«Театр хоче ризикнути і зробити таке, що людям не сподобається»
Театр «Гершом» з’явився у Львові вже понад рік тому — його створили молоді львівські актори разом із американським режисером Сезом Баумріном. За час театр, що працює у приміщенні напівзакинутого заводу медичної апаратури, встиг стати одним з найбільш потужних культурних осередків Підзамча.
З нагоди Міжнародного дня театру ZAXID.NET розповідає історію цього незвичного мистецького проекту.
***
«Гершом» стоїть на трьох стовпах: це кімната неправильної форми на п’ятому поверсі головного корпусу заводу РЕМА на вулиці Заводській, нью-йорківець Сез Баумрін і молоді львівські актори з курсу Олега Стефана. «Гершом» — це не лише театр: за понад рік його роботи тут, окрім вистав та перформансів, відбулись тренінги з акторської майстерності чи сучасного танцю, виставки та вечірки. Але забери хоч один з початкових елементів — і «Гершому» у його нинішньому вигляді не було б взагалі.
«Я просто практичний. Не було місця для репетицій, люди мерзли, а у нас був проект, який треба було зробити — тож я знайшов це приміщення. І тепер люди, з якими я починав працювати, мають свій власний проект. Тепер вони більш незалежні», — згадує Сез Баумрін.
«У людей є бажання творити щось прекрасне після того, як вони вийдуть з театру»
Неможливо визначити вік Сеза на перший погляд. Про те, що йому 60 років, згадуєш лише під час розмови — і то лише коли сам він, жартома, каже: мовляв, нема у нього часу так довго думати над відповідями, як би того хотілось. Сез виділяється: своїм рудим волоссям, Нью-Йорком і родиною, що втекла після Другої світової зі Стрия. Його дідусь разом із родиною дійшов пішки до самого Гданська, аби дістатись звідти до Америки. За кілька років там він познайомиться з майбутньою бабусею Сеза — з’ясується, що вона теж родом зі Стрия.
Сез говорить повільно і зважено, не зважаючи на те, що каже, ніби не має на це часу. Професор театрального мистецтва у Нью-Йорку, він є дослідником та експериментатором. І доля українського театру йому справді не байдужа — адже він ретельно вивчав творчість Леся Курбаса.
«У вас є цей світ, сповнений театру і танців. Люди ходять на тренінги і ніколи їх не використовують. Або якщо й використовують, то з цього виходить щось дуже звичне і традиційне. Воно нікого нікуди не веде. Але вони хочуть кудись піти – це відчувається у їхній пристрасті. У людей є бажання творити щось прекрасне, створювати щось, що змінить чиєсь життя після того, як вони вийдуть з театру. І ця група людей справді неймовірно сильна», — розповідає режисер.
«Гершом» – це простір для творчих експериментів, тож окрім театру тут не бракує й інших видів мистецтва
«І вона народила йому сина на ім’я Гершом, і сказав він: я був прибульцем на чужій землі»
У 2016 році Сез Баумрін приїхав у Львів на запрошення тодішнього художнього керівника театру ім. Лесі Українки Євгена Худзика. Група акторів з різних країн, Subpoetics International, кілька днів працювала з львівськими акторами-студентами. Після цього практикуму з’явився перформанс «Чужинець на чужині», з якого фактично і виріс «Гершом».
Основу нового театру склали молоді актори з навчального курсу відомого у Львові Олега Стефана. «Чужинець на чужині» став їхнім курсовим проектом, режисурою якого й займався Сез Баумрін.
Завдяки приїду міжнародної групи акторів Subpoetics International виник перший перформанс – «Чужинець на чужині»
«Нас вчили і створювали як єдиний організм, як класну команду. І, як на мене, ми були дуже хорошим ансамблем. Мені здається, це і є те, що зачепило Сета, коли він з нами познайомився: ми були готовою глиною, яку можна було ліпити», — вважає акторка Валерія Котеленець.
Дівчина розповідає, що тренінги з акторами Subpoetics International під керівництвом американського режисера тривали кілька днів з ранку до ночі.
«Ми взаємно захопились одні одними: він був у захваті від роботи з нами, і ми так само. Потім, після цих тренінгів, ми багато говорили з цими акторами. Ми слізно прощались, бо думали, що вже ніколи не зустрінемось — але Сез сказав, що йому сподобалось з нами працювати і він збирається приїхати ще. Влітку 2016 року він запитатав, чи бажаємо ми продовжити роботу», – згадує Валерія.
Валерія Котеленець (у центрі) була однією зі студенток відомого львівського актора Олега Стефана
Так поступово з одного перформансу почала виростати тінь театру «Гершом». Їхній «Чужинець» постійно вдосконалювався — це був складний поліфонічний виступ, що поєднував у собі хореографію, спів, плетиво цитат з віршів та пісень. Гершомом у Старому Завіті звали первістка Мойсея, народженого його дружиною-мідіянкою Ціпорою. Це ім’я означало «народжений на чужині», адже Мідіянська земля була чужою для Мойсея.
На відкритті гостей набилось чимало — своє зіграло і те, що театральна прем’єра відбувалась на території заводу. Більшість відвідувачів «Гершому» — це молодь. Втім, часто можна побачити і публіку старшого віку. Не оминають це місце й колеги акторів, їхні викладачі чи театрознавці.
Аншлаг у день відкриття «Гершому»
«Звичайно, і друзі приходять на наші вистави — не без цього. Але я кожного разу бачу нового глядача. Насправді мене це дуже дивує: що хтось приходить на затертий завод, де щось робить групка людей. Не знаю, чи я би сама прийшла на такий завод, чесно», — зізнається Валерія Котеленець.
Втім, на думку режисера, місце для театру не має значення, це лише кімната. Головне — це люди.
«Мої бажання сильніші, ніж у моїх колег. І не лише тут. Якби я міг очолити театр, я би керував ним геть в інакший спосіб. І я був би дуже щасливий, якби знав, як саме», — сміється Баумрін.
Для нього театр — спосіб створити більш миролюбний світ, хоч майстер і визнає — це непросто. Прагнення звільнити людей від їхніх страждань і є причиною, чому Сез займається своїми театральними експериментами й пошуками. Місце чи місто для нього тут не має значення: від однаково захоплено працює у Нью-Йорку, Словенії, Франції, Польщі чи в Україні.
«Моя думка полягає у тому, що театр помирає повільною смертю від дня народження електронних медіа у світі, де люди залишаються вдома. Театр є одним з різновидів ліків для суспільного інтересу — скоріше навіть, він хоче ризикнути і зробити щось таке, що людям не сподобається або розлютить їх. Або зробити їх дійсно щасливими», — вважає Сез Баумрін.
Театр на ногах
Сез підкреслює — це не «його» актори, він лише працює з ними:
«Це не мій проект, я — посередник. Я перевіряю, чи люди можуть виконати свою роботу. Слухаю, що вони мають сказати. Шукаю способи, як забрати перешкоди. І вчу».
Мова — важливий елемент для розуміння внутрішнього життя «Гершому». Її тут водночас багато і мало: щонайменше — дві, англійська Сеза та українська акторів. А мало її тому, що іноді жодна з них не потрібна.
Львівські актори під час французького фестивалю Rabotage
«Ми не так багато говоримо — просто працюємо. Робота тут є зрозумілою без слів. Ми працюємо весь час на ногах, тож більше ходимо, ніж говоримо», — пояснює Сез.
З тим, що мова впливає на їхній театр, погоджується і Валерія: вона каже, що через переклад робота триває довше. Та, за її словами, досвід співпраці із Сезом Баумріном відрізняється не лише через постійну присутність перекладу — він, мовляв, просто сам є цілком з іншого світу. І ці відмінності створюють цю додаткову цінність як для досвіду самих акторів, так і для їхніх проектів.
Якщо це не зачіпає твоєї душі, то це не театр
За понад рік роботи у «Гершомі» провели багато тренінгів, поставили американські п’єси Кліффорда Одетса «Пробудіться та співайте» і «Золотий хлопчик» у перекладі Івана Непокори, влаштували «різдвяні містерії». Останнью роботою стала постановка за текстом Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».
Різдвяні містерії – проект, що поєднав театральну складову та обмін враженнями та спогадами про свято із гостями
Про плани тут говорять обережно: все таки, усі актори мають роботи в інших театрах, тож часу на ще один залишається небагато.
«При нашій зайнятості в інших театрах зібратись та зорганізуватись — це дуже складно. Коли ми були студентами, у нас був навчальний час, а тепер кожен сам по собі. Але я бачу в інших бажання продовжувати збиратись і створювати щось разом, а не розбігатись. Бо ця ансамблевість — це рідкість в наш час. І це круто, зокрема й мені як актрисі: бути з тими, з ким я вже чуюсь, з ким мені комфортно», — каже Валерія Котеленець.
Команда театру «Гершом»
Сез Баумрін же згадує, що мріє провести у приміщенні ремонт і зробити його зручнішим для акторів та глядачів. У приміщенні театру нема постійного опалення, та й куліси (вони ж — гримерки) тут облаштовані радше символічно.
Але головне — не це. За жартами і довгими діалогами ховаються мрії значно амбітніші – міняти театральні традиції як такі.
«Якщо не занурюватися в цю роботу, із пристрастю і бажанням створити щось, що триватиме вічно – традиція не зміниться. А якщо театр не змінить своєї традиції, то театр помре. Театр повільно вмирає у всьому світі. У моєму рідному місті є Бродвей — і я не маю потреби ходити туди, бо можу розказати, що відбуватиметься на сцені ще до того, як прийду в театр. Це та сама стара історія, що повторюється знову і знову», — каже Сез Баумрін.
— Може, якщо театр вмирає, нам треба вбити його і забути?
— Так, але театр повернеться. Я кажу вам, якщо ви закриєте лікарні, то вони відродяться.
— Але людям потрібні лікарні.
— А ви думаєте, людям не потрібен театр?
— Я не впевнена. Не впевнена, що всім потрібен театр.
— Він може бути їм потрібен.
— Може, вони просто цього не знають?
— Що їм потрібно — так це те, що театр може зробити за найкращих обставин, знову згадуючи світ Давньої Греції. Це катарсис. Якщо це не зачіпає твоєї душі, то це не театр. І я не стверджую, що ми робимо це. Я лише думаю, що це причина того, що це місце інакше. І чому місця, подібні на це, мають існувати. Бо я вважаю, що потенціал творити це лежить саме тут.
Сез Баумрін вважає, що головне, що має створювати театр – це катарсис
На думку Сеза, «Гершому» нічого не заважає існувати хоч цілу вічність. Це залежатиме лише від тих, хто його творить. І наразі творці «Гершому» не збираються це завершувати.
«Можна говорити пафосними фразами, що це внесок у культуру країни і Львова, але насправді все дуже просто: ми робимо те, що ми любимо і чим хочемо займатись, і з тими людьми, які важливі для нас. Це просто в кайф», — каже Валерія Котеленець.
(всі фото взяті з Facebook-сторінки театру)
