У Львові проведуть школу, яка досліджує спільність та відмінність релігій

logo


Професор релігії, науковий співробітник Інституту культури, релігії та світових справ Бостонського університету Адам Селігман провів у Львові відкриту лекцію про миробудування у межах ХІV Екуменічного соціального тижня. Професор анонсував у Львові проведення школи для прийняття розбіжностей у світових релігіях, передає “Еспресо.Захід“.

image

Професор Селігман очолює глобальну освітню мережу, що дає можливість представникам різних релігійних спільнот визначати і приймати свої особливості – Communities Engagingwith Differenceand Religion (CEDAR). У 2023 році таку планують провести у Львові. Професор Селігман розповів про те, чому вона потрібна у сучасному світі.

“Школа розпочалась у Сараєво у 2001 році. Ми, євреї, християни та мусульмани, зустрілись в аеропорту і заклали ідею школи, яка би досліджувала спільність та відмінність. Це мала б бути спроба дослідити різні спільноти. Ми всі належимо до різних громад, водночас маючи багато спільного й відмінного”, – пояснив Адам Селігман.

Друга школа відбулась у Хорватії, а згодом школу приймали Ізраїль та Туреччина. Дві перші школи зосереджувались на релігійних відмінностях, згодом у Боснії та Герцеговині говорили про конфлікт, який мав там місце, в інших державах – про етнічні спільноти.

“З часом ми збагнули, що маємо справу не тільки з релігійними різницями, а й з будь-якими іншими різницями. Це стало нам дуже чітко зрозуміло, коли ми переїхали до Африки, де різниці є на рівні племен. Будь-яка розбіжність – це виклик для нас. Ми часто при цьому почуваємось некомфортно. Однією з цілей школи є показати, що цей дискомфорт – це лише наше почуття, він нічого не має спільного з тим, що відбувається”, – зазначив професор Бостонського університету.

Адам Селігман пояснює все так: ми пізнаємо щось тільки тоді, коли це досвідчуємо. Інтелектуальне пізнання звичайно важливе, але досвід важить більше. Тому більшість навчання у його школі спрямована саме на досвід.

“Важливо розуміти, що коли ми говоримо ніби про одне й теж, ми часто можемо мати на увазі зовсім різне, бо кожен вкладає у якийсь предмет чи явище своє значення. Моя мама продала дім, в якому жила понад 50 років, знала буквально кожну тріщинку, кожну плямку. Її успіхи, її трагедії великою мірою були пов’язані саме з цим будинком. Коли вона продавала його, з новим власником вони мали погодити тільки одну абстрактну річ – ціну. Її сприйняття, її ціна не мала ніякого значення для того, хто купував цей дім. Дуже часто це те, що характеризує наші стосунки один з одним: ми маємо порозумітись щодо чогось дуже вузького, думаючи, що насправді домовляємось про багато. І частковою ціллю школи є виробити розуміння отого глибокого рівня розбіжностей”, – каже професор.    

Усі школи засновані випускниками школи. Спільно та намагається не подолати розбіжності, а навчитись приймати їх і жити з ними. Людям притаманно боятись відмінностей, однак важливо не створювати ілюзії схожості. Засадничим у школі є знання розбіжностей є ключем до розуміння.

“Ми надаємо перевагу трьом видам навчання: когнітивному, досвідному та емоційному. Коли ми вивчаємо один одного у вузькій групі через приватні історії, цей досвід дуже важливий. Потрібно відкритись на складність реальності, що постає перед нами. Наш фокус завжди на конкретних практиках, а не на загальних концепціях. Ще один аспект школи – обмін думками щодо прожитого в школі, адже кожен по-своєму сприймає прожите”, – зауважив Селігман.  

Професора Селігман свідомий того, що в Україні багато релігійних спільнот і вже знає, які основні аспекти треба буде пропрацювати під час проведення такої школи у Львові. 

“Історія Галичини, зокрема, й історія Львова, дуже складна. Минуле не є мертвим, воно живе і воно просто сховане під дуже тонким шаром землі. Тут є різні громади, які по-різному прочитують історію і живуть, не проговорюючи це. Питання тут крутяться навколо різних релігійних спільнот, і є складна гра навколо національної міжнародної політики. Питання приналежності й кордонів тут також є дуже важливим: що робить когось українцем, а когось неукраїнцем, кому ми довіряємо, чи не довіряємо”, – ділиться професор.