВ і обходилось у середньому 8-9 грн з людини за місяць. Що зі сміттєвим пакетом трапляється після потрапляння у бак, мало кого цікавить. Так, за останні 5 років обсяги утворення побутових відходів особливо не змінились, хоча існує тенденція до їхнього скорочення. Якщо в 2011 році ця цифра сягала 8069 тис. тонн, то в 2016 році вона впала до 6946,2 тис. тонн, тобто скоротилась на 14 %.

Сьогодні влада як ніколи активізувала роботу над пошуком вирішення проблеми зі сміттям. Про це свідчить Національна стратегія поводження з відходами, яку ще торік Мінекології представило для обговорення. Формування нової політики та втілення заходів у сфері поводження з відходами та раціонального використання природних ресурсів передбачатиме також Стратегія низьковуглецевого розвитку України.

Задля вирішення проблеми зі сміттям народний депутат України Олександр Домбровський під час розгляду законопроекту №4493 “Про ринок електричної енергії України” запропонував поправки 1115, 1124, 1127, 1129 і 1135 щодо встановлення “зеленого” тарифу для спалювання твердих побутових відходів. Вони надавали б можливість продавати електричну енергію, згенеровану під час спалення сміття, державі за “зеленим” тарифом. Адже, відповідно до закордонних практик, “зелений” тариф – перевірений стимул для розвитку сектору відновлюваної енергетики.

У розвинутих країнах світу генерація електричної чи тепловою енергії за допомогою спалення сміття – буденний досвід. Швеція відома тим, що скоротила об’єми сміття на звалищах в країні до 4% (у той час, як в інших європейських країнах цей показник на рівні 38%) і закуповує його у сусідніх країнах. Китай славиться найбільшим сміттєспалювальним заводом у світі. Однак на його будівництво країна мала отримати спеціальний дозвіл від світової спільноти.

Спалювання сміття має низку позитивних та негативних сторін. До позитивних, зокрема, варто віднести скорочення об’єму сміття, відповідно, скорочення шкідливих газів, у тому числі парникових, які виділяються при перегниванні. Разом зі скороченням об’єму сміття скорочується ймовірність пов’язаних з цим катастроф, таких, як обвали чи пожежі.

Однак сьогодні в Україні повноцінне втілення світового досвіду спалення сміття неможливе. Адже, відповідно до загальноприйнятий у розвинених країнах практик, спалюються ті відходи, які не піддаються переробці. Натомість в українців де-факто відсутня звичка сортувати сміття для повторної переробки. Відповідно, спалюватиметься все: пластик, скло, метал та папір. А це, у свою чергу, сприятиме виділенню у атмосферу важких металів, канцерогенів та шкідливих газів. Отже – пряма шкода для здоров’я. Саме з цієї причини правки до законопроекту “Про ринок електричної енергії України”, запропоновані Олександром Домбровським, викликали осуд у громадськості та були, зрештою, зняті.

Наразі в Україні налічується 4 сміттєспалювальних заводів, та лише один із них – діючий, тож не дивно, що він не справляється з обсягами побутових відходів, які утворюються на території держави. От і маємо ситуацію, коли Україну з її 40 000 сміттєзвалищ аж ніяк не можна навіть порівнювати із членами ЄС, для яких нормою є не більше 500 полігонів на країну. До того ж, близько 25% наших санкціонованих полігонів не відповідають екологічним стандартам.

Водночас, такий високий рівень стихійних звалищ може бути наслідком того, що близько 60% приватних домогосподарств не мають доступу до централізованого вивезення відходів.

На думку багатьох експертів, для вирішення проблеми сміття в Україні не потрібно витрачати великих коштів. Достатньо розвинути сектор повторного використання та переробки твердих побутових відходів та сприяти підвищенню культури сортування сміття в українців. Адже у нас досі не всім очевидно, що завжди ефективніше повторно використати матеріали, а не купувати чи виробляти нові.

Позитивним сигналом до змін стає поява різноманітних сервісів, що показують, куди здавати сміття для знешкодження або повторної переробки, і навіть дають змогу налагодити малий бізнес, встановивши сміттєсортувальну лінію.  

Що це дасть в результаті? Після сортування сміття та його повторної переробки розміри звалищ можуть зменшитись на 70%. А решту сміття (те, що не підлягає переробці) можна використовувати як біопаливо, отримуючи як тепло, так і електроенергію.