Як мешканець Заводського Буської громади став обличчям Майдану

logo


21 листопада минуло десять років, як у Києві розпочався Євромайдан, який згодом переріс у Революцію Гідності. Українці вийшли на протест, щоби захистити свої права і європейський вибір. 

Про ці доленосні для України події розповідає Район.Буськ. 

На столичному Майдані було багато бущан, які стояли разом з однодумцями, бо не могли бути осторонь того, що відбувалося в країні. Серед
них нинішній  депутат Буської міської ради, мешканець села  Заводське Буської громади Сергій Бондаренко. Сьогодні він ділиться своїми спогадами.

– Напередодні 21 листопада до мене звернувся тодішній керівник апарату Буської районної ради Богдан Глова, що в Києві розпочинаються протестні акції. Адже стало відомо, що Янукович не підпише наприкінці листопада у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС, до якої Україна
йшла роками. Це вже було очевидним. І наша команда Народного руху вирішила першими ініціювати збори в області, збирати активістів, які готові їхати опротестовувати рішення Януковича і його влади.

Тож 21 листопада ми вже були на Майдані. Від Львівщини нас приїхало до сотні осіб. З автобуса вийшли з плакатами, на головах мали пов’язки з написами: «Україна понад усе!», «Європа – наш вибір!». Підходили журналісти, запитували, що хочемо цією акцією показати. Ми ж відповідали, що бачимо своє
майбутнє в Європі, а не з Росією, і будемо протестувати, залучати прихильників, симпатиків, організовуючи більші протестні акції.Згодом ми, сформувавши колону, рушили до адміністрації президента і Верховної Ради. Нас пропустили, але на узбіччі дороги вже стояли охоронці зі щитами та дубинками. 

А ми почали розміщуватись на майдані: хто ночував в народному домі, хто в наметах, хто в Будинку архітектора. Ходили на чергування. Люди мирно стояли, молилися, слухали виступи громадських
лідерів та артистів. Їжу та медикаменти привозили волонтери безоплатно. Міль­йони українців жертвували гроші та найнеобхідніші речі для мітингарів.

– Під час Євромайдану, знесли пам’ятник Леніну у Києві. Ти також певним чином дотичний до цього.

– Так, пам’ятник Леніну знесли 8 грудня. Скинули совєцького ідола додолу. Хтось приніс драбину, я виліз на постамент і встановив синьо-жовтий прапор з написом «Заводське». Збіглися люди, бо почули, що скинули «вождя». То була
така ейфорія! Не можна було зійти, бо внизу було море людей, кожен хотів запитати, хто то зробив, як то зробили, а дехто питався, нащо то зробили. Є різні люди, хтось підтримував, хтось ні. Коли спустився до долу, дав перше інтерв’ю журналістам. На запитання, хто це зробив, відповів – народ. Бо «вождь», який уособлював смерть, вбивав українців, знищував все українське, є для усіх нас злом. І він немає тут стояти. 

– Скільки часу був на Майдані?

– Був від
початку до кінця. Приїжджав на день-два, і знову їхав до Києва. З роботи відпускали. Додому приїхав 17 лютого, а 18 зранку беркутівцям дали наказ зачистити майдан. Аби повернутись знову до Києва, взяв відпустку за власний кошт. На підмогу майданівцям потрібно було шукати людей. Нас назбиралось понад 50. Та перш ніж їхати, бо ж невідомо, що там, у столиці, станеться, у церкві святого Миколая священник нас сповідав. До від’їзду залишилося 35 осіб. Виїхали вночі. Серед нас була одна жінка –
Марія Матвіїв, вона їхала з чоловіком Петром Цьохом.

– Як ти став обличчям Майдану?

– На Майдані була художниця  Марина Соченко, яка шукала особистостей, помітних на майдані. Я був помітний, бо по Майдану ходив, обгорнутий у  синьо-жовтий прапор. У її книжці «Обличчя Майдану» вміщено портрети різних людей зі всієї України. Художниця малювала в нашому наметі, який був біля сцени. Запрошувала з барикад
тих, портрет кого хотіла створити. Згодом 58 портретів ввійшли у книгу. 

А потім у Києві був фестиваль «Червона доріжка гідності», ініційований громадськими організаціями. Він про­хо­див у філармонії, а перед нею на червоній доріжці, притрушеній сі­ном, пелюстки червоних троянд, які уособлювали кров майданівців, які стали Небесною Сотнею. На фес­тивалі був відзначений у номінації «Воїн світла».

Потім був Схід, контракт, АТО. Нині вдома, не полишаю громадської роботи,
виборці потребують допомоги, часто звертаються до мене як депутата Буської міської ради. А ще очолюю районну Спілку політв’язнів та репресованих. 

Минуло десять років відтоді. До Небесної Сотні приєдналась вже не одна сотня новітніх Героїв, котрі продовжують смертельний герць з  нашим одвічним ворогом.