К. Нікішова: що заважає школам бути відкритими закладами?
Автор: Катерина Нікішова, фахівець з комунікацій Центру інноваційної освіти «Про.Світ».
Коли ми говоримо про відкритість школи до співпраці, часто йдеться про разові проекти або про велику кількість різних ідей, ініціатив та взаємодії, на які заклади зголошуються.
Однак нещодавно я почула промови двох цікавих людей, які дещо змінили мій фокус уваги і думку про відкритість. Ці промови прозвучали на семінарі «Школа як центр громади», що відбувся 22 червня у Львові.
Першим, чия думка мене вразила своєю очевидністю і простотою, став Володимир Турчиновський, декан факультету суспільних наук УКУ. Він звернув увагу на те, як важливо мати концепцію закладу, перш ніж братися до пошуку партнерств.
Справді, часто більш прогресивні навчальні заклади в Україні просто хапаються за усе, що почули чи побачили. Але чи замислювались вони про певну селекцію ініціатив? Чи вибудовували стратегію розвитку? Чи розставляли пріоритети на місяць, рік, два і так далі?
Якщо заклад має принципи внутрішньої і зовнішньої взаємодії, простір і час для цього, якщо має певну управлінську філософію та нарешті історію школи, схожу на подорож з пункту А до пункту Б, то природним чином деякі партнерства будуть поза цим маршрутом, а деякі ідеї та проекти будуть стояти на чільному місці.
Другою промовою, що справила враження, стала розповідь доктора Марії-Луїзи Столл-Стеффан з Німеччини, яка спеціалізується на створенні громадоорієнтованих закладів у всьому світі.
Вона дала чітке визначення громадоорієнтованої школи: «Це розуміння освіти як спільних скоординованих зусиль школи, родини та громади, спрямованих на успішне навчання учнів». Так, усе, що робиться у навчальному закладі, має нести цінність для учнів. Уся мета тих об’єднавчих зусиль школи і громади має полягати у тому, що від цього виграє учень. Бо, як на мене, ця ідея часто губиться, і співпраця перетворюється на самоціль.
Проте хоча фокус у школах має залишатися на учнях, відкритість школи створює умови, в яких виграють усі. Наприклад, якщо учні у школі суспільно активні, то вони вже у підлітковому віці можуть спробувати себе як волонтери у громадській організації. Для них це значний досвід, для організації – потенційні однодумці, для батьків – можливість зайняти час дітей корисною справою або зробити щось разом, для громади загалом – це реалізований проект.
То що заважає школам бути відкритими закладами? Часто це відсутність розуміння мети цієї відкритості, стратегії і чітких принципів взаємодії. А це засадничі речі. Без них – усі спроби, випадкові партнерства, усі хаотично створювані проекти – це цінні маленькі кроки, але в невідомому напрямку.
