Як на Львівщині насміхалися над виборами 100 років тому (ФОТО)

logo


На Львівщині  над кандидатами і виборами активно насміхалися ще 100 років тому. Про це повідомляє Depo.Львів з посиланням на Погляд.

Сто років тому виборців також, бувало, намагалися підкупити. Правда, за гроші рідко, частіше – за цигарки, горілку, ковбасу. І знаходилися такі виборці, які за шмат сала були ладні продати голос. З легкої руки гумориста Осипа Шпитка, відомого своєю “Хруніадою”, таких запроданців і досі називають “хрунями”.

Як на Львівщині насміхалися над виборами 100 років тому (ФОТО) - фото 1

Як окреме видання, сатирична поезія “Хруніяда” побачила світ у 1913 році. Автором твору значився Гринь Щипавка – самий такий псевдонім взяв О. Шпитко – редактор львівського сатиричного видання. Книга присвячувалася “всім виборцям, котрі віддали і віддають голоси на шкіролупів свого народу”. У сатирі описана ганебна доля селянина Микити Хруня, який підтримував провладних польських кандидатів.

… За панську ніби ласку,

за цигарки, за ковбаску,

і за ринських п’ять готівки,

не виймаючи й горілки.

Душу й тіло він віддав би

за квартирку алкоголю,

та запродав би в неволю

цілий світ, усіх людей,

Бога, жінку і дітей».

Є також версія, що Микита Хрунь справді існував, був не селянином, а навіть депутатом Галицького сейму 1860—1880 рр. і прославився тим, що підтримував польські інтереси, зрадивши виборців-українців.

Але повернемося до “Хруніяди”. Через “хрунів”-запроданців:

…Вийшов польський депутат,

а впав руський кандидат.

Чесний люд позамикали,

кайданами покували.

Тюрми хлопці діждалися,

бо руського держалися.

У вірші селяни добре “провчили” Хруня, перестали з ним спілкуватися, і зраднику нічого не залишилося, як повіситися на вербі. Чим не наука для тих, хто має намір продати свій голос сьогодні?

Як на Львівщині насміхалися над виборами 100 років тому (ФОТО) - фото 2

Колись, як і тепер, було багато охочих “прислужитися народу”, але саме на посту посла-депутата. Зовсім сучасною видається політична сатира, надрукована у газеті “Нова зоря” від 9 лютого 1928 року:

Политий кров’ю, Краю Рідний,

І заволочений кістьми!

Що ти вродив нам? Кандидатів

Серед єгипетської тьми?

У кожнім місті десять-двадцять,

Два-три у кожному селі.

І кожен з них – це “Одинокий [єдиний]

Спаситель” Рідної Землі!

І кожний схований за плотом

Поставу бойову прибрав,

І кожен кидає болотом,

Яке із себе поздирав!

Автором цієї гіркої сатири був Роман Купчинський – один із редакторів львівської газети “Діло”, який під псевдонімом Галактіон Чіпка надрукував майже 1000 фейлетонів про галицьке життя міжвоєнного періоду, в тому числі й про вибори.

Точно підмітивши бажання деяких кандидатів використати майбутнє депутатське становище для вирішення своїх бізнесових справ та задоволення власних амбіцій, Купчинський “перекладав” на зрозумілу народу мову агітаційні листівки. Так, у фейлетоні “Вибори в лицях”, надрукованому в газеті “Діло” від 18 лютого 1928 року, читаємо “виправлену” автором біографію якогось кандидата Н.Н.:

“Народився в селянській сім’ї, тим дав доказ, що все і всюди з трудовим народом.

Іван Франко посилав його до гімназії. Це значить, що будучий кандидат на посла вивчив був раз так гарно Франковий вірш, що дехто рішив, що з хлопця будуть люди.

Будучи в гімназії, пізнав душу твердих лемків, м’яких бойків і таких “на середньо” гуцулів.

Від сієї хвилі будив, де міг, селянські маси, а навіть під проводом одного адвоката і через одного посла причинився до переведення одного урядника-шовініста, чим започаткував зміну режиму в Галичині. Це мало колосальний вплив не тільки на його автобіографію, але й на цілу Сонячну систему.

В часі світової війни загнала його хуртовина з Руси [Галичини]на Україну, де під проводом швагра тестя кревника Михайла Драгоманова і під впливом рідної сестри мамки знайомого Лесі Українки, провів курс для українських вчительок, з чого обидві сторони були дуже вдоволені і з чого потім вийшло багато добрих синів і доньок України.

Вернувшись в Галичину, перейшов стільки само таборів, скільки партій. Перебування у партіях дало йому можливість оцінити всі шанси, і він нарешті опинився в тій партії, яка згодилася поставити його кандидатуру.

З висоти своєї добре поставленої канцелярії став батьком-опікуном… жіночої організації в провінції.

“Праця з народом для [власної]канцелярії” – ось девіз і зміст життя ставленика трудових мас, поставлених перед доконаним фактом!”

Шкода, що не маємо сучасного Галактіона Чіпки – йому би було про кого написати й сьогодні.

До теми:Старі галицькі анекдоти про вибори

Далеко в горах. Виборча дільниця. Приходить гуцул голосувати:

– Слава Йсу! Я до голосу прийшов.

– Маєте, ґаздо, вже все готове. Ось ваш голос у конверті, то передайте його тому панові.

– Але я хочу бачити за якого кандидата той голос!

– Ніяк не вольно – вибори мають бути таємними.

*******

Пан Місько, кандидат на посла, дуже дивно поводив себе у кав’ярні. Він зосереджено розкладав на столику рядами сільнички, сірники – з голівками і без. Пан Янко, здивований поведінкою друга, запитав, чи той бува не в солдатики бавиться?

– Ні, це я рахую кандидатів у депутати, – була відповідь.

– А що означають сільнички?

– Це кандидати, які вже себе подавали і не були обрані.

– А сірники без сірки?

– Кандидати, що ще послами не були.

– А сірники із сіркою?

– Ті, що можуть мати шанс.

– Невже кандидатів так багато – навіть і не знати, за кого голосувати…

– Як не знати? Ми всі повинні єдиним фронтом голосувати за єдиного гідного кандидата – за мене!

Більше про політичне та культурне життя Львова та області читайте на Depo.Львів