У Миргороді втретє відбувся Ковальський фестиваль ножових майстрів (ФОТО)
20 серпня близько 35 ковалів зібралися на щорічному всеукраїнському Ковальському фестивалі ножових майстрів. Заснований загиблим в АТО ковалем із села Труболюб Петром Федорякою, фестиваль відбувається на вшанування пам’яті «небесних ковалів».
– Коли мій чоловік загинув на Сході, ми вирішили продовжити його починання, – зазначила Валентина Федоряка.
Фото Ольги Матвієнко
Живе і закладена Петром традиція, який хотів зробити Миргород більш сонячним, встановивши по всьому місту сонячні годинники. Перший, встановлений біля торговельного центру «Мир» кував сам Петро із київським ковалем Григорієм Матяшем. Матяш загинув через рік після Петра Федоряки. Тому другий годинник, викуваний на фестивалі 2015 року на честь Григорія Матяша, тепер прикрашає «Миргородкурорт».
Цього року таким чином вшановують кременчужанина Дмитра Назаренка.
– Ми віддячуємо, ніскільки це можливо, тим людям, які за нас загинули. Цього року ми куємо сонячний годинних у пам’ять про кременчуцького коваля Дмитра Назаренка. Розробити проект, відповідно, доручили кременчуцьким ковалям. Кожна із представлених кузень виготовляє окремі деталі. Ми не обмежуємо творчий підхід, головне, щоб потім деталі поєдналися в єдиний виріб, – розповів Олександр Шкурапет, представник Кременчуцької спілки ковалів.
Майбутній годинник
Годинник складатиметься із 25 деталей. Окремо слід відзначити, що цифри на годиннику і ефеси для мечів не ковані, а литі. Лиття для проекту виконав один із учнів «Кузні Петра» Олег Пилипенко. Він демонструє своє вміння прямо на фестивалі – в окремій локації змайстрована піч із двома міхами. Тут же продають готові вироби із латуні – прикраси, сувеніри у вигляді ковадел.
Литі з латуні елементи для годинника
Читайте також: У Кременчуці заснували свій ковальський фестиваль
На фестивалі чітко дотримана і головна тематика – майстерність виготовлення ножів. Кілька кузень представили свій товар. Серед них і кузня засновника дійства – «Кузня Петра».
У «Кузні Петра» кожен ніж виготовляють вручну, тому й ціна може сягати кількох тисяч гривень. Але недооцінити ці ножі неможливо, адже кожен – це витвір мистецтва. Коваль, співорганізатор фестивалю Станіслав Красюк пояснює, що найперше потрібно обирати ніж за його призначенням.
– Ніж зазвичай вибирають за його функціональним призначенням. До нас, ковалів, приходять люди і просять порадити ніж: кому для полювання, кому для кухні. Далі вже запитуємо, із якої сталі хотілось би і на яку суму розраховують, – говорить Станіслав. – А відчути, що цей ніж ваш, дуже просто: візьміть його у руку, якщо ліг ідеально, вам зручно, то купуйте без вагань. Одне скажу, що наші ножі не сувенірні, а робочі всі без винятку.
Як кують дамаск можна було побачити і на фестивалі у «Кузні Петра». Майбутній клинок складатиметься із шести шарів сталі різних марок. Для початку їх зварюють разом, потім розігрівають у печі і сковують за давньою технікою у три молоти. Ковалі говорять, що зараз в Україні близько шести кузень, які кують дамаск. Зараз цей вид кування можна назвати традиційним для нашої країни, але в давнину ця техніка була не характерна для наших країв. Відомі на весь світ роботи індійських, японських майстрів.
Кування дамаску у три молота
Відновлюють ковалі з Трудолюба ковку тигельної сталі – булату.
– Ми освоїли давню методику – ковку тигельної сталі. Отримуємо так звані булатні ножі. Ми виплавляємо із руди крицю, а вже потім виковуємо тигельну сталь – булат, – розповів Станіслав Красюк. – Техніка стара і забута. І важко сказати, у давніх майстрів був булат, чи у нас, бо тоді лабораторій не було. Але маємо гарний результат.
Булат
До слова, тут же на фестивалі ніж «одягнуть» – зроблять для нього руків’я і піхви. Увечері на фестивалі проводять аукціон, на якому продають ножі, зроблені минулоріч.
Ножі з дамаску
Традицією для фестивалю став обряд заковування весілля. Свого часу старовинне дійство відновив Петро Федоряка. Скований металом і залізом у кузні шлюб вважали найміцнішим.
Серед розваг на фестивалі не тільки концерт місцевих та запрошених виконавців, серед яких гурти «Стрибожі внуці» та «Гуляйгород». Окрема локація відведена для клубу історичної реконструкції «Русичі» із Києва.
Валентина Федоряка і Станіслав Красюк
Гості свята не тільки могли постріляти із лука, а й спробувати себе у ковальській майстерності. Для найменших працювала «Дитяча кузня». До майстер-класу запрошували дітей навіть трьох-чотирьох років.
Експозицію із привезених із зони АТО «сувенірів» представила Миргородська спілка ветеранів АТО. Разом із районним козацтвом вони приготували кашу, якою частували не тільки учасників, а й відвідувачів.
