У Львові відзначили сторіччя письменниці Марії Хоросницької

logo


Її тексти, покладені на музику, співала Львівська професійна капела “Трембіта”, і то під час гастролей, за межами України, в однім триптиху з текстами Лесі Українки, яку Марія Хоросницька вважала своєю духовною наставницею. Під час кожного концерту, у чужій стороні звучало прізвище Хоросницької в оголошенні конферансьєрки. І поруч із Лесеним “Місяць яснесенький промінь тихесенький” удостоїлося бути:

В горах сталася новина,

Породила нічка сина

У селі під Косовом

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Золотоволосого.

Чи не сакральність зі щедрівок, з переходом від язичницького світу в християнство про Діву Марію, що сина породила? Пронизливе око цензури цього не могло не зауважити, як і любов поетеси до ранньої весни, коли нема ще ні цвіту, ні – листя, але щось
уже нуртує під корою. Тодішні ідеологи це могли потрактувати двояко, скажімо, як прихований заклик до дії і не на їхню користь.

Я була приємно вражена, коли через кілька літ уперше переступила поріг Спілки письменників і довідалася, що авторка пісень – моя сучасниця, львів’янка, з якою невдовзі познайомилася.

Відтак з роками мої враження про ставлення інших людей до постаті письменниці із Хоросна робилися не такими світлими. Наприклад, коли Марії Хоросницької не стало, і я готувала некролог для обласного радіо, то з’ясувалося, що творчість цієї мудрої, з іронічним складом розуму, жінки не була пошанована жодною літературною премію, ані званням, ані медаллю чи орденом! Нема ні монографій про її життя, ні досліджень творчості, в довідниках – скупа
інформація.  А коли хотіла зануритися в юність і послухати хорові твори на слова Хоросницької, то, на жаль, пошуки в інтернеті були марними: ніде ані слова про пісні, де “нічка сина породила” чи про дівчину, яка “кожен вечір понад став відрами дзвонила”, аби таким чином привабити парубка і той прийшов допомогти їй нести воду. Ні аудіо, ні – виступів у ютубі. Закордонну пісню чи оперу, якщо хочеш знайти, – будь ласка! А нашого нема. Чому?  Як розповів один із модераторів – очільник
Львівської письменницької організації Олесь Дяк, намагання увічнити талановиту письменницю в пам’яті нащадків (перейменувати у Львові одну з вулиць іменем Марії Хоросницької; чи назвати її іменем клас української мови й літератури в тій школі, де вона навчалась, наповнивши його особистими експонатами письменниці з особистого архіву її родини; або ж присвоїти ім’я ювілярки одній із бібліотек Львівщини) поки що не увінчались успіхом.

“Ми про її життя нічого не знаємо, – сказав  у
доповіді літературознавець та критик, професор Микола Ільницький під час урочистої академії з нагоди 100-річчя від дня народження Марії Хоросницької, що відбулась у Львівському Національному університеті імені Івана Франка завдяки факультету української філології та Львівської письменницької організації. – Ті ж, хто знав про її минуле, боявся писати. Бо воно не було вистелене трояндами: арешт, заслання.  Визволив її з біди письменник Петро Козланюк. Відтак вона старалась, щоб це лихо не
повторилося, перейшовши на творчість для дітей. Втім, це не допомогло їй поновитися в педінституті, та й до Спілки письменників прийняли пізно”.

Від учениці письменниці – Ліліани Косановської присутні довідалися, що її наставниця Марія Хоросницька “жила на Конотопській, але не гнівалася, коли її  називали конотопською відьмою. (“Може, я й відьма, але про це знають дуже близькі”). В неї були улюблені вулиці, а були такі, що не любила, бо – пов’язані з похмурими спогадами другої
світової війни, яка розпочалась, коли поетесі було шістнадцять: наприклад, вона бачила, як есесівець розстріляв стареньке єврейське подружжя або як заарештували товаришу з гімназії. Змушена здолати цей відрізок, не раз казала: “Мені б мій хрест перенести”.

Втім, життя брало своє, і вона прагнула до краси, до любові. Зі спогадів письменниці Марії Людкевич, авторка “Мандрівки по Львову” була дуже весела, щаслива, закликала молодших колег: ” Нам
треба  гарно вдягатися, мати добрі манери, бо ми ж – львів’янки”. Пам’ятною Марії Людкевич є спогад про перший сніг, коли вони з Марією Хоросницькою (“дві кубіти – одна старша, інша – молодша”!) падали в парку на біле нерукотворене полотно, розкинувши руки, щоб залишити відбитки ангельських постатей.

Наприкінці заходу Олесь Дяк представив портрет Марії Хоросницької, який поповнить письменницьку галерею Літературної Слави в приміщенні Львівської письменницької організації.

Відтак
поезії Марії Хоросницької читали учні студії “Галиця” Малої академії наук при Львівському будинку вчителя та студенти Франкового університету. Виступили декан філологічного факультету Роман Крохмальний, поетка, літературознавчиня Галина Крук, а також внучка Марії Хоросницької – Марта Колішецька, яка розповіла, що їй було  приємно, коли в школі вивчали вірші її бабусі. Однак питання, що стосуються прослави колишньої спілчанки, поки що відкрите.

Може, професор Андрій Содомора мав рацію,
сказавши, що час – найсправедливіший?  “Коли відходить людина до вічності, то її фізична постать в нашому житті починає зменшуватися, але чимраз більшою стає її духовна постать. Вірю, що Марія Хоросницька з плином часу буде наближатися до своїх земляків-читачів”, – вважає знаменитий перекладач-латиніст.

Леся Бернакевич, Львівська обласна організація НСПУ