У Львові є цілі вулички, вимощені єврейськими надгробками

logo


23754839 2149234058427413 2758907101156131969 nДнями на площі Галицькій, у внутрішньому дворику, були знайдені єврейські могильні плити – мацеви, які служили сходами до котельні. Голова товариства єврейської культури ім. Шолом-Алейхема і керівник Львівського волонтерського центру при ВЄБФ «Хесед Ар’є» Олександр Назар каже, що, найімовірніше, ними встелене і все подвір’я. Про це повідомляє Дивись.Інфо

Журналісти розпитали у пана Олександра, які ще знахідки, пов’язані з єврейською культурою, виявляли і яка їхня доля.

– Ми отримали повідомлення від туристів, які відвідували Львів, на Фейсбук-сторінку нашого волонтерського центру з фотографіями. Там була написана адреса. Це було десь близько двох місяців тому. Потім ми пішли туди, сфотографували, зв’язалися із заступником мера Москаленком, обговорили всі питання і домовилися про те, що можна забрати плити. З котельні ми забрали всі плити. Але мешканці кажуть і ті, хто там має офіси, що під бруківкою вся площа у плитах. Проблема в тому, що п’ять років тому власники офісів своїм коштом поклали бруківку. Там тепер у тій котельні ще треба відновити сходи. Це теж велике питання. Ми зібрали досить велику кількість плит. Наразі, будемо думати, як їх упорядкувати, а потім з часом, можливо, зможемо забрати і ті інші плити.

23755418 2149234135094072 1187050372625865905 n 315x420– А що зараз з цими надгробними плитами?

– Ми відвезли їх на Янівський цвинтар і поклали з боку від вулиці Пелехатого, де єврейський цвинтар і, можливо, наступного року зробимо таку стіну, як ми зробили у Добромилі. Але для цього теж треба багато узгоджень, погоджень. Хотілося б, щоб вони не валялися на землі, а привести якось це до ладу.

– Але ж подібні знахідки виявляли і в інших місцях?                          

– Місць таких чимало, але вони, зазвичай, проблемні. Наприклад, є Личаківський автодорожній комбінат. Там теж є плити, але земля перебуває у приватній власності. До того ж ті плити заасфальтовані. А біля спорткомплексу «Україна» є ціла вулиця, вимощена надгробними плитами. Там щоб забрати плити, треба зривати всю дорогу. На Степана Бандери, там де «Тюрма на Лонцького», двір теж є частково замощена плитами, а зверху – асфальт. Потрібен дозвіл від СБУ, бо це вважається відомча територія. Є ще й інші місця. Часом тапляються поодинокі знахідки, часом багато знаходиться. Багато мацев може бути у районі Краківського базару. Там можуть з плит бути підпірні стіни, фундаменти. Ймовірність існує. Часто буває так, що люди знаходять, фотографують  і виставляють у Фейсбук. Тоді простіше виловити, поїхати і забрати.

– Тобто подібні випадки не рідкість?

– Ось, наприклад, минулого тижня один чоловік у себе на городі знайшов невеликий фрагмент плити. Це було у районі вулиці Патона. Він просто щось там робив, порався і знайшов шматок плити. Все це у пакеті помістилося.

– А по області є такі знахідки?

– По області складніше працювати. З одного боку, простіше домовлятися з місцевою владою. Натомість, з іншого боку, тільки, щоб доїхати, треба багато часу. Ми намагалися щось робити і з цвинтарями, і з синагогами. Є такий рух – хочемо надихнути місцевих людей теж цим займатися, адже це не тільки єврейська спадщина, це частина львівської спадщини.

– А як щодо синагог?

– Практично у кожному маленькому містечку Львівщини є синагога. Цей культурний пласт дуже цікавий. Синагоги, зазвичай, зводили поруч з ринковими площами або за кілька вулиць до центральної площі. Хотілося б, що їх берегли. Ось, наприклад, Великі Мости – це містечко з одно чи двоповерхових будівель, доволі одноманітних, а саме синагога і церкви несуть у собі основну архітектурну спадщину. Сакральні споруди створюють історико-культурний ландшафт. У Великих Мостах синагога сьогодні провалюється, падає дах. У Сокалі в синагозі сміття. Вона у скверику стоїть і все сміття зі скверику викидали туди. У Турці синагога перебуває у приватній власності – там міститься деревообробний цех. Тобто всередині від синагоги нічого не збереглося, залишилися тільки зовнішні ознаки. У Жовкві інша ситуація. Тут Державний історико-архітектурний заповідник, який підпорядковується Кабінету Міністрів. Там зовсім інший рівень, але проблема є . Мідний дах намагалися вкрасти. Це складно. А ось у Старому Самборі синагога взагалі не була ні у чиїй власності. Зараз місто має взяти її на свій баланс як культурну споруду. Без комерційної діяльності, без нічого. Там вже геть падав дах. Але вдалося синагогу перекрити, там працювали наші майстри, допомагали волонтери. Ми там зробили табір. Сподіваємося, що цей дах простоїть 10-15 років.

– А як вирішили ситуацію у Добромилі, де мацеви слугували бруківкою 70 років?

– Там були дуже складні перемовини з місцевою владою. Мер помінявся, аж тоді пішли справи. Це було на подвір’ї приватного будинку. Коли ми вивозили вже плити, то постійно змінювалися умові від власності. Але за три рази ми вивезли усі надгробні камені. Завдяки єврейській громаді з Добромиля у Сполучених Штатах, яка дала кошти на вивезення і впорядкування, вдалося все це зробити. За їхні кошти ми збудували стіну пам’яті. У кожному випадку треба шукати індивідуальний підхід. Є певні нюанси. Часом питання швидко вирішується, часом треба кілька років зачекати. Наприклад, у Самборі є така проблема, що колись там хотіли впорядкувати єврейський цвинтар. Натомість ті, хто був проти, встановили на єврейському цвинтарі три хрести. І тепер проблема. Наразі, там, по суті, футбольне поле, де діти грають футбол.  У таких питаннях треба бути дуже обережним, бо різкі рухи можуть зашкодити. Часом варто почекати –два-три роки, бо внаслідок необдуманих дій очікування може розтягнутися на десятиріччя.

– Ви працюєте на волонтерських засадах?

– Ми і раніше так працювало. Це, по суті, волонтерський центр. Просто зараз є трохи більше фінансів і можна вирішувати більше справ. Наприклад, тепер може не одну акцію проводити, а п’ять протягом року. Є така справа, що люди самі виявляють ініціативу. Наприклад, у Добромилі є такий пан Любомир, який вже другий рік цим займається. На місці синагоги, яку німці спалили разом з прихожанами, він встановив пам’ятний знак. Процес іде, потроху буде щось мінятися у свідомості людей.