“Завдяки бігу я відчуваю себе молодшою”, – 64-річна львівська бігунка

Ольга Стадник – львів’янка, їй 64 і вона рекордсменка України з бігу у категорії жінок 60+. Сьогодні пропонуємо надихаючу історію пенсіонерки, яка впевнена – починати ніколи не пізно.

«Якби мені сказали, що я колись побіжу, я б сміялася»

Добрий день, пані Олю! Розповідайте, як починається ваш ранок і які дистанції долаєте кожного дня?

Добрий день! Починається мій ранок о 5 год. Я прокидаюсь, п’ю водичку, можу з’їсти шматочок хліба з медом і о 7 годині ранку я йду на пробіжку. Бігаю 10 – 15 кілометрів кожного дня. А на вихідні можу пробігти і 30 – 35 кілометрів.

А якщо падає дощ, то робите перерву і відпочиваєте?

Та ні, звісно. Я бігаю в будь-яку погоду. Немає різниці: дощ, сніг, сонце – біжу і насолоджуюсь. Бо якби я в якийсь день бігла, в якийсь ні, це не можна було б назвати бігом.

Як Ви почали бігати? Чому аж на пенсії?

Ще в школі я займалась веслуванням на байдарках, навіть здобула звання кандидата в майстри спорту. Потім поступила в інститут, вийшла заміж, народила дітей, пішла на роботу – працювала на заводі, на якому виробляли усе для ракет. Якби мені сказали, що я колись побіжу, я б сміялась і не вірила. Завжди часу бракувало на спорт, хоча активність я любила завжди. А коли вже вийшла на пенсію, вирішила, що треба зайнятись собою. Почала бігати, спочатку біля дому і по трішки, потім додавала дистанції, і зрозуміла, що мені це дуже подобається. Тож вирішила не зупинятись.

А як дійшли до змагань і чи пам’ятаєте перші?

Мої перші такі справжні змагання відбулись в Гусятині Тернопільської області. Я тоді 10 кілометрів бігла. Я бігла дуже довго – аж цілу годину. Уявляєте? А таку дистанцію можна пробігти за 40 хвилин. Після цього змагання я почала багато тренуватись, хотіла бігати краще і полюбила довгі дистанції. Я так запалилась тим бігом, що вже не можу зупинитися.

Які змагання запам’ятались Вам найбільше?

Мабуть, в Ізраїлі. Я тоді бігла 21 кілометр. Там так багато людей бігло, я тоді теж перемогла. Це так гарно було. Знаєте, це той випадок, коли ти дуже втомлена, але щаслива. До речі, тепер дистанція на 21 кілометр є моєю улюбленою. Це теж такі незабутні враження.

«Ти виходиш на п’єдестал і забуваєш про всі перешкоди»

Ви кажете про незабутні враження на змаганні в Ізраїлі. А які емоції у Вас виникають зазвичай? Адже майже завжди Ви перемагаєте на змаганнях.

Ти добігаєш до фінішу і думаєш, невже це все скінчилось, невже я добігла до кінця. По різному буває. Інколи руки тремтять, інколи так тяжко. Одяг мокрий, ноги болять трішки. Але ти виходиш на п’єдестал і забуваєш про всі перешкоди. В тебе стільки позитивних емоцій, що неможливо описати словами.

Ви є рекордсменкою України з бігу в категорії жінок 60+. Розкажіть, як встановлювали рекорд.

Ой, це взагалі так цікаво було. Я ж вперше, коли поїхала, не знала, що там можна встановити рекорд. Я просто бігла. Я тоді перемогла в тому забігу, але без рекорду. Наступного року – у 2018-му поїхала знову. Біжу, добігаю до фінішу і чую як там дівчата кричать : Оля виграла, Оля виграла, встановила рекорд траси, рекорд України. Чесно, я навіть не зрозуміла, що до чого. Я тоді пробігла 250 кілометрів. Це було так класно. А наступного року пробігла ще більше – 261 кілометр за 48 годин.

Скільки у Вас нагород?

Ой, я вже їх навіть не рахую. В мене багато медалей на балконі є, відвела для них спеціальне місце. А ті, які для мене найбільш цінні – за перемоги у всеукраїнських та світових марафонах, тримаю у кімнаті.

Чи маєте якісь талісмани, можливо, якісь ритуали перед бігом?

Колись у мене була така червона шапочка, я всюди її возила з собою. Але потім, на жаль, її загубила. Тепер всюди вожу з собою футболку, яку отримала на змаганнях в Ізраїлі. Вірю, що вона мені допомагає, хоча розумію, що без праці ніякі талісмани тобі не допоможуть.

«Якщо ти про щось мріяв і тобі не вистачало часу, то, можливо, на пенсії якраз час взятись це реалізовувати»

Кажуть, рух – це життя. Чи відчули Ви, як змінилось ваше самопочуття після того, як Ви почали бігати?

Самопочуття в мене прекрасне. Ти біжиш, любуєшся природою, настрій собі піднімаєш. Стала краще себе почувати, голова не болить. Мені здається, рух справді надає мені сили.

А як до Вашого захоплення ставляться рідні? Чи підтримують Вас?

Ставляться добре і дуже мене підтримують. Діти часто питають: мамо, ну коли вже там наступні змагання? А чоловік взагалі тепер почав бігати зі мною. Буває, біжимо разом – це так гарно і весело.

А зі знайомих нікого не закликали бігати з Вами?

Не лише закликала, а й закликаю. Я тепер майже ніколи не бігаю сама, мінімум двоє – троє людей ще біжить. Так веселіше і цікавіше бігати. Ми біжимо, щось розказуємо одна одній і так легше.

Чи бували у Вас моменти, коли Ви думали зупинитись?

Ні, Ви знаєте, мені 64, але відчуваю себе молодшою. Я знаю, що це все завдяки бігу. Я настільки захопилась ним, що вже не уявляю себе без змагань, без тренувань.

Ви почали бігати на пенсії. Що можете порадити тим людям, які переконані, що на пенсії ти вже не можеш нічим займатися і життя закінчилося?

Я вважаю, що якщо, справді, хочеш чогось досягти, треба багато працювати. В нікого не виходить одразу. Якщо хочеш, щоб щось тобі вийшло, треба докладати максимум зусиль. Але я також знаю, що ніколи не пізно щось починати. Якщо ти про щось мріяв і тобі не вистачало часу, то, можливо, на пенсії якраз час взятись це реалізовувати.

Мирослава Созанська