Собітка, ладкання та збитки: як відзначали Івана Купала на Львівщині

logo


За новим церковним календарем Різдво Івана Предтечі відзначають 24 червня. Це свято поєднало язичницькі та християнські звичаї, кожен регіон мав свої особливості святкувань, але єдине, що їх поєднувало – це вогнище, через яке стрибала молодь. Музей народної архітектури та побуту у Львовірозповів про традицію собітки та інші, які були поширені на теренах Лемківщини, Бойківщини, Надсяння.

Народні звичаї і святкування на Івана Купала пов’язані з днем літнього сонцестояння. Після поширення християнства традиції об’єднались з відзначенням свята Різдва ІванаПредтечі.

«Зараз це свято у своєму світському варіанті найбільш відоме в Україні під назвами Івана Купала, Купайла. Проте на західноукраїнських теренах, зокрема в Галичині, цей день має свої локальні визначення і звичаєву специфіку. Наприклад, на теренах Опілля і Підгір’я при описі свята люди зазвичай просто кажуть “на Івана”, деколи “Івана Лопушного”, “на Яна”, бойки, лемки, надсянці вживають також слова “собітка”, “собаня”», – розповідає наукова співробітниця етнографічноговідділу музею Анна Черноус.

Собітка (субітка, собаня, сабаня) – це спеціальне вогнище, яке традиційно запалюють «на Івана». Цим словом також називають процес святкування – пригощання, паління вогню, забави. Такі «соботки» запалювали на площах міст, біля лісу, в горах. А будинки в цей час прикрашались травами і квітами.

Етнографи ХІХ ст. так описували собітку: «свято відоме у чехів, сербів, моравів, карпато-росів, болгар та поляків. Там Іванівська ніч називаєтьсяСоботки. Іванівські вогні горять на Карпатських горах, Судетах і Крконошах. Народ підперезується сплетеними квітами, на голову вдягають вінки з трав, водять хороводи, співають пісні, старші люди добувають з дерев живий вогонь. Після перестрибування через вогнища купаються в росі».

Собітки сягали висоти у п’ять метрів (фото скансену)

Сучасні дослідники зібрали свідчення, що на західних теренах України на Івана збирали й освячували зілля, палили вогні (Самбір). Подекуди хлопці робили по селах збитки, як взимку на Андрія – напркилад у селах Раделичі та Гонятичі Стрийського району. У цей день було заборонено купатися через «особливу активність нечистої сили, до води ж мали право вступатихіба каліки» (с. Дубляни Самбірського району).

На Галичині не було традиції пускати вінки на воду, виготовлення «марени», як і не зафіксовано купальських пісень. Натомість були такі традиції:

собіткові наспіви або ж ладкання до собані,локальні обряди плетіння і розривання вінків біля вогню (с. Боберка Самбірського району),прикрашання брам та осель спеціальним зіллям (села Тумир і Дубівці Галицького району Івано-Франківської області),нічні чатуваннябіля заготовленого для вогнищ гілля і паління великих вогнів з максимальним задимленням. Раніше для цього використовували сіно, солому, гілля хвойний дерев, але у новітні часи для такого ефекту почали палити автомобільні скати.

Зібраним в цей день квітам і травам приписували цілющі, навіть магічні властивості. Навіть досвітня «іванівська» роса вважалася помічною при недугах – нею вмивалися і капали очі «від хворіб». У східних районах Бойківщини зібрані на Івана трави називають«іванками», їх наділяють цілющими властивостями і зберігають висушеними впродовж року, додаючи до різних трав’яних зборів.

Предки вірили, що зібрана в цей час «розрив-трава» допомагала відкрити усі замки, а «плакун-трава» доведе до сліз нечисту силу. А хто в ніч на Івана знайде папороть, отримає владу над силами природи.

Зібрані на Івана трави мали цілющі властивості (фото львівського скансену)

«У деяких селах Бойківщини дотепер живе звичай палити вогонь на Івана і збиратися при ньому на забаву великим гуртом. Звісно, контекст і наповнення свята змінилися з плином часу: практично забуті собіткові пісні, 5-метрова собітка змаліла до невеликого символічного вогнища. Не кожній громаді вдалося зберегти бодай пам’ять про власні локальні звичаї, часто вони витіснені“загальноукраїнським” клубно-купальським сценарієм, який поширювали “згори” ще за совєтських часів задля спрощення і, зрештою, знищення різноманіття нашої культурної спадщини. А все ж, інформація, зібрана науковцями буквально по крихтах, дає можливість частково відживити втрачені традиції або принаймі скласти уявлення про це свято на західноукраїнських теренах», – наголошує Анна Черноус.

У фольклорному архіві при ЛНУ імені Івана Франка можна послухатисобіткову пісню. Зокрема, запис зробили під час експедиції у села Боберка Самбірського району.

29-30 червня у львівському скансені відбудеться ярмарок «На Івана в Гаю». Заплановані майстеркласи з традиційних ремесел: вибійки, гончарства, соломоплетіння, народних прикрас, витинанки та дерев’яної іграшки.Майстри з різних регіонів продаватимуть свої крафтові вироби. Також працюватиме літній лекторій та будуть грати музики.