Інтимне: Я хотiла його щохвилини

logo
25482_intimne_ja_hotila_jogo_wohvilini.jpeg


“Усi думки були про Юрка. Про нашi поцiлунки, про те, як вiн мене обiймав, пестив усе тiло….”

Усе у моєму життi складалося чудово. Закiнчила юридичний факультетiз червоним дипломом, пiсля унiверситету вийшла замiж,влаштувалася працювати у престижну юридичну фiрму.

Ще на п’ятому курсi вибрала собi одного-єдиного чоловiка — Ярослава.Була впевнена, що проживу з ним до кiнця життя, i нiхто iнший менiне потрiбен. Навiщо, адже ми так кохаємо одне одного!

Сiмейна iдилiя                                Пiсля весiлля чоловiк повiз мене в Туреччину. В цiй екзотичнiйкраїнi ми провели незабутнi два тижнi. Я почувалася як у раю.                                Жили — як у Бога за пазухою. Придбали собi невеличкий будиночок замiстом, купили машину. Щоранку чоловiк мене вiдвозив на роботу, аввечерi завжди забирав з офiсу. По дорозi додому вiн менезапрошував у ресторан чи кафе. Ми веселилися, їли морозиво,насолоджувалися гарним вечором.

Так тривало майже два роки. Потiм я завагiтнiла. У мене важкопроходила вагiтнiсть, тож я частенько лежала в лiкарнi. У цi днiЯрослав був особливо уважний. Приходив до мене щодня з пакетамифруктiв i солодощiв. Купував менi новi речi та одяг для нашогомайбутнього синочка. Часто просив у лiкарiв дозволу залишитися зiмною в палатi на нiч. За це запихав кiлька “зелених папiрцiв” їму кишеню, вони й не заперечували.

Коли настав час народжувати, чоловiк на кiлька днiв взяввiдпустку, щоб бути зi мною. Ярослав одразу вирiшив бути присутнiмна пологах, сам наважився перерiзати пуповину. Коли нас iзСашком виписали додому, чоловiк допомагав як мiг, вночi встававдо дитини, прав одяг, варив їсти. Та через тиждень вiн пiшов нароботу. Адже треба було заробляти грошi.

Я ж залишилася вдома сама з моїм синочком. Уся хатня роботавпала на мене. А менi так хотiлося пiти кудись прогулятись. Але жнi — Сашко нiкуди ще мене не пускав. День дуже довго для менеминав. Я вiдчувала, що сидiти в декретi довго не зможу, тому, яктiльки Сашковi виповнилося шiсть мiсяцiв, до нас приїхала моямама. Я вже не годувала дитину грудьми, бо молоко швидкозникло, тож мама без остраху взялася бавити онука. IЯрослав був не проти цього. Казав, навпаки, добре що я йдупрацювати. А то вдома вже змарнiла, треба вiдiрватися вiдхатньої роботи.

Робота як порятунок

Як тiльки я вийшла працювати, у мене вiдкрилося друге дихання. Зперших днiв я бралася за найважчу роботу, працювала понаднормово.Заробляла багато грошей. Тут знову в мене з’явилисяподруги, колеги. Знову святкували днi народження таiншi свята. Я повернулася до життя, адже давно зрозумiла, щокар’єра для мене дуже важлива. Сидiти вдома у чотирьох стiнах –не моє.

За час, коли мене не було, на роботу до нас влаштувався новийчоловiк, Юрiй. Зiзнаюся, вiн одразу менi сподобався. Високий,чорнявий, з блакитними очима. I приємний дуже, i спiлкуєтьсягарно. Завжди робить комплiменти та звертає увагу на зовнiшнiйвигляд спiвробiтниць. З Юрiєм ми одразу знайшли спiльну мову. Умене було таке враження, що я знаю його вже кiлька рокiв i вiндавно став менi близьким другом.

Коли я поверталася пiсля роботи додому, то вiдчувала якусьпорожнечу. Менi чогось не вистачало. Здавалося, рада була бачитисвого чоловiка, i синочок пiдростав. Чоловiк казав, що я у ньогомолодець: сина подарувала, ще й допомагаю сiм’ю утримувати.Але нi слова, нi поцiлунки менi вже не зiгрiвали серце. У душiя вiдчувала якусь порожнечу. Щоправда, не знала, в чому причина.Поки що не знала…

Пiзнiше все з’ясувалося. Сумний настрiй, депресiя у менез’являлися лише вдома. У такий момент я шукала причини длясварок, хоч Ярослав завжди вмiло їх уникав i заспокоював мене.Але менi ставало страшно, бо мої почуття до чоловiка вже не булитакими, як ранiше.

А як тiльки я приходила на роботу, то здавалося, що кращого мiсцяна землi немає. Там менi було спокiйно, весело, а крiм того,там був Юрко. З кожним днем ми все бiльше розмовляли, частiшевиходили на обiдню перерву. Могли посидiти в кафе або простозакупити морозива i їсти його в кабiнетi. Щодня чорнявийкрасень щось менi купував: чи то цукерку, чи то фрукт, i робив цебезкорисливо… 

Згодом я зрозумiла, що у Юрiя є дружина. Спочатку я не бачилаобручки на пальцi, та й, здається, вiн її не носив, бо у нього бувзламаний палець. А от через кiлька мiсяцiв золота обручка ажвколола менi очi. Та я не засмутилась, адже й сам вже далаобiцянку iншому. Тож звинувачувати Юрiя, мовляв, чому вiн менiранiше не сказав, що одружений, не мала намiру.

Попри все ми не переставали тепло спiлкуватися. Якось наспiльному святi — в колеги був день народження — ми так напилися,що Юрко захотiв мене провести додому. Ми йшли бiльш нiжпiвгодини. За цей час вiн менi зiзнався, що я йому дуже подобаюсяi, якби вiн зустрiв мене трохи швидше, обов’язково зi мною бодружився.

Я вiрила всiм його словам. Говорила, що вiн теж менi дужеподобається. У той момент вiн мене обiйняв i поцiлував — палко, вгуби. У мене все всерединi перевернулося.

Це була справжня пристрасть, щось таке, чого менi не вистачало iчого вже давно в мене не було з чоловiком. Ми довго цiлувалися,було вже за пiвнiч, i я вирiшила все ж пiти додому.

Першi ревнощi

Того вечора Ярослав дуже розiзлився на мене за те, що я дозволиласобi прийти пiзно, ще й у нетверезому станi. Тодi вперше забагато часу чоловiк на мене накричав. Говорив, що не вiрить словам проякесь свято, i звинуватив мене в тому, що я, напевно, була з iншимчоловiком. 

Я все нервово заперечувала, сказала, що вiн дурень, якщо таке думає промене. Але ж насправдi вiн казав правду… Та її я аж нiяк не могла визнати,бо знала, що в той момент наш шлюб розпадеться, а цього я не хотiла. Я незнала, чи є у мене майбутнє з Юрiєм, а синочку потрiбен батько.

Наступного дня я знову пiшла на роботу. Юрiй, як тiльки мене побачив,одразу пiдiйшов i романтичними словами говорив менi, що цiлу нiч думав протой поцiлунок. Того вечора ми цiлувалися знову, сховалися пiсля роботи зарогом нашого офiсу. Одночасно ми подумали з Юрком про те, щоб подзвонитисвоїм половинкам i сказати, що затримуємося на роботi. А тим часом миповернулися в офiс, зачинилися в кабiнетi Юрiя i робили, що хотiли.

Цього разу не витримали нi я, нi Юрко — ми палко кохалися.Такого блаженства я не вiдчувала вже давно. Менi було добре, iйому було добре. Пристрасть наповнювала нас обох. Так тривало двiгодини. Потiм ми одягнулись, поцiлувалися на прощання, сiли врiзнi таксi i поїхали додому.

Коли я повернулася додому, то була така щаслива, як нiколи зароки спiльного життя з Ярославом. Чоловiк запитав, чому я такарадiсна. Я вiдповiла, що пiдвищили зарплату. Насправдi ж усiдумки були про Юрка. Про нашi поцiлунки, про те, як вiн менеобiймав, пестив усе тiло. Я знаю, що тодi грiшила, але зi своїмбажанням нiчого не могла вдiяти. Я хотiла його щохвилини…

Нашi побачення почастiшали, чи не кожного дня ми затримувалися нароботi. Своїй дружинi вiн говорив, що завалений роботою, ачоловiковi я брехала про гори неопрацьованих заяв. Поки що вони намвiрили, але так тривати довго не могло. Усi нашi спiвробiтникивже давно помiтили нашу близькiсть з Юрiєм. Тож я з острахомчекала, коли наш службовий роман викриють.

На той момент мене влаштовувало все, як є: чоловiк, дитина iкоханець. Але я знала, що так тривати довго не могло. УтiмЮрко менi нiколи не говорив, що кинув би заради менедружину. Хоча дiтей в нього не було, тому йому це було б неважкозробити. Але жодних натякiв у нас не було. Усе, що я мала, — цегарнi вечори з ним, секс, постiйнi спiльнi обiди i робота.

Щастю кiнець

Наш роман тривав кiлька мiсяцiв. Але одного разу сталося таке…

Коли я вкотре затрималася на роботi, чоловiк вже не повiрив менii вирiшив побачити все на власнi очi. Приїхавши до менена роботу, вiн розпитав охоронця, чи я там ще є. Охоронець сказав,що я ще працюю, i вказав на дверi, куди пройти. Як я вже потiмдiзналася, Ярослав пiдiйшов до дверей i просто слухав, що тамвiдбувалося. Мабуть, неважко здогадатися, що ми там з Юркомробили. Не витримавши, чоловiк рвонув за ручку, я зрозумiла,що щось не те, i швидко зiрвалася зi стола.

Ярослав вибив дверi й увiрвався в кабiнет мого коханця. Обiзвав менехвойдою, а Юрiю заїхав у нiс. Пiсля цього як ошпарений вибiг з кабiнету iкудись помчав. Нас викрили. Судний день настав.

Я повернулася додому, Славчика не було. З’явився вiн аж наступного днявночi. Таким п’яним, як доти вiн ще не був. Сказав, що ми розлучаємося,влаштував скандал i вдарив мене по обличчю. На щастя, тодi наш маленькийСашко був у бабцi в селi на канiкулах. Добре, що хоч дитина не бачила тогожаху. Я ж не плакала, а смиренно прийняла удар, розумiла, що винна, адже язрадила чоловiка. Без питань i благань погодилася на розлучення. Мипришвидшили цей процес, i незабаром я була вiльна.

Та як тiльки Юрiй дiзнався, що я розлучаюся з чоловiком, тоодразу змiнився. Сказав, що даремно я це роблю. Адже дитина будерости без батька.

Останнi його фрази просто таки простромили ножем моє серце. Тойчорнявий красень говорив, що кохає свою дружину, молиться,щоб вона нiчого не дiзналася, i бiльше вiн нiчого не хоче зi мноюмати. Я ж його так кохаю, а вiн не хоче кинути її заради мене…Невже це було просто тимчасове захоплення? У той момент язалилася сльозами i пiшла додому.

Я не знала, чому Юрко так рiзко змiнив своє ставлення до мене. Тай спитати я його не встигла, адже вiн наступного дня звiльнився зроботи. 

Я залишилася сама. Без чоловiка i коханця. У мене є лише Сашко.Зараз його доглядає моя мама. Мене всi засудили, лише моя матусякаже, що розумiє мiй вчинок. Але якби вдалося час повернутиназад, то я б вже такого не зробила. Я покаялася, висповiдалася,але жодного з чоловiкiв повернути вже не зможу.

Тепер живу лише з синочком. Вiн назавжди залишиться єдиним умоєму життi. Iнших чоловiкiв менi вже не треба…

Галина, 28 рокiв, Трускавець 

А поділитися?