«У рибному ресторані заробляли і по 800 гривень на день…»
Львівські студенти протягом семестру не лише навчалися в Польщі, а й працювали у вільний час
Майбутні екологи, львівські студентки на березі Балтійського моря — Настя, Марічка, Оля і Світлана.
Студентка Інституту екології та збалансованого природокористування ім. В. Чорновола (Львівська політехніка) Анастасія Богаченко разом з двома десятками однокурсників чотири місяці навчалася у Польщі завдяки програмі обміну між українським вишем та Академією Поморською (у місті Слупську, на півночі Польщі, за 18 км від Балтійського моря). Про те, як потрапити у програму обміну і як прожити студенту за кордоном, дівчина розповіла кореспонденту “ВЗ”.
Для того, щоб потрапити на навчання у Польщу за обміном, треба мати пристойний рейтинг оцінок, – розповідає Настя. – Навчання в Академії Поморській для українських студентів-політехніків за цією програмою — безкоштовне. За гуртожиток теж не треба платити. Ми з однокурсницями навчалися на факультеті ochrona srodowiskа (охорона довкілля) за попередньо обраними предметами. Викладачі — поляки, але був один викладач із Києва, читав ентомологію.
– Де легше вчитися, тут чи там?
– У Польщі програма легша. Мову опанували швидко. Там є велика перевага: акцент робиться на роботі в аудиторіях, тому домашнього завдання не задають. Півдня — на парах, півдня – вільні. Найцікавішими мені видалися “теренувки”, тобто польові дослідження. Ми заміряли глибину озера, визначали за трісками швидкість течії річки Слупії, вивчали усі етапи очистки води на очисних спорудах. Нас возили (безкоштовно) на екскурсії, ми побували у Ґданьську, а після відвідин Ботанічного саду писали студентські доповіді. Як і після знайомства з роботою гідроелектростанції біля Слупська.
– Студентський гуртожиток у Польщі — це…
– Зручні кімнати з усім необхідним. У коридорі — спільна кухня з мікрохвильовкою, газовою плитою та духовкою (ми запікали курку, готували домашні смаколики). На поверсі — дві душові кабінки, три туалети, стоять пральні машини і є сушарка… В кожному з трьох корпусів гуртожитків є щось додаткове: спортзал, туди можна було ходити на фітнес, три злоті вхід (1 злотий – приблизно 6,2 гривні), студентський клуб, студентська їдальня з прийнятними цінами і смачною їжею (суп – 3 злотих, відбивна — 8, картопля — 2,50…). В гуртожитку є “зала науки” – столи, стільці, тиша. Кому треба, бере зошити, підручники — й туди. Є ще велика кімната відпочинку з м’якими кріслами, “плазма” на стіні. Хочеш – фільми дивись; кому цікаво – грай на приставках… Від гуртожитку до навчальних корпусів — дві хвилини ходу. Поруч — великий стадіон.
– Що робили у вільні дні?
– Об’їздили пів-Польщі автостопом – були у Ґдині, Ґданьську, навіть до Берліна доїхали. Жодного прикрого випадку, жодної образи. Поляки знали, що ми українці, і ставилися до нас відкрито і тепло. Коли призвичаїлися до навчання і побачили, що можемо ще й працювати, то знайшли собі роботу на кілька годин. Студенти знаходять роботу на сайті, де трапляється попит і пропозиція. Хто листівки-флаєри роздавав, хто вікна мив, хто клумби впорядковував у приватних садибах. Багато хто прибирав в оселях. Дві години прибирання коштують 60-80 злотих. Ніхто нікого не дурив і не принижував.
Їздили у Ґданьськ на денс-хол-батли, тобто танцювальні змагання. Потім нам звідти подзвонили друзі, сказали, що господарі невеличкого рибного ресторанчика на березі моря шукають помічниць. Так я з товаришками, Олею і Світланою, отримали роботу за двадцять кілометрів від Слупська. Дівчата чистили рибу, готували її до смаження, я працювала з господинею на кухні. Заклад дуже популярний. Свіжа риба смажиться й одразу потрапляє на столики або відвідувачі замовляють її зі собою. Ми швидко навчилися розрізняти, де яка риба, вивчили усі назви: моршук, дорш, сола, міруна, фльондра… Далеко не кожен поляк знається на назвах морської риби так, як ми тепер, – сміється Настя. – Ми ж там голодними не були, господарі нас добре годували – рибою, супами. Коли риба набридла, замовляли нам піцу або завозили в «МакДональдс». Порція риби для відвідувачів коштує, залежно від риби і салату, — від 20 до 40 злотих. Оплата праці — 10 злотих за годину, тобто 60 гривень. Були такі вихідні чи святкові, коли ми заробили по 800 гривень у перерахунку на наші гроші. Коли семестр закінчився, господиня запропонувала нам залишитися. Зняла нам трикімнатну квартиру на трьох дівчат й оплачувала її — щоб ми ще попрацювали у ресторанчику.
– А як той семестр, що тут пропустили? Зарахували вам?
– А ми і там сесію склали, і тут, повернувшись, склали усі заборгованості.
Фото Анастасії БОГАЧЕНКО
